Ухвала суду № 22401611, 04.08.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Цицюра О. О.

Суддя-доповідач - Ястребова Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2011 року справа №2а-3441/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Ястребової Л.В.

суддів Чумака С.Ю. , Дяченко С.П.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року по справі №2а-3441/11/1270 за позовом Державного підприємства «Сєвєродонецька ТЕЦ» до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.04.2011 року № 0000332301, № 0000342301.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року позов Державного підприємства «Сєвєродонецька ТЕЦ» задоволено. Скасовані податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 14.04.2011 року № 0000332301 та податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 року № 0000342301.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони до суду не прибули.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду встановлено, що з 11.02.2011 року по 25.03.2011 року працівниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Луганську була проведена планова виїзна перевірка ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010. За результатами перевірки складено акт № 254/08-2/00131050 від 01.04.2011, який підписано позивачем із запереченнями. Перевіркою встановлені наступні порушення: п.п. 5.1 п.п. 5.2.1 п.5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. №334/94-ВР, в редакції Закону України від 22.05.97року №283/97-ВР, із змінами та доповненнями, внаслідок чого ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» занижено податок на прибуток у сумі 369983 грн. у тому числі у І кварталі 2010 року у сумі 258173 грн., у II кварталі 2010р. у сумі 111810 грн.;

п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого ДП «СєвєродонецьТЕЦ» занижено податок на додану вартість всього у сумі 208294 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Сєвєродонецьку прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000332301, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств і організацій», з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 462 478 грн. 75 коп.;

№ 0000342301, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість», з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму 260 367 грн. 50 коп.

Суть спору полягає у реальності господарських операцій, укладених між ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» та ПП «Луганпромсталь»; між ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» та ТОВ НВП «Сєвєродонецькхімзахист», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобовязань.

Із матеріалів справи вбачається, що між ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» та ПП «Лугапромсталь» протягом 2009 - 2010 років були укладені договори купівлі-продажу металопрокату, а саме: договір № 301 від 02.04.2009 на суму 1 678 000,00 грн.; договір № 302 від 02.04.09 року на суму 1 989 115,00 грн.; договір № 210 від 12.02.2010 на суму 1 666220,00 грн.; договір № 211 від 12.02.10 року на суму 1 561 330,00 грн.; договір № 212 від 12.02.10 на суму 1 818 400,00 грн.; договір № 213 від 12.02.10 року на суму 1 428 420,00 грн.; договір № 214 від 12.02.10 року на суму 1 437 680,00 грн. (а.с. 278 291, том 1), згідно яких ПП «Лугансьпромсталь» є постачальником товару для ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ».

Для закупівлі металопрокату проводились відкриті торги відповідно до «Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» № 1017 від 19.11.2008 року, що підтверджується тендерною документацією. (а.с. 97-314, том 4).

На підтвердження виконання вищезазначених договорів, а саме здійснення операцій з придбання металопрокату позивачем були надані рахунки фактури (а.с. 97-126, том 1), видаткові накладні (а.с. 127-181, том 1), платіжні доручення (а.с. 182 249, том 1); приходні ордери (а.с. 250-277, том 1), посвідчення про відрядження (а.с. 236-243, том 3), подорожні листи (а.с. 244-250, том 3) та податкові накладні, виписані ПП «Лугапромсталь» (а.с. 40-86, том 4), що є документами первинного бухгалтерського обліку. Оплата за металопрокат здійснювалась через банк платника АКИБ «УкрСиббанк», що підтверджується платіжними дорученнями. (а.с. 182-249, том 1).

Доводи апелянта про заниження податку на прибуток та порушення п.п. 5.1 п.п. 5.2.1 п. 5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, в редакції Закону України від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями; заниження податку на додану вартість та порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями) обґрунтовано тим, що ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» придбало металопрокат у ПП «Лугапромсталь», яке у свою чергу придбало вказаний металопрокат від ПП «Торгова компанія «Лугметал-Комплект». При цьому договір купівлі-продажу, укладений між ПП «Лугапромсталь» та ПП «Торгова компанія «Лугметал-Комплект», не спричиняє реального настання правових наслідків, виходячи з того, що, згідно пояснень засновника та директора ПП «Торгова компанія «Лугметал-Комплект» ОСОБА_2, останній зареєстрував підприємство за винагороду, фактично діяльністю підприємства не займався, договори не підписував, підписував лише основні бухгалтерські документи та документи податкової звітності. Оскільки договір між ПП «Лугапромсталь» та ПП «Торгова компанія «Лугметал-Комплект» про поставку металопрокату не мав на меті настання правових наслідків, то такий договір є нікчемним, а відтак і договори про поставку металопрокату, укладені між ПП «Лугапромсталь» та ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» також є нікчемними, що є помилковим.

Також апелянт посилається на нікчемність договору, укладеного між ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» та ТОВ НВП «Сєвєродонецькхімзахист» на підставі того, що ДПІ в м. Сєвєродонецьку складено акт про відсутність посадових осіб ТОВ НВП «Сєвєродонецькхімзахист» за місцезнаходженням та свідоцтво платника ПДВ ТОВ НВП «Сєвєродонецькхімзахист» анульовано 30.07.2010 року, з чим колегія суддів не погоджується з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст.215 ЦК України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Суд першої інстанції вірно зазначив, що положення ст.ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України, відповідно до якої, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для нікчемності правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел субєктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобовязання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи доказів в обґрунтування умислу позивача на вчинення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства. Що стосується посилання апелянта на те, що у СВ ПМ Ленінської МДПІ знаходиться кримінальна справа №02/10/9158 порушена прокуратурою Ленінського району у м. Луганську у відношенні засновника та директора ПП «ТК «Лугаметал-Комплект» ОСОБА_2 по факту фіктивного підприємництва за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, то судом першої інстанції вірно зазначено, що за приписами частини 4 статті 72 КАС України обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Факт порушення кримінальної справи не є доказом вчинення особою злочину та підставою застосування правових наслідків недійсності угод, укладених ПП «Торгова компанія «Лугаметал-Комплект».

Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано заперечень та не спростовано правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем товарів (робіт, послуг), в тому числі сум податку на додану вартість, на підставі дослідження наявних у позивача первинних облікових бухгалтерських та податкових документів.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За змістом п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, що була чинною на час формування позивачем податкового кредиту) до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Тобто, Законом України “Про податок на додану вартість” визначено два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту, а саме: у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів; у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить. Посилання апелянта на анульовання свідоцтво платника ПДВ ТОВ НВП «Сєвєродонецькхімзахист», колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав.

Згідно п.п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Із матеріалів справи вбачається, що податкові накладні були видані ТОВ НВП «Сєвєродонецькхімзахист» у період з липня 2009 року по травень 2010 року. Свідоцтво платника ПДВ від 29.07.2003 року № 16630073 анульовано 30.07.2010 року.Відповідно до зазначених вимог законодавства свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ НВП «Сєвєродонецькхімзахист» на момент складання даним підприємством податкових накладних не було анульованим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснення господарських операцій між ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» та ПП «Лугапромсталь», та між ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» та ТОВ НВП «Сєвєродонецькхімзахист» підтверджено первинними бухгалтерськими документами, підприємства були належним чином зареєстровані як субєкти господарської діяльності та як платники податку на додану вартість, та з урахуванням вимог п.4.1 ст. 4 та п.п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а потому у відповідача відсутні правові підстави для донарахування позивачу податку на додану вартість та податку на прибуток та застосування штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ретельно зясовані всі обставини справи та судове рішення першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 статті 198, ст.ст.200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року по справі №2а-3441/11/1270 за позовом Державногопідприємства «Сєвєродонецька ТЕЦ» до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Л.В.Ястребова

Судді: С.Ю.Чумак

С.П.Дяченко