Ухвала суду № 22403616, 12.08.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шинкарьова І.В.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2011 року справа №2а/0570/7732/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Жаботинської С.В.

суддів Нікуліна О.А. , Радіонової О.О.

при секретарі Касьяновій В.М., за участю: представників позивача Беркович В.В., Саваскул Д.А., представника відповідача Дорохової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 р. у справі № 2а/0570/7732/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкові повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкові повідомлення-рішення від 08.04.2011 року № 0000022301 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 8268,00грн., з якої основний платіж 6614,00грн. та штрафна санкція у сумі 1654,50грн. та № 0000012301 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 10334,00грн., з якої основний платіж 8267,00грн. та штрафна санкція у розмірі 2067,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність в його діях порушень податкового законодавства, приписи Цивільного кодексу України та зазначає, що в акті перевірки відповідач помилково робить висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Архонт Центр», вказує на реальний характер правочину.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 р. у справі № 2а/0570/7732/2011позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними податкові повідомлення рішення від 08.04.2011 року № 0000022301 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 8268,00грн., з якої основний платіж 6614,00грн. та штрафна санкція у сумі 1654,50грн. та № 0000012301 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 10334,00грн., з якої основний платіж 8267,00грн. та штрафна санкція у розмірі 2067,00грн.

З постановою суду першої інстанції відповідач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вказуючи на нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Архонт Центр».

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року та податку на додану вартість за період з 01.09.2009 року по 30.09.2009 року по взаємовідносинам з ТОВ «Архонт Центр». За наслідками перевірки складено акт від 23.03.2011 року № 258/23-111/21998801 (а.с. 32).

Відповідно до висновків якого, встановлено порушення пп.1, 2 ст. 215, п.п. 1,5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 207 ГК України, що призвело до визнання угод нікчемними між позивачем та ТОВ «Архонт Центр», п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у 3 кварталі 2009 року на суму 8267,00 грн., та порушено п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість за вересень 2009 року на суму 6614,00 грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з укладанням позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Архонт Центр», який не спричинив реального настання правових наслідків.

За наслідками перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення від 08.04.2011 року № 0000022301 про нарахування податку на додану вартість у сумі 8268,00 грн., з яких основний платіж 6614,00 грн. та штрафна санкція у сумі 1654,50 грн. та № 0000012301 про нарахування податку на прибуток у сумі 10334,00 грн., з якої основний платіж 8267,00грн. та штрафна санкція у розмірі 2067,00грн. (т. 1 а.с. 52, 53).

Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2009-2010 років, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд першої інстанції правомірно відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг поставки товару за видатковими накладними від 11.09.2009 року та 25.09.2009 року. Від цих обставин залежить право позивача на формування валових витрат в сумі 33068,00грн. в ІІІ кварталі 2009 року, податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 6614,00грн. в вересні 2009 року.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору про поставку товару за видатковими накладними від 11.09.2009 року та 25.09.2009 року, оскільки сторони за угодою не мали наміру на фактичне надання послуг, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Згідно до спірного правочину, позивачем (Покупець) придбано провідникову продукцію у Товариства з обмеженою відповідальністю «Архонт Центр» (Постачальник) на усних умовах, на що отримано податкові та видаткові накладні.

На виконання умов угоди між сторонами складені відповідні рахунки, видаткові накладні, податкові накладні:

- рахунок № 2509/104 від 25.09.2009 року, видаткова накладна № 925 від 28.09.2009 року, податкова накладна № 9250 від 25.09.2009 року - на кабель ТППєп 0,4*10 0,100 м, ТППєп 0,4*20 0,043 м, ТППєп 0,4*300 0,370 м на загальну суму 31338,29 грн., в т.р. ПДВ 5223,05 грн. (а.с. 58,59);

- рахунок № 0109/75 від 01.09.2009 року, видаткова накладна № 1902 від 11.09.2009 року, податкова накладна № 9111 від 11.09.2009 року - на кабель ТСВ 0,5*100 0,086 м, плінт на 10 пар 20 шт., плінт на 10 пар, размик 20 шт. на загальну суму 8342,88 грн., в т.р. ПДВ 1390,48 грн. (а.с. 61,62).

Цими документами підтверджується, що в вересні 2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Архонт Центр» поставлено позивачу продукції кабеля 0,599 м та плінт 40 шт. на загальну суму 39681,17 грн., у т.р. ПДВ 6613,53 грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Архонт Центр» згідно платіжних доручень: № 117 від 25.09.09 р. у сумі 31338,29 грн., призначення платежу: передплата за кабелі звязку згідно рахунку № 2509/104 від 25.09.2009 року, в т.р. ПДВ 5223,05 грн. (а.с. 60), № 91 від 11.09.2009 р. у сумі 8342,88грн., призначення платежу: оплата за кабель і плінти згідно рахунку № 0109/75 від 01.09.2009 року, в т.р. ПДВ 1390,48 грн. (а.с. 64).

Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 39681,17грн., у т.р. ПДВ 6613,53 грн.

Матеріали справи містять копію журналу реєстрації довіреностей, в якому зазначено, що ОСОБА_5 отримав довіреності на отримання ТМЦ від ТОВ «Архонт Центр» 09.09.2009 року зі строком дії 18.09.2009 року та 25.09.2009 року зі строком дії 04.10.2009 року. (а.с. 55), відомість оприходуваних матеріалів на складі, в якій рахується товар отриманий від ТОВ «Архонт Центр». Позивач надав довідку по угодам з ТОВ «Архонт Центр», а саме руху товарів, починаючи з дати виписки рахунків до факту витрат матеріалів (а.с. 137, 138).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» організація бухгалтерського обліку на підприємстві: бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що доводи відповідача про нікчемність правочину за видатковими накладними від 11.09.2009 року та 25.09.2009 року про поставку товарно-матеріальних цінностей не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного змісту пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного вбачається, що обовязковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх звязок з господарською діяльністю платника.

В свою чергу, пунктом 5.11 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені рахунки, видаткові накладні, податкові накладні мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях кількості, вартості найменування, дат.

Висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено без використання відповідачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення субєктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При зясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у звязку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб Компанії «Зв'язок Сервіс» у формі ТОВ, відповідач зазначив, що такі справи відсутні.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини надання послуг, видаткові накладні та рахунки, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Посилання відповідача на те, що послуги, надані ТОВ «Архонт Центр», не повязані з господарською діяльністю позивача спростовуються доказами, наявними у справі. Долучені докази свідчать про фактичне виконання умов спірного договору. Позивачем надано договір підряду від 21.09.2009 року № ДОН2431/10-09 між Донецьким національним університетом (Замовник) та позивачем (Підрядник) про виконання робіт з капітального ремонту, а саме прокладка кабелів та дротів телефонізації. (а.с.65). Виконання вказаного договору підтверджено довідкою про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, актом прийомки виконаних підрядних робіт форми № КБ-2, розрахунок загальнопромислових витрат до акту КБ-2, загальна відомість ресурсів (витрати по факту) в яких значиться в розділі «Будівельні матеріали, вироби та конструкції» використання кабелю та плінта. (а.с. 69-87).

Тобто наведені поставки товарів забезпечують господарську діяльність позивача по реалізації продукції, внаслідок якої він отримує дохід.

Аналіз наданих документів свідчить про виконання договірних зобовязань з поставки товару у комерційному відношенні, а тому, висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є неправомірним.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 8267,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 2067,00грн.

З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення №0000012301 від 08.04.2011 року, яким позивачу за порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 10334,00 грн., у тому числі за основним платежем 8267,00грн. та за штрафною санкцією 2067,00 грн. (а.с. 53), підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення № 0000022301 від 08.04.2011 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 8268,00грн., у тому числі за основним платежем 6614,00 грн. та за штрафною санкцією 1654,00 грн. (а.с. 52) суд враховує наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

В контексті спірних правовідносин таким фактором є фактичне надання ТОВ «Архонт Центр» послуг з поставки товарів у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

ТОВ «Архонт Центр» як зареєстрованим платником податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100127406 від 10.07.2008 року) виписані податкові накладні № 9250 від 25.09.2009 року та № 9111 від 11.09.2009 року, якими підтверджується поставка товарно-матеріальних цінностей.

Спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 6613,53грн. відображені позивачем в додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за звітний період. (а.с.100).

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, пункту 7.4, підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 6614,00 грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 1654,00 грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення № 0000022301 від 08.04.2011 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 8268,00 грн., у тому числі за основним платежем 6614,00 грн. та за штрафною санкцією 1654,00 грн., підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 р. у справі № 2а/0570/7732/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкові повідомлення рішення - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 12 серпня 2011 року. Ухвала у повному обсязі складена 12 серпня 2011 року.

Головуючий: С.В. Жаботинська

Судді: О.А. Нікулін

О.О. Радіонова