Ухвала суду № 22415801, 22.09.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2011 року справа №2а/0570/10105/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів Яманко В.Г. , Васильєва І. А.

при секретарі Гудковій К.І., за участю представника позивача Ефименко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/10105/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Азовська продовольча компанія» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень №0000792341 від 31.05.2011 р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 101286,00 грн., та сплату нарахованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 25322,00 грн. - загалом на суму 126608,00 грн. та №0000612341 від 31.05.2011р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 126750,00 грн., та сплату нарахованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 31688,00 грн. - загалом на суму 158438,00 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Азовська продовольча компанія» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень №0000792341 від 31.05.2011 р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 101286,00 грн., та сплату нарахованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 25322,00 грн. - загалом на суму 126608,00 грн. та №0000612341 від 31.05.2011р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 126750,00 грн., та сплату нарахованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 31688,00 грн. - загалом на суму 158438,00 грн. та винесеними на підставі помилкових висновків акту перевірки №1215/23- 2/30776349 від 18.05.11р.

Позивачем було уточнено позовні вимоги, відповідно до уточнень позивач просив суд першої інстанції визнати недійсним податкове повідомлення - рішення №0000792341 від 31.05.2011 р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 101 286,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 25322,00 грн., визнати недійсним податкове повідомлення - рішення №0000612341 від 31.05.2011р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 126 750,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій у сумі 31 688,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року позовні вимоги задоволені, а саме визнано недійсним податкове повідомлення - рішення №0000792341 від 31.05.2011 р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 101 286,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 25 322,00 грн., визнано недійсним податкове повідомлення - рішення №0000612341 від 31.05.2011р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 126 750,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій у сумі 31 688,00 грн..

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.Окрім того, вважає, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи.

Представник позивача вважає, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою що підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що остання не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовська продовольча компанія» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Макіївської міської ради Донецької області 01.11.2000р., включене до ЄДРПОУ за номером 30776349 (арк. справи 11, 12), перебуває на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Донецька (арк. справи 114), є платником ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100203140 від 05.03.2009р., був зареєстрований платником ПДВ з 07.04.2000р. (арк. справи 26).

У період з 28.03.2011р. по 11.05.2011р. ДПІ у Ленінському районі м. Донецька проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.12.2010р.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 18.05.2011р. № 1215/23-330776349 (арк. справи 24 - 55). Відповідно до акту перевірки встановлено, що між ПП «Ейплінг» та позивачем укладено договір № 140710/01 від 01.06.2009р. на постачання зернових культур. На підставі наданих ПП «Ейплінг» видаткових накладних позивачем у липні 2010р. включено до валових витрат вартість зерна жита 4-го класу, отриманого від ПП «Ейплінг» на суму 507 000,00 грн. за нікчемним правочином, без необхідних транспортних документів, сертифікатів виробника. Під час проведення перевірки позивачем не надані документи, що посвідчують транспортування зерна від ПП «Ейплінг». Відповідно до акту ДПІ у Красногвардійскому районі м. Дніпропетровська № 1322/22-307/3690599 від 29.04.2011р. про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Ейплінг» (арк. справи 142, 143) вбачається, що ПП «Ейплінг» не знаходиться за юридичною адресою, згідно довідки відділу податкової міліції ПП «Ейплінг» у Красногвардійскому районі м. Дніпропетровська від 04.01.2011р., місцезнаходження ПП «Ейплінг» не встановлено. Остання податкова звітність надана за серпень 2010р., свідоцтво платника ПДВ анульоване 04.11.2010р. В акті перевірки зроблено висновок, що факт укладення правочину між позивачем та ПП «Ейплінг» є таким, що суперечить законодавству та не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків.

На підставі перевірки керівником податкового органу 31.05.2011р. згідно із пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України за порушення п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2. пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000612341, яким позивачу визначена сума грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 158 438,00 грн., у тому числі 126 750,00 грн. - за основним платежем та 31 688,00 грн. - за штрафними санкціями (а.с. 57). Крім того 31.05.2011р. згідно із пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54, п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України за порушення пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР, прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000792341, яким позивачу визначена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 126 608,00 грн., у тому числі 101 286,00 грн. - за основним платежем та 25 322,00 грн. - за штрафними санкціями (а.с. 56).

Колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції, щодо реальності господарських операцій позивача з ПП «Ейплінг» з огляду на наступне.

Позивачем був укладений з Приватним підприємством «Ейплінг» договір поставки № 140710/01 від 01.06.2009р. на постачання зерна пшениці (жита, ячменя, кукурудзи) різних класів (а.с. 58, 59).

Відповідно до п. 2.1. цього договору, кількість, ціна і сума товару узгоджується додатково у Специфікаціях. Згідно із п. 3.3. договору постачальник передає, а покупець приймає товар на складі Зберігача. Зберігачем є спеціалізоване підприємство (склад), зазначене сторонами у специфікаціях.

Згідно специфікацій від 14.07.2010р. № 1 на суму 270 400,00 грн. з ПДВ та № 2 на суму 332 800,00 грн. з ПДВ (арк. справи 60, 61) постачання партій товару здійснюється на умовах FCA ж/д вагон (станція Старобєльськ, Донецької з/д) згідно Міжнародних правил по інтерпретації комерційних термінів Інкотермс 2000.

За статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

В підтвердження реальності укладання та виконання договору, оплати та транспортування товарів, правильності відображення в бухгалтерському та податковому обліку результатів господарських операцій з контрагентом позивач надав наступні документи:

Приватним підприємством «Ейплінг» були у липні 2010 ркоу видані позивачу податкові накладні, видаткові накладні (а.с. 63 - 66). Сплата коштів на користь ПП «Ейплінг» підтверджується випискою із банківського рахунку позивача (а.с. 67 - 73).

Згідно із умовами договору № 91123-К-12-01 від 23.11.2009р., укладеному з TOB «Укррос-транс» (арк. справи 74 - 77), позивач надавав заявки TOB «Укррос-транс» від 14.07.2010р. та від 20.07.2010р. на транспортування зерна жита 4-го класу. Згідно заявок, місцем відвантаження був «Старобєльський елеватор», а вантажоотримувачем - З AT «Маріупольський млинкомбінат». (а.с. 111, 112).

В матеріалах справи містяться квитанції про приймання вантажу № 52677245 від 16.07.2010р. та № 52677285 від 21.07.2010р., (арк. справи 82, 83, 90, 91), накладні на маршрут або групу вагонів № 52677285, 52677245 (арк. справи 237 - 247), відповідно до яких відправником є TOB «Укррос-транс», одержувачем - ЗАТ «Маріупольський млинкомбінат».

Позивачем з ЗАТ «Маріупольський млинкомбінат» укладений договір зберігання зерна № 03/13/09 від 01.12.2009р. (арк. справи 104 - 106), відповідно до умов якого зберігач (ЗАТ «Маріупольський млинкомбінат») бере на себе зобов'язання приймати та зберігати зерно, а поклажодавець (позивач) бере на себе зобов'язання сплатити за послуги зберігання. Факт виконання послуг по зберіганню підтверджується актом здавання-приймання робіт (послуг) № ОУ-0000162 від 31.07.2010р. на суму 19 314,58 грн. з ПДВ (арк. справи 109). За виконані послуги по зберіганню ЗАТ «Маріупольський мелькомбінат» виставлено позивачу рахунок-фактуру від 31.07.2010р. № СФ-0000481 на суму 19 314,58 грн. з ПДВ (арк. справи 110).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до акту перевірки Податковим органом під час перевірки досліджені договір поставки № 140710/01 від 01.06.2009р. та вищевказані видаткові накладні, платіжні доручення.

Стосовно перевезення товару позивачем зазначалось , що відповідно до умов договору постачання, постачання відбувалось силами іншого суб'єкта господарювання. Відправником у залізничних накладних був зазначений TOB «Укррос-транс», який виконував транспортне експедирування вантажу (зерна жита) у відповідності до умов договору від 23.11.2009р.№ 91123-К12-01. Відповідно до розділу 2 Договору від 23.11.2009р.№ 91123-К12-01, укладеного позивачем з TOB «Укррос-транс» (арк. справи 74 - 77), обов'язки щодо оформлення транспортних документів покладається на виконавця (TOB «Укррос- транс»), а саме, виконавець зобов'язаний оформлювати сплату залізничних тарифів, оформлювати транспортні документи, представляти інтереси замовника на пунктах відвантаження, отримувати у замовника довіреність та лист на ім'я керівника елеватору на відвантаження вантажу, складську квитанцію тощо. Разом з тим, відповідно до п. 2.1.25 договору, після закінчення відвантаження виконавець передає замовнику рахунок-фактуру, податкові накладні, акт виконаних робіт, 4 екземпляри залізничних накладних - квитанцій про приймання вантажу (копій, засвідчених належним чином виконавцем).

У відповідності до п. 1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР із змінами та доповненнями продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Згідно із підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, що передбачено пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При чому пп.7.5.1 п. 7.5. ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки

відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 ЗУ № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на їх вимогу отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Закон не містить норми, яка б ставила отримання платником бюджетного відшкодування з ПДВ в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника. Ст. 7 Закону передбачений лише обовязок платника податку надати покупцю податкову накладну, а у разі імпорту товару на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту вважається вантажна митна декларації, яка підтверджує сплату ПДВ.

Закон також не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Колегія судів встановила, що висновок відповідача стосовно виявлених порушень п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, п. 1.4 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР встановлених актом перевірки ДПІ, у податкового органу виник на підставі нікчемності правочину, укладеного позивачем з ПП «Ейплінг», посилаючись на акт зустрічної перевірки, але доведення факту існування нікчемного правочину відповідними доказами відповідачем не доведено. Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджено вищезазначеними доказами виконання умов укладеного договору.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до довідки з Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Приватне підприємство «Ейплінг» станом на 29.06.2011р. перебуває в державному реєстрі та його місцезнаходження підтверджено державним реєстратором (а.с. 113 - 114). Відомості щодо внесення рішення про припинення юридичної особи внесено лише 26.10.2011р. Відповідно до викладеного підприємство під час здійснення операцій з постачання зерна та складення первинних документів було зареєстроване як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції контрагент був платником ПДВ, що не заперечується апелянтом.

Стосовно доводів відповідача про те, що ПП «Ейплінг» не подає податкову звітність до податкового органу (остання звітність надана за серпень 2010р.) та не знаходиться за юридичною адресою, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно не визнаний в якості належного доказу, оскільки оскільки за цим актом правовідносини позивача з контрагентом взагалі не досліджувалися. До того ж, відсутність контрагента за місцем реєстрації та його не звітування за певний податковий звітний період не є свідченням порушення вимог податкового законодавства позивачем, а підставою для прийняття податковими органами заходів щодо розшуку контрагента та притягнення його до відповідальності.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено що позивачем за оспорюваний період здійснені господарські операції та проведена податкова звітність, яка відповідає діючому законодавству, що документально підтверджено наявними укладеними договорами між зазначеними субєктами господарювання, платіжними дорученнями, податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, що стало підставами включення до складу податкового кредиту та валових витрат оспорюваного періоду.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочинів та той факт що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшли свого підтвердження доказами та матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі викладеного колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що податкові повідомлення - рішення були прийняті не законно та не обґрунтовано, на підставі чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята відповідно до вимог матеріального та процесуального права, тому залишається без змін, а апеляційна скарга - без задоволення з викладених в даній ухвалі підстав.

Керуючись статтями 24, 69, 71, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/10105/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/10105/2011 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 26 вересня 2011 року

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва