Ухвала суду № 22401180, 14.02.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2012 р.справа № 2а-0870/2905/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

          суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря – Пасічника Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2011 року у справі №2а-0870/2905/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя»звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.04.2011 р. № 00002142302, в частині зменшення бюджетне відшкодування з податку на додану вартість: за серпень 2009 р. –261, 05 грн., за липень 2010 р. –54488, 00 грн., за серпень 2010 р. –11752, 00 грн., за вересень 2010 р. –154457, 00 грн., за жовтень 2010 р. –350074, 00 грн., за листопад 2010 р. –1935, 00 грн., на загальну суму 572967, 05 грн.. Позивач не погоджувався з прийнятим ДПІ рішенням з тих підстав, що на його думку таке податкове повідомлення-рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», підприємством були виконані усі вимоги Закону щодо формування податкового кредиту, визначення від’ємного значення, як різниці між сумою податкових зобов’язань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту, у зв’язку з чим підприємство набуло право на бюджетне відшкодування на суму, яку зменшено оскарженим податковим повідомленням-рішенням.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що основною умовою виникнення права на бюджетне відшкодування є наявність від’ємного значення, як різниці між сумою податкових зобов’язань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту. Бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). Позивачем у попередніх податкових періодах сплачено податок на додану вартість постачальникам товарів (робіт, послуг) і саме ці суми сплаченого податку включені позивачем до декларацій при розрахунку від’ємного значення.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що по контрагентам позивача, за результатами господарської діяльності з якими позивачем сформовано податковий кредит та заявлено суми до бюджетного відшкодування, не можливо дослідити придбання товару по ланцюгу постачання товару до виробника та не можливо підтвердити факт перерахування податку на додану вартість контрагентами до бюджету. Тобто, з огляду на доводи апеляційної скарги право платника на бюджетне відшкодування залежить від належного виконання своїх обов’язків, у тому числі сплата податку до бюджету, постачальниками товарів по ланцюгу до виробника і у разі не встановлення податковим органом фактичної сплати податку до бюджету всіма постачальниками по ланцюгу, покупець не набуває права на бюджетне відшкодування сум ПДВ, сплачених у вартості поставленого товару.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що повноважними особами Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Енергетичні системи та обладнання Запоріжжя»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2009 р. по 31.12.2010 р..

За результатами перевірки складено Акт 94/23-2/24911195 від 29.03.2010 року, в якому, зокрема, зроблено висновок про порушення підприємством п.1.8 ст.1. пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок у банку на загальну суму 588340,05грн, а саме по наступним періодам:

-          серпень 2009 року – на загальну суму ПДВ 261,05грн;

-          липень 2010 року –на загальну суму ПДВ 54488,00грн.;

-          серпень 2010 року – на загальну суму ПДВ 11752,00грн.;

-          вересень 2010 року –на загальну суму ПДВ 154457,00грн.;

-          жовтень 2010 року – на загальну суму ПДВ 350074,00грн.;

-          листопад 2010 року –на загальну суму ПДВ 1935,0грн.;

-          грудень 2010 року - на загальну суму ПДВ 15373,0грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на наступне.

Так, згідно Акту перевірки позивачем в порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" неправомірно віднесено до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ не пов'язані з веденням господарської діяльністю, що призвело до завищення сум бюджетного відшкодування по вищезазначеним періодам у розмірі 571032,05грн. Такі висновки зроблено ДПІ з огляду на взаємовідносини позивача з ТОВ "Авіанормаль", ТОВ "Бест-Оіл", ТОВ "Промелектроніка", Корпорація "Укравіаремонт", ТОВ "Укрпостач", ТОВ "Севастопольське авіаремонтне підприємство", оскільки не можливо дослідити придбання товару по ланцюгу постачання товару до виробника та не можливо підтвердити факт перерахування податку на додану вартість контрагентами до бюджету.

З огляду на акт перевірки, податковим органом поставлено право позивача на бюджетне відшкодування в залежність від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету його постачальниками по ланцюгу. Така позиція ДПІ обґрунтована посиланням на п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»відповідно до якого, на думку ДПІ, відшкодуванню підлягають лише суми, які фактично були сплачені до бюджету постачальниками товару (робіт, послуг). Тобто, право платника на бюджетне відшкодування залежить від належного виконання своїх обов’язків, у тому числі сплата податку до бюджету, постачальниками товарів по ланцюгу до виробника і у разі не встановлення податковим органом фактичної сплати податку до бюджету всіма постачальниками по ланцюгу, покупець не набуває права на бюджетне відшкодування сум ПДВ, сплачених у вартості поставленого товару.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту, 11.04.2011 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №000021423022, яким ТОВ «ЕСО Запоріжжя»зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 588340,05 грн.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Рішення суду першої інстанції обґрунтоване неправомірністю висновків податкового органу щодо залежності права покупця на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування від фактичної сплати постачальниками покупця податку на додану вартість до бюджету. Крім цього, суд вказав на те, що Акт перевірки не містить у собі аналізу господарських операцій, не містить посилання на первинні документи, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з доводів апеляційної скарги податковий орган не погоджується з рішенням суду в частині скасування податкового повідомлення-рішення на суму 571032,05грн., тобто в частині зменшення ДПІ бюджетного відшкодування, яке визначено підприємством по взаємовідносинам з ТОВ "Авіанормаль", ТОВ "Бест-Оіл", ТОВ "Промелектроніка", Корпорація "Укравіаремонт", ТОВ "Укрпостач", ТОВ "Севастопольське авіаремонтне підприємство", у зв’язку з не можливістю дослідити придбання товару по ланцюгу постачання товару до виробника та не можливо підтвердити факт перерахування податку на додану вартість контрагентами до бюджету.

Таким чином, з огляду на доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами, в цій частині, виникли з приводу того, чи виникає у платника податку право на бюджетне відшкодування у разі не підтвердження сплати ПДВ до бюджету постачальниками такого платника по ланцюгу.

Пунктом 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначалося, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, виникнення права на бюджетне відшкодування залежить від правомірності формування платником податкового кредиту.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, придбані товари (роботи, послуги) мають використовуватися у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідачем, з огляду на Акт перевірки, в якому, зокрема, вказано на завищення сум бюджетного відшкодування у розмірі 571032,05грн. (стор.45-48 Акту перевірки), не досліджувались господарські операції між позивачем та ТОВ "Авіанормаль", ТОВ "Бест-Оіл", ТОВ "Промелектроніка", Корпорація "Укравіаремонт", ТОВ "Укрпостач", ТОВ "Севастопольське авіаремонтне підприємство", не відображені первинні документи, які підтверджуються або спростовують господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентами та які, на думку податкового органу, свідчать про допущені позивачем порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість». Висновків про допущені позивачем порушення ДПІ зроблено лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності вказаних контрагентів. І вказані висновки ґрунтуються на тому, що по контрагентам позивача, за результатами господарської діяльності, з якими позивачем сформовано податковий кредит та заявлено суми до бюджетного відшкодування, не можливо дослідити придбання товару по ланцюгу постачання товару до виробника та не можливо підтвердити факт перерахування податку на додану вартість контрагентами до бюджету, у зв’язку з чим позивач не набув права на бюджетне відшкодування у вказаній сумі. Тобто, податковим органом поставлено право позивача на бюджетне відшкодування в залежність від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету його постачальниками по ланцюгу.

Такі висновки податкового органу суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У п.1.3. ст..1 Закону №168/97 –ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону №168/97 –ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Необхідно відмітити, що пп..7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами (чи контрагентами постачальника) податку до бюджету.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем чи його постачальниками, у разі фактичного здійснення господарської операції, не пливає на формування податкового кредиту покупцем і виникнення права на бюджетне відшкодування.

Таким чином, відповідно до положень Закону про ПДВ, сума ПДВ, що включена до ціни товару (робіт, послуг) є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов’язок по сплаті цього податку до бюджету, а отже, право платника на віднесення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту і як наслідок право на бюджетне відшкодування, не може бути поставлено в залежність від сплати сум ПДВ до бюджету підприємствами-постачальниками товару (робіт, послуг).

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що такі підстави для зменшення бюджетного відшкодування не узгоджуються з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд першої інстанції правильно вказав на те, що положення підпункту "а" підпункту 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" надають право платнику податку заявити до бюджетного відшкодування частину від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що до бюджетного відшкодування позивачем заявлено суми податку, які сплачено у попередніх податкових періодах. Про вказані обставини свідчать відомості наданих декларацій та платіжні доручення, що підтверджують фактичну сплату сум ПДВ у вартості придбаних товарів.

З огляду на доводи апеляційної скарги, вказані висновки суду першої інстанції відповідачем не спростовуються, а стосуються лише особистого тлумачення податковим органом вимог Закону України «Про податок на додану вартість», в частині визначення підстав та порядку бюджетного відшкодування.

За таких обставин , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з’ясовано обставини справи та ухвалено рішення, у зв’язку з чим підстав для скасування якого, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

                                                            УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 червня 2011 року у справі №2а-0870/2905/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Повний текст ухвали виготовлено 17.02.2012р.)

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк