Ухвала суду № 22420251, 26.03.2012, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1467/2012 р. Головуючий у 1-й інстанції: Шудрик А. А.

Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2012 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізькій області у складі:

головуючогоСавченко О.В.,

суддівМаловічко С.В.,

Кочеткової І.В.,

при секретарі:Мосіній О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2011 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно в погашення заборгованості по кредиту, -

ВСТАНОВИЛА :

У січні 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»( далі Банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно в погашення заборгованості по кредиту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 26 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 010/17-12/90 про надання кредиту в сумі 80 000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 25 лютого 2017 року та сплатою 13 відсотків річних за користування кредитними коштами. Для забезпечення зобов»язання з повернення зазначеного кредиту було укладено договір поруки № 010/17-12/90/1 від 26 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_3 та договір іпотеки № 010/17-12/90/2 від 28 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_3, який був посвідчений державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 126. Предметом іпотеки є нерухоме майно - майновий комплекс загальною площею 320,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_7 09.09.2002 року. У звязку з тим, що ОСОБА_5 належним чином не виконував зобовязання щодо повернення кредитних

коштів, станом на 29.09.2010 року виникла заборгованість по кредиту в розмірі - 77 679,65 доларів США, що відповідає 614 717,94 грн. Посилаючись на те, що боржники в добровільному порядку заборгованість за договором кредиту не погасили, Банк просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеної на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, за договором іпотеки № 010/17-12/90/2 від 28.02.2007 року, укладеним між Банком та ОСОБА_3, посвідченим державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за № 126, а саме: на нерухоме майно майнового комплексу загальною площею 320,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_7 09.09.2002 року, реєстровий номер 2500, зареєстрованого Пологівським державним комунальним підприємством «Імпульс»Пологівського району Запорізької області 12.09.2002 року в реєстровій книзі № 4, запис № 35, зареєстрованого в електронному реєстрі прав на нерухоме майно за № 10586866.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації зазначеного майна, задовольнити в повному обсязі вимоги Банку в сумі 614 717, 94 грн., стягнути з відповідача судові витрати.

Заочним рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2011 року позов задоволено. Звернуто стягнення шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, на предмет іпотеки за договором іпотеки № 010/17-12/90/2 від 28.02.2007 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_3, посвідченим державним нотаріусом Шостої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №126, а саме: на нерухоме майно майнового комплексу, загальною площею 320,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Оріхівської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_7 09.09.2002 року, реєстровий номер 2500, зареєстрованого Пологівським державним комунальним підприємством «Імпульс»Пологівського району Запорізької області 12.09.2002 року в реєстровій книзі № 4, запис № 35, зареєстрованого в електронному реєстрі прав на нерухоме майно за № 10586866.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна, задоволено в повному обсязі вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»(р/р №2909334 ЗОД АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 313827, ЄДРПОУ 23794014) в сумі 614 717, 94 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль»(р/р №649972 в ЗОД АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 313827, ЄДРПОУ 23794014) витрати по сплаті державного мита в розмірі 1700,00 грн. та інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільного процесу в розмірі 120,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що судом неповно зясовані обставини, які мають значення для справи; недоведені обставини, які мають значення для справи та які суд визнав встановленими; заочне рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта та представника Банку, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 26 лютого 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль»в особі Запорізької обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 010/17-12/90 про надання коштів в сумі 80000,00 доларів США зі сплатою 13 % річних на строк до 25 лютого 2017 року. Погашення кредиту та відсотків визначено графіком, згідно якого позичальник повинен здійснювати щомісячні платежі.

На забезпечення виконання зобов'язання позичальника укладено договір іпотеки № 010/17-12/90/2 від 28.02.2007р. між Банком та ОСОБА_3, згідно з яким іпотекодавець передала в іпотеку належне їй на підставі договору дарування нерухоме майно майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1

Враховуючи, що позичальником неналежним чином виконувались умови кредитного договору щодо погашення тіла кредиту та відсотків, внаслідок чого станом на 29.09.2010р. утворилась заборгованість у сумі 77697,65 доларів США, що за курсом НБУ складає 614717, 94 грн., складовими якої є: заборгованість за несплаченими траншами 18779,45 грн. ( 2373,09 доларів США), заборгованість за несплаченими відсотками 59661,62 грн. (7539,22 долари США), нарахована пеня на зоборгованість по відсоткам 3593,34 грн. (454,08 доларів США), нарахована пеня на заборгованість за графіками 493,54 грн. (62,37 доларів США), залишкова сума тіла кредиту 532189,92 грн. ( 67268,89 доларів США), Банк просив в позові звернути стягнення на передане в іпотеку майно шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог Банку та наявності вказаної заборгованості, тому вважав, що настали відповідні умови за договором іпотеки для здійснення погашення боргу за рахунок переданого в іпотеку майна.

З таким рішенням місцевого суду погоджується колегія суддів, оскільки воно відповідає матеріалам справи та ухвалено з додержанням вимог закону.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Договором іпотеки передбачені певні умови і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, відповідно до п. 6.1 у разі порушення боргового зобов»язання, умов кредитного договору або умов договору іпотеки іпотекодержатель надсилає боржнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначається стислий зміст порушення зобов»язань, вимога про виконання порушеного зобов»язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, останній вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

У відповідності до пункту 6.2 іпотечного договору іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити всю суму зобов»язання на момент звернення стягнення, у тому числі суму заборгованості за кредитом та відсотками, штрафними санкціями, комісійною винагородою незалежно від настання строку виконання боргового зобов»язання, який зазначений у кредитному договорі, у наступних випадках: якщо у момент настання строку виконання зобов»язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановленому у кредитному договорі строк суми кредиту або при несплаті або частковій несплаті у встановлені у кредитному договорі строки сум процентів, комісійної винагороди, сум неустойки (пені, штрафних санкцій).

Згідно пункту 6.3 іпотечного договору, іпотекодавець має право вимагати дострокового виконання зобов»язання за кредитним договором, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена звернути стягнення на предмет іпотеки у разу порушення іпотекодавцем обов»язків, встановлених цим договором або боржником умов кредитного договору.

В апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що наданий Банком розрахунок не є доказом суми заборгованості, оскільки не підтверджений первинними документами: касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами та іншими касовими документами.

Проте ці ствердження є помилковими з огляду на положення статті 57 ЦПК України, якою визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інши обставин, які мають значення для вирішення справи. Тому розрахунок є відповідним належним доказом заборгованості, який здійснено з урахуванням фактично сплачених коштів, про що свідчать розрахункові відомості / а.с. 35/, а також, як пояснив представник Банку, саме на підставі аналізу руху коштів по рахунках позичальника.

Не заслуговують на увагу також ствердження апелянта про незазначення судом порушення, яке стало підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки в рішенні зазначено, що підставою для звернення стягнення на майно стало невиконання позичальником та іпотекодавцем письмової вимоги Банку про погашення заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що така вимога № 12-21/11-528 від 11.03.2010р. надсилалась на адресу позичальника ОСОБА_5 та іпотекодавця ОСОБА_3, які мешкають за однією адресою, та була отримана ОСОБА_3 18.03.2010р., про що мається поштове повідомлення / а.с. 29-30/. Посилання на те, що у поштовому повідомленні розписався не ОСОБА_5, а працівник пошти, не спростовує факту вручення вимоги адресатам.

Ті доводи апелянта, що така вимога повинна бути направлена особисто їй як іпотекодавцю, а не адресована спільно до позичальника та іпотекодавця, як це зробив Банк, не є підставою для того, щоб вважати дії Банку неправомірними в цій частині, а таку вимогу нечинною з огляду на те, що позичальник та іпотекодавець є подружжям, яке мешкає за однією адресою / а.с. 82/. Отже, колегія вважає, що Банком було дотримано вимоги ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», п. 1.9.1 кредитного договору та п.п. 6.1, 6.2, 6.3 іпотечного договору.

Статтями 38, 39 ЗУ «Про іпотеку» передбачена процедура задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна на підставі рішення суду.

Колегія вважає, що зазначення судом про те, що іпотечне майно підлягає реалізації шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною суб»єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження, відповідає вимогам ст. 41 ЗУ «Про іпотеку»та ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження». Такий спосіб оцінки майна не порушує прав ані боржника, ані стягувача, які в разі незгоди з визначеною вартістю майна, мають відповідне право подавати свої заперечення.

Таким чином, колегією не встановлено підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційну скаргу слід відхилити, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2011 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: