Ухвала суду № 22405782, 09.08.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Буряк І.В.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2011 року справа №2а/0570/9303/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Чумака С.Ю.

суддів <Суддя учасник колегії >

Казначеєва Е.Г. та Ястребової Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Торезі на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року у справі № 2а/0570/9303/2011 за позовом Державного відкритого акціонерного товариства "Торезьке шахтопроходницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнього підприємстваВідкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Спецшахтобуріння» до Державної податкової інспекції у місті Торезі про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення від 28.04.2011 року № 0000601510/0, яким до нього застосовано штраф у розмірі 50% в сумі 20144 грн. 51 коп. за затримку на 724 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання у розмірі 40289,02 грн. за платежем податок на додану вартість.

В обґрунтування позову позивач послався на відсутність підстав для застосування штрафних санкцій, оскільки узгоджена сума податкового зобовязання сплачена позивачем, але відповідач всупереч призначенню платежу самостійно скерував зазначені кошти в рахунок сплати податкових зобовязань інших податкових періодів, штучно створивши таким чином порушення граничного строку узгодженої суми податкового зобовязання та застосувавши при цьому штрафні санкції.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. При прийнятті постанови суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено законну підставу здійснення нарахування штрафних санкцій позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. Суд також зазначив, що діючим законодавством не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, який був самостійно визначений платником податків.

Не погодившись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить останню скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що кошти, що надійшли на сплату зобовязань з податку, збору (обовязкового платежу), спрямовуються на погашення податкових зобовязань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується як самостійно розрахованих платником податків, так і податкових зобовязань, розрахованих контролюючим органом.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не зявилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 13 квітня 2011 року відповідачем була здійснена невиїзна документальна перевірка підприємства щодо несвоєчасної сплати податку на прибуток, земельного податку та податку на додану вартість, наслідки якої викладені в акті перевірки від 13 квітня 2011 року № 248/150/00180338. Згідно висновків даного акту:

- податкове зобовязання за податковим повідомленням-рішенням від 18.11.2008р. №0002471510 (граничний термін сплати 28.11.2008р.) сплачено 22.11.2010р. у розмірі 1658,00 грн. платіжним дорученням від 22.11.2010р. № 273 із затримкою на 724 дні;

- податкове зобовязання за рішенням від 30.09.2008р. №104/240142 (граничний термін сплати 16.10.2008р.) сплачено 21.06.2010р. у розмірі 2947,74 грн. платіжним дорученням від 21.06.2010р. № 128 із затримкою на 613 днів;

- податкове зобовязання за рішенням від 30.09.2008р. №104/240142 (граничний термін сплати 16.10.2008р.) сплачено 24.06.2010р. у розмірі 5683,28 грн. платіжним дорученням від 24.06.2010р. № 136 із затримкою на 616 днів;

- податкове зобовязання за рішенням від 30.10.2008р. №131/240142 (граничний термін сплати 26.11.2008р.) сплачено 01.10.2010р. у розмірі 15000,00 грн. платіжним дорученням від 01.10.2010р. № 255 із затримкою на 705 днів;

- податкове зобовязання за рішенням від 30.10.2008р. №131/240142 (граничний термін сплати 26.11.2008р.) сплачено 01.10.2010р. у розмірі 9 306,50 грн. платіжним дорученням від 01.10.2010р. № 255 із затримкою на 705 днів;

- податкове зобовязання за рішенням від 30.10.2008р. №131/240142 (граничний термін сплати 26.11.2008р.) сплачено 22.11.2010р. у розмірі 5693,50 грн. платіжним дорученням від 22.11.2010р. № 273 із затримкою на 726 днів. \ а.с. 15-19\.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 28.04.2011 року № 0000601510/0, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 50% в сумі 20144 грн. 51 коп. за затримку на 724 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання у розмірі 40289,02 грн. за платежем податок на додану вартість. \ а.с. 21\.

Правовою підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем визначені пп. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97 ( далі Закон № 168) та пп. 5.3.1 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ ( далі Закон № 2181), які діяли на час виникнення спірних відносин.

Згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону № 168 Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181 податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Згідно з п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Зазначеним підпунктом передбачено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

З матеріалів справи вбачається, що позивач платіжним дорученням від 21.06.2010р. № 128 сплатив 3125,00 грн. податку на додану вартість за розстрочкою згідно рішення ДПІ у м. Торезі №10/24-012-10 від 01.02.2010р., про що зазначено у призначенні платежу; платіжним дорученням від 24.06.2010р. № 136 18671,00 грн. податку на додану вартість за травень 2010 року, про що зазначено у призначенні платежу; платіжним дорученням від 01.11.2010 року № 255 35153 гривень податку на додану вартість за вересень 2010 року, про що зазначено у призначенні платежу; платіжним дорученням від 21.01.2010 року № 273 7 963 гривень податку на додану вартість за жовтень 2010 року, про що зазначено у призначенні платежу.

Відповідач самостійно змінив призначення платежів за вказаним платіжними дорученнями та направив їх на погашення податкового боргу по податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 18.11.2008р. № 0002471510, рішенням від 30.09.2008р. № 104/240142, рішенням від 30.10.2008р. № 131/240142, внаслідок чого у позивача настав обов'язок сплатити штраф за несплачену протягом граничних строків узгодженої суми податкового зобовязання.

Відповідач в обґрунтування правомірності зарахування сплачених позивачем сум в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу посилається на приписи пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо необґрунтованості такого посилання відповідача, оскільки відповідно до наведеного пункту податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.

Сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи в платіжних дорученнях призначення платежу, позивач реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законами України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби самостійно без згоди платника податків змінювати призначення платежу, визначеного платником податків в платіжних документах, тобто здійснювати обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону № 2181 не встановлено право чи обовязок саме податкового органу змінювати податкові зобовязання в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та іншими законами.

Зазначеною нормою взагалі не визначений субєкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов'язань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і як кореспондуюча норма-обовязок, належить саме позивачу.

У даному випадку позивач сплатив узгоджену суму податкового зобовязання у встановлені законодавством строки і зазначив про це у платіжних дорученнях, а відповідач самостійно скерувавши всупереч вказаним вимогам законодавства зазначені кошти в рахунок сплати податкових зобовязань інших податкових періодів, штучно створив таким чином наявність порушення позивачем граничного строку узгодженої суми податкового зобовязання та застосував до нього штрафні санкції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що законодавством, яке було чинним до 1 січня 2011 року, не передбачалось право податкового органу самостійно без згоди платника податків, змінювати призначення платежу, визначеного платником податку в платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф при затримці, у відсотках виходячи із календарних днів затримки, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Так, при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Разом з тим, згідно статті 126 Податкового Кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобовязання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, зокрема, при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобовязання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, статтею 126 Податкового Кодексу України, який діяв на час прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення, помякшено відповідальність за несплату узгодженої суми податкового зобовязання, а тому у відповідача не було підстав для застосування штрафу, передбаченого пп. 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів згодна з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Торезі залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року у справі № 2а/0570/9303/2011 залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особами, які беруть участь у справі і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Е.Г.Казначеєв

Л.В. Ястребова