Рішення № 22381944, 20.02.2012, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-581/2011 року

Провадження № 2/0907243/2012 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

20 лютого 2012 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді: Барашкова В.В.

секретаря: Мельник Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ “ПлюсБанк” про визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до ВАТ “ПлюсБанк” про визнання недійсним кредитного договору. 01.08.2009 року Позивачем до Косівського районного суду Івано-Франківської області було подано позовну заяву про визнання недійсним кредитного договору. 14 жовтня 2010 року Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області у справі № 2-908 2009 року постановлено, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до BАТ «Плюс Банк» про визнання кредитного договору недійсним передати за підсудністю і розгляду по суті до Івано-Франківського міського суду.

В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився проте подав до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, просить заводолити позов у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча попереджений судом про час та місце розгляду справи.

Виходячи з наведеного, суд ухвалив провести заочний розгляд на підставі наявних матеріалів справи та зібраних доказів, з урахуванням особливостей передбачених ст.197 ЦПК України.

Ознайомившись з позовною заявою, та дослідивши зібрані докази у їх сукупності суд встановив, що 27 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк», з одного боку та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Г62.038.71242 на поточні потреби в сумі 6540,00гривень.15 січня 2008 року було проведено державну реєстрацію змін до статуту ВАТ «Акціонерний комерційний банк «Прикарпаття», згідно з якими найменування банку було змінено на ВАТ «Плюс Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, адреса: м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7). Зміна найменування не є підставою для припинення юридичної особи (ст. 104 ЦК України). Отже, на даний час стороною договору з правами та обов'язками кредитодавця є ВАТ «Плюс Банк».

Закон «Про захист прав споживачів», як зазначено в його преамбулі, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товар виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживача, також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Оскільки, надання коштів за вказаним кредитним договором, відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: Відповідач є банком; Позивач є споживачем, так як є фізичною особою, яка придбалає продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукт що набувається, тобто кредит, який є предметом договору, відповідає ознакам продукту передбаченим ЗУ «Про захист прав споживачів» і використовується на придбання продукції (споживчі цілі), остільки правовідносини, породження яких є регулюється ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 215 ЦК України (ЦКУ), підставою недійсного правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодека України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільсті Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 628 ЦКУ зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до акт цивільного законодавства.

В даному випадку спірний Договір є договором про надання банком фінансової послуги-споживчого кредиту, тому правовідносини які виникають на підставі цього Договору регулюються ЦКУ, ЗУ«Про банки та банківську діяльність», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про захист прав споживачів», Постановою НБУ, від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Зміст спірного кредитного договору, суперечить актам цивільного законодавства виходячи з наступного: в порушення ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , а) договір, не містить умови, які регулюють, внесення змін (доповнень) та розірвання договору, тому Договір в цілому суперечить п. 8 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; б)Розділ 3. «Права і обов'язки сторін», не містить жодних умов, які б регулювали відповідальність Банку за невиконання або неналежне виконання умов Договору, через що Договір в цілому, суперечить п. 9 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових юслуг», в)розділ 3. «Права і обов'язки сторін», містить п. 3.4, згідно якого Банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань у разі якщо інформація і документи, які повинен надати Позичальник Банку відповідно до цього Договору, виявились недостовірними або Позичальник приховав важливу інформацію про свій фінансовий або правовий стан.

Вказаний пункт 3.4. кредитного договору, суперечить ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», де відсутня підстава щодо вимоги на дострокове повернення кредиту як надання недостовірної інформації.

В супереч ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням Договору, ні протягом його дії, Відповідач не повідомив Позивача в письмовій або в усній формі щодо наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому чи між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, з обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати страхування, юридичне оформлення тощо); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які позивач має право, відомості про те, від кого позивач може одержати докладнішу інформацію;переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Письмова форма повідомлення передбачає надання споживачеві відповідного листа про що зазначено в п. 4.4 кредитного договору. Згідно пунктів 2.4 та 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та скупну вартість кредту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.07 р. № 168, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Для цього вони розробляють форму (бюлетень, довіді повідомлення тощо). Проте Позичальник не був повідомлений в повній мірі про вищеназвану інформацію ні в усній ні в письмовій формі.

Всупереч ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів», Позивач взагалі неотримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформації про продукцію-кредит, що мала забезпечити можливість його свідомого і компетентного вибору. Хоча відповідно до ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів», стосовно продукції, яка за певні умов (криза, різкі скачки курсу валют) може бути небезпечною для майна споживача виконавець зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про таку продукцію, можливі наслідки її споживання (використання). Така інформація повинна бути надана споживачеві до замовлення послуги. В Банку Позивач не отримав цю інформацію ні до замовлення послуги, ні після. Ця обставина не спростована під час розгляду справи відповідачем.

Банк спонукав Позивача дати згоду на укладення Договору, на який в іншому випадку останній нізащо не погодився б, ввів Позивача в оману стосовно небезпеки, яка йому загрожує.

Кредитний договір є договором приєднання (ст. 634 ЦК України), оскільки складений в стандартній формі, повністю розробленій Банком. Всі умови Договору запропоновані Банком і є типовим догором для клієнтів даного Банку (відпоідача). Однак, Банк включив в Договір незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист прав споживачів та створюють несприятливі умови для Позичальника, переконавши при цьому споживача, що Договір складено правильно.

Дана обставина є доказом намагання ввести споживача в оману, тим більше, що споживачу не було надано всієї необхідної інформації про умови кредитування, яка має бути надана відповідно до вимог законодавства про захист прав споживачів. Банк свідомо спонукав споживача на укладання договору на несправедливих та незаконних умовах, які істотно порушують баланс договірних прав та обов'язків на корить Банку. При цьому Позивач не був попереджений про ризики, які він несе у разі укладання такого договору, та про обмеження його прав, яке матиме місце.

Не маючи спеціальної юридичної освіти, або освіти в галузі кредитування Позичальник не міг в повній мірі оцінити відповідність Договору вимогами законодавства, а також юридичні та фінансові ризики для себе. Як зазначив у своїй уточненій позовній заяві Позивач, він сподівався, що Банк - солідна фінансова установа, яка не перший рік працює в галузі кредитування не може запропонувати до укладання договір, якій містить безграмотні чи незаконні умови. І лише проконсультувавшись з юристами дізнався, наскільки несприятливими є для нього такі умови договору. Натоміть, необізнаність споживача із законодавством у галузі кредитування та попередня довіра до кредитодавця не давали Банку право укладати договір на незаконних умовах, обмежувати права споживача на інформацію тощо.

Крім того, відповідно ст. 21. ЗУ «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Зазначений кредитний договір, через значну кількість несправедливих умов по відношенню до позивача, як споживача, є в цілом несправедливим, зазначений Договір, в своїх умовах порушує принцип рівності сторін договору, на шкоду споживача.

Згідно ст. 230 ЦК України такі дії розцінюються як введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення для правочинну. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (ч. 2 ст. 19 Закону «Про захист прав споживачів»). Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо спонукає споживача дати згоду на укладання правочину, на який за інших умов він би не погодився.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» будь-яка діяльність, що вводить споживача в оману є нечесною підприємницькою практикою.

Згідно з ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» така обставина розглядається як несправедливість умов договору. Натоміть законодавство забороняє продавцям послуг включати в договори із споживачами умови, які є несправедливими. Перелік таких умов міститься в цій же статті а також ч 5 ст. 11 цього Закону. Проте, такий перелік не є вичерпним (ч. 4 ст. 18 цього Закону). Під визначення несправедливих умов потрапляють будь-які умови, які в супереч принципу добросовісності, та ставлять споживача в вочевидь невигідне положення порівняно із продавцем послуги.

Згіднно ч.5 та ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Якщо ж зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; або договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента га визначенні умов договору.

У розділі 5 абз. 1 кредитного договору зазначається, що Позичальник нібито б ознайомлений в «належній формі» про зміст ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист пр споживачів». Проте, через свою необізнаність у юридичних питаннях Позичальник не дав правильної оцінки цьому положенню. Натоміть, не випадково форма повідомлення у текс договору не називається, адже повідомлення в письмовій формі, як того вимагає Закон зроблено не було.

Отже, можна зробити висновок, що укладаючи кредитний договір Позичальник і був ознайомлений з усією необхідною інформацією (в тому числі з вини Банку), яка зазвичай потрібна для прийняття свідомого і обміркованого рішення щодо укладання кредитного договору.

Крім того, слід врахувати і ту обставину, що кредитний договір є публічни договором. Позичальник не мавможливості пропонувати свої умови на етапі укладання договору (ст. 633 ЦК України). Відповідно, Банк від початку знаходився в більш вигідних умовах, ніж позичальник.

Скориставшись своїми перевагами та довірою з боку Позичальника Банк, не надавши Позичальнику необхідної інформації про договір, що укладається, спонукав його до укладання договору на невигідних, а в деяких випадках навіть незаконних, умовах.

Враховуючи кількість пунктів кредитного договору, які носять дискримінаційний, несправедливий характер, невідповідності його змісту актам законодавства України, ці невідповідності допущені Банком, суд приходить до переконання, що несправедливим є характер договору в цілому. Всі спірні умови договору надають перевагу Банку, і жодна не надає перевагу Позивачу. Тому, є всі підстави важати, що даний договір має бути визнаний судом недійсним в цілому на підставі ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 217 ЦКУ, якщо вимогам закону суперечать істотні умови правочину, то він є або має бути визнаним судом недійсним у цілому.

За таких обставин, враховуючи представлені сторонами та оцінені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що є позовні вимоги позивача обґрунтовані, а тому в позов слід задоволити.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 627, 628, 629, 633 ЦК України, ст.ст. 1,11,15, 18, 19, ст. 22, ст. 23, ст. 24 ЗУ "Про захист прав споживачів", розділу 10 та ст. 64 Закону України "Про банки та банківську діяльність", ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та ринок фінансових послуг в Україні», ст. ст. 88, 208, 209,212-215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визнати недійсним кредитний договір № Г62.038.71242 від 27.05.2008 року укладений між Відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк» та ОСОБА_1 з моменту його заключенння.

Визнати дії Відкритого акціонерного товариства «Плюс Банк» протиправними щодо передачі персональних даних, що містять банківську таємницю третім особам - колекторним компаніям.

Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Івано-Франківський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільно-Процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя : Барашков В.В.