Ухвала суду № 22373808, 06.03.2012, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Справа №2-304/11

п/с 2/407/104/2012

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2012р. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

у складі головуючого судді Болоніної М.Б.

при секретарі Шараповій О.О

за участю позивача ОСОБА_1

прокурора Селецького А.А.

представника Державної казначейської служби Бойко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Верхньодніпровського району Дніпропетровської обл., Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської обл., Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до прокуратури Верхньодніпровського району Дніпропетровської обл., Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської обл., Державного казначейства України (правонаступником якого є Державна казначейська служба України) про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою (ар.с.3-5), а в подальшому з доповненням до позову (ар.с.100-101), де зазначає наступне.

В період 2003-2005р.р. прокуратурою Верхньодніпровського району відносно позивача було порушено чотири кримінальні справи, які були 16.05.2005р. обєднані в одну кримінальну справу №03059005.

28.03.2005р., Верхньодніпровським РВ УМВС України у Дніпропетровській обл. була направлена до Верхньодніпровського районного суду кримінальна справа №030559003 за обвинуваченням його за ч.1 ст.129 КК України.

06.04.2005р. прокуратурою Верхньодніпровського району направлено до Верхньодніпровського районного суду по закінченню досудового слідства кримінальну справу №03059003 за обвинуваченням його у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.382 КК України.

18.05.2005р. позивачу прокуратурою Верхньодніпровського району було предявлено обвинувачення по кримінальній справі №03059005 у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.367, ч.3 ст.365, ч.1 ст.366, ч.2 ст.364 КК України, і він був затриманий на три доби постановою слідчого прокуратури Верхньодніпровського району Бірюліна Л.Ю.

20.05.2005р. згідно подання прокуратури Верхньодніпровського району про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, на підставі постанови Верхньодніпровського районного суду позивачу як підозрюваному по кримінальній справі №030559005 було обрано міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. При цьому у постанові про обрання міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту Верхньодніпровський районний суд допустив грубе порушення кримінально-процесуального законодавства України, а саме: не зважаючи на те, що позивачу вже було предявлено обвинувачення, суд обрав йому міру запобіжного заходу як підозрюваному, у мотивувальній частині постанови суд зазначив, що його вина у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.367, ч.3 ст.365, ч.1 ст.366, ч.2 ст.364 КК України, повністю доказана, що суперечить ст.62 Конституції України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, тобто без судового слідства і вироку суду Верхньодніпровський районний суд вже визнав його винним ще на етапі досудового слідства.

12.09.2005р.Верхньодніпровський районний суд своєю постановою обєднав кримінальні справи в одну, яка у подальшому була передана з Верхньодніпровського районного суду для проведення судового слідства до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області, де отримала №1-03.

12.04.2006р. постановою Вільногірського міського суду позивачу була змінена міра запобіжного заходу з взяття під варту на підписку про невиїзд, увесь цей час, з 18.05.2005р. по 12.04.2006р., позивач знаходився під вартою у Верхньодніпровському РВ УМВС в Дніпропетровській області та Дніпропетровському слідчому ізоляторі.

28.02.2007р., постановою про часткову відмову від обвинувачення в суді, винесеною державним обвинувачем помічником прокурора м.Вільногірська Селецьким А.А., сторона обвинувачення відмовилася від обвинувачення позивача у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.382, ч.3 ст.365, ч.2 ст.364, ч.2 ст.367 КК України, і в даній частині кримінальна справа була закрита.

13.08.2007р. постановою про часткову відмову від обвинувачення в суді, винесеною державним обвинувачем помічником прокурора м.Вільногірська Селецьким А.А., сторона обвинувачення відмовилася від обвинувачення позивача у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.246, ч.1 ст.357, ч.2 ст. 364, ч.1 ст.366 КК України, і в даній частині кримінальна справа була також закрита.

Підставою винесення вищезазначених постанов про відмову від обвинувачення стало те,

що вина позивача у скоєнні цих злочинів не знайшла свого підтвердження під час судового слідства.

У свою чергу, саме по вищезазначеним епізодам позивач був спочатку затриманий, а потім взятий під варту і з 18.05.2005р. по 12.04.2006р. знаходився під вартою у спеціально для цього відведеному місці.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що позивач своєї вини ані під час досудового слідства, ані під час судового слідства не визнавав, йому безпідставно було предявлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.367, ч.3 ст.365, ч.1 ст.366, ч.2 ст.364 КК України, і він безпідставно 330 днів був позбавлений волі.

Остаточно 11.01.2008р. Вільногірським міським судом була винесена постанова, згідно до якої кримінальна справа №1-03/2008 за обвинуваченням його у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.129 КК України, була припинена, він був звільнений від кримінальної відповідальності у звязку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Однак, коли позивач був затриманий і коли Верхньодніпровський районний суд розглядав подання про обрання міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, позивачу не предявлялось обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.129 КК України, до того ж з урахуванням санкції ч.1 ст.129 КК України, ч.1 ст.155 КПК України не передбачає такої міри запобіжного заходу, як взяття під варту, за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.129 КК України.

З часу, коли позивачу безпідставно були предявлені обвинувачення, і до часу, коли ці обвинувачення були з нього зняті, весь час його знаходження під вартою, що становить 330 діб, він переніс дуже важкі моральні страждання, які мали вираз у душевній та фізичній болі, оскільки у нього стала прогресувати хвороба (гіпертонія з 1 стадії перейшла в 2 стадію), у слідчому ізоляторі, існували дуже незручні умови утримання, крім того, саме по собі позбавлення волі на певний, тим більше на такий великий строк, як 330 діб, спричиняє душевні муки, а тим більше у тому випадку, коли позивач був позбавлений волі за обвинуваченням у надуманих злочинах, яких насправді не існувало, тобто утримувався під вартою, фактично будучи невинним.

Крім цього, за час перебування позивача під вартою його дочка та син були змушені покинути навчання у вищих навчальних закладах, оскільки позивач був позбавлений доходу і можливості надавати допомогу на навчання дітей, що також спричинило йому великі душевні страждання.

Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, спричинену позивачу моральну шкоду він оцінив у грошовому вимірі сумою 660 000грн., тобто по 2 000грн. за кожну добу знаходження його під вартою.

Крім того, враховуючи те, що позивач безпідставно був притягнутий як обвинувачений по 10 статтях КК України, під час слідчих дій та розгляду справи Верхньодніпровським районним судом були допущені грубі порушення діючого законодавства України однобоке з обвинувальним нахилом розслідування кримінальних справ, нехтування доказами невинуватості позивача, підробка документів слідчими та суддею, безпідставна відмова у послугах адвоката, умисне затягування слідчих дій та судового розгляду справи, що призвело до величезних моральних страждань та погіршення здоровя, позивач просить також відшкодувати моральну шкоду у сумі 500 000грн. з розрахунку по 50 000грн. за кожне з 10 безпідставних притягнень його як обвинуваченого.

Представник Верхньодніпровського суду у розгляді справи участі не приймав, про день і місце кожного судового засіданні був сповіщений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень (ар.с.62,112,116,119,123,125,185,189). З урахуванням вимог ст.169 ЦПК та думки учасників процесу суд знайшов за можливе проводити розгляд справи без участі представника відповідача Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської обл.

Позивач у судовому засіданні свій позов повністю підтримав, суду також пояснив, що під час проведення досудового слідства слідчі прокуратури Верхньодніпровського району та Верхньодніпровського РВ УМВС неодноразово відмовляли йому у його клопотаннях про витребування або долучення до справи доказів, які спростовують його вину, під час проведення обшуку у його житлі було вилучено багато документів, які не відносились до справи, повернуто йому було лише 1/3 частину документів, що перешкоджало подальшому здійсненню ним підприємницької діяльності. Позивач також вважає, що обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту було застосовано до нього безпідставно, адже він мав постійне місце роботи і мешкання, проживав разом з дружиною, дітьми і перестарілою матірю, у 2005р. він був затриманий за події, які відбулися протягом 2001-2003р.р. Під час його утримання у слідчому ізоляторі у нього розвинулась хвороба ніг, прогресувала гіпертонія, він погано харчувався, відчував усілякі незручності, приниження. Під час тримання під вартою, тобто з травня 2005р., він неодноразово заявляв клопотання про призначення йому в якості захисників його дружини та дочки, а також адвоката ОСОБА_5, відповіді на свої клопотання він не отримував, лише після четвертого звернення, у вересні 2005р. його клопотання було задоволено. У Верхньодніпровському районному суді попередній розгляд кримінальної справи проводився декілька раз, справа до судового розгляду не призначалась, про проведення судових засідань він та його адвокат не повідомлялись, увесь цей час він утримувався у слідчому ізоляторі, його сімя перебувала у скрутному матеріальному становищі, переносила моральні страждання, його майно було розкрадено, врожай пшениці пропав. У Вільногірському міському суді розгляд справи проводився ретельно, після зясування обставин справи за клопотанням позивача йому було змінено міру запобіжного заходу на підписку про невиїзд, у подальшому прокурор відмовився від обвинувачення по 9 епізодах, вину у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст129 КК України, позивач не визнав, справу було закрито за строком давності. До теперішнього часу позивач не може відновити своє майно, яке необхідне для господарської діяльності, його фірма знищена, дочка покинула навчання, дружина була вимушена розпродавати речі для матеріального забезпечення сімї.

Представник відповідача прокурор Селецький А.А., який здійснював представництво інтересів прокуратури Верхньодніпровського району Дніпропетровської обл. (ар.с.39,103), позов не визнав, посилаючись на те, що позовна заява подана позивачем після закінчення строку для звернення до суду, а також пояснив, що взяття під варту позивача мало місце, оскільки він обвинувачувався у скоєнні низки тяжких злочинів, кримінальну справу відносно позивача було закрито за строком давності, тобто з нереабілітуючих підстав, за ч.1 ст.129 КК України позивач виправданий не був.

Під час судового розгляду справи прокурор заявив письмове клопотання про застосування позовної давності і відмову у позові внаслідок спливу позовної давності (ар.с.190).

Представник відповідача Бойко І.В., яка здійснювала представництво Державного казначейства України та Державної казначейської служби України на підставі відповідних довіреностей (ар.с.64, 65,195), позов не визнала, вважаючи, що позивачем не надано доказів про неправомірність дій органів слідства та прокуратури, оскільки кримінальну справу за обвинуваченням позивача було закрито з нереабілітуючих підстав.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши у сукупності надані по справі докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст.ст. 57-60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів тощо; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні документи та матеріали:

- постанову слідчого прокуратури Верхньодніпровського району Дніпропетровської області Бірюліна Л.Ю. від 17.05.2005р., згідно якої ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., притягнуто в якості обвинуваченого по кримінальній справі №03059005 і предявлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.367, ч.3 ст.365, ч.1 ст.366, ч.2 ст.364 КК України (ар.с. 8-11);

- постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20.05.2005р. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1, де підставою для обрання такого запобіжного заходу зазначається скоєння ОСОБА_1 11 злочинів, 4 з яких є тяжкими, спроби ОСОБА_1 перешкоджати встановленню істини, з метою запобігти продовженню злочинної діяльності та забезпечити виконання процесуальних рішень (ар.с.12);

- постанову Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 12.04.2006р. про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., який обвинувачується у скоєнні злочинів передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.382, ч.1 ст.129, ч.3 ст.365, ч.2 ст.367, ч.1 ст.366, ст.246, ч.1 ст.357 КК України, з утримання під вартою на підписку про невиїзд і звільнення його з-під варти у залі суду негайно (ар.с.49);

- постанову від 28.02.2007р. про часткову відмову від обвинувачення в суді, згідно якої державний обвинувач відмовився від обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст.364, ч.2 ст.382, ч.3 ст.365, ч.2 ст.364, ч.2 ст.367 КК України, оскільки вина ОСОБА_1 у скоєнні зазначених злочинів не знайшла свого підтвердження під час судового слідства (ар.с.13-18);

- постанову Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 07.06.2007р. про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.367, ч.1 ст.366, ст.246, ч.1 ст.357, ч.2 ст.382 КК України, за епізодом злочинної діяльності від 31.08.2001р. за фактом передачі в рахунок майнових паїв потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 уповноваженому ОСОБА_12 описаного та арештованого ангара бригади №1 колишнього КСП «Україна»у с.Посуньки Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, яка спричинила заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам громадян і тяжкі наслідки, за ч.3 ст.365 КК України; за епізодом злочинної діяльності від 11.12.2001р. за фактом списання з балансу ТОВ «Мрія»складу паливно-мастильних матеріалів бригади №4, який перебуває у податковій заставі, що спричинило істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам і потягло тяжкі наслідки, за ч.2 ст.364 КК України; за епізодом злочинної діяльності з 21.06.2000р. по 27.03.2003р. за фактом непередачі будинку культури с.Дмитрівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області на баланс Дмитрівської сільської ради і незабезпечення належним чином його охорони, що призвело до руйнування зазначеного об'єкта, спричинило істотну шкоду суспільним інтересам і потягло тяжкі наслідки, за ч.2 ст.367 КК України; за епізодами злочинної діяльності від 16.03.2004р. за фактом незаконного використання земельних ділянок полів №60 і №61 с.Дмитрівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та направлення отриманого від використання землі прибутку на користь ЗАТ «Скіф», без оплати власникам землі потерпілим ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, що спричинило тяжкі наслідки, за ч.2 ст.364 КК України, та за фактом невиконання 14-ти рішень Верхньодніпровського районного суду, що спричинило істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян і державним інтересам, за ч.2 ст.382 КК України, потерпілі ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10., ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_35, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_36 ., ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_37, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_38, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, щодо підсудного ОСОБА_1 у зв'язку з відмовою прокурора від обвинувачення і небажання потерпілих підтримувати обвинувачення у попередньому обсязі (ар.с.87-90);

- постанову від 13.08.2007р. про часткову відмову від обвинувачення в суді, згідно якої державний обвинувач відмовився від обвинувачення ОСОБА_1 за ст.246, ч.1 ст.357, ч.2 ст.364, ч.1 ст.366 КК України, оскільки вина ОСОБА_1 у скоєнні зазначених злочинів не знайшла свого підтвердження під час судового слідства (ар.с.19-20);

- постанову Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 13.08.2007р. про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст.246, ч.1 ст.357, ч.2 ст.364, ч.1 ст.366, ч.1 ст.129 КК України за епізодом злочинної діяльності від 02.12.2000р. по факту невключення силососховища КСП «Україна» Верхньодніпровського району до списку майна, призначеного для погашення боргів реорганізованого КСП «Україна»Верхньодніпровського району бюджету держави, яке заподіяло істотну шкоду державним інтересам і спричинило тяжкі наслідки, за ч.2 ст.364 КК України; за епізодом злочинної діяльності від 19.02.2003р. за фактом внесення службовою особою до офіційного документу довідки про заробітну плату, пред'явленої АБ «Брокбізнесбанк»у м.Верхньодніпровську для отримання грошових коштів в АБ «Брокбізнесбанк», за ч.1 ст.366 КК України; за епізодом злочинної діяльності від жовтня 2003р. травня 2005р. за фактом привласнення печатки ТОВ «Мрія»Верхньодніпровського району, за ч.1 ст.357 КК України; за епізодом злочинної діяльності від 25.02.2005р. та 15.04.2005р. за фактом вирубки лісу у с.Дмитрівка Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, яка спричинила значну шкоду, за ст.246 КК України, відносно підсудного ОСОБА_1 у зв'язку з відмовою прокурора від обвинувачення (ар.с.84-86);

- постанову Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 11.01.2008р.про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3., у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.129 КК України, та звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, (ар.с.21-29);

- довідку Дмитрівської сільської лікарської медичної амбулаторії від 24.03.2011р. №32, згідно якої ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку з 24.01.2000р. з діагнозом: Гіпертонічна хвороба 1ст., з 21.04.2006р. з діагнозом Гіпертонічна хвороба 2ст. (ар.с.43);

- трудову книжку, в якій зазначено, що ОСОБА_1 23.04.2007р. був прийнятий на роботу до ТОВ «Агро-Хаіф»на посаду директора, 01.11.2007р. був звільнений з посади директора ТОВ «Агро-Хаіф», 02.11.2007р. був прийнятий на роботу до ЗАТ «Скіф»на посаду генерального директора (ар.с.95);

- пояснення ОСОБА_39 від 28.04.2011р., згідно яких вона у 2002р. 2005р. навчалась у Дніпропетровській державній медичній академії та в Дніпропетровському медичному інституті народної медицини, 08.04.2005р. була відрахована. З серпня 2005р. вона мала намір поновити навчання, але у звязку з тяжким фінансовим станом в сімї, повязаним з арештом її батька ОСОБА_1, зробити цього не змогла (ар.с.96);

- довідку Дніпропетровського медичного інституту традиційної і нетрадиційної медицини від 11.04.2011р. №09393, якою констатується, що ОСОБА_40 у 2005р. була поновлена на другий курс медичного факультету спеціальності «Лікувальна справа»Дніпропетровського медичного інституту народної медицини (наказ №12-ОС від 14.02.2005р.), 08.04.2005р. була відрахована з 2 курсу 4 семестру (наказ №35а-ОС від 13.04.2005р. (ар.с.97).

Крім того, свою невинуватість у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.382, ч.3 ст.365, ч.2 ст.367, ч.1 ст.366, ст.246, ч.1 ст.357 КК України, що у подальшому стало підставою для відмови державного обвинувача від обвинувачення, позивач доводив матеріалами кримінальної справи №1-03/08, фотокопії яких були долучені до справи, що розглядається (ар.с.68-71,72-74,78, 79-83,127-185).

Аналізуючи докази у справі та надаючи їм юридичну оцінку, суд доходить наступних висновків.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою, незаконного затримання відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; порядок відшкодування завданої шкоди встановлюється законом.

Відповідно до статей 1-3 Закону України від 01 грудня 1994р. №266/94 ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»( із змінами та доповненнями), підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття та тримання під вартою; право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у тому числі у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Згідно з частинами 5,6 статті 4 Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих звязків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди, відповідно до частин 2,3 статті 13 Закону визначається судом з урахуванням обставин справи, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Під час розгляду справи з пояснень позивача, підтверджених наданими ним суду письмовими матеріалами, встановлено, що позивач з 18.05.2005р. по 12.04.2006р. (330 днів або 11 місяців) перебував під вартою за обвинуваченням у скоєні ряду злочинів. Прокуратурою Верхньодніпровського району за період з 2003р. по 2005р. відносно ОСОБА_1 були порушені кримінальні справи за обвинуваченням за ч.2 ст.364, ч.2 ст.367, ч.3 ст.365, ч.1 ст.366, ч.2 ст.364 КК України, міра запобіжного заходу відносно нього у вигляді взяття під варту була обрана постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської обл. від 20.05.2005р. з урахуванням саме цих статей обвинувачення, по справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.1 ст.129 КК України відносно нього органом досудового слідства було вибрано підписку про невиїзд. Під час судового слідства державний обвинувач відмовився від обвинувачення ОСОБА_1 за усіма статтями обвинувачення, крім ч.1 ст. 129 КК України, у звязку з тим, що вина підсудного у скоєнні зазначених злочинів не знайшла свого підтвердження під час судового слідства, постановами суду від 07.06.2007р. та 13.08.2007р. кримінальна справа відносно ОСОБА_1 у частині скоєння злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.3 ст.365, ч.2 ст.367, ч.2 ст.382, ч.1 ст.366, ст.246, ч.1 ст.357 КК України була закрита.

Також суд вважає обґрунтованими і доведеними посилання позивача на порушення з боку прокуратури Верхньодніпровського району Дніпропетровської обл. і Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської обл. під час проведення досудового слідства та судового розгляду справи.

Таким чином, незаконними діями відповідачів, що полягали у незаконному притягненні до кримінальної відповідальності та незаконному приманні під вартою були порушені конституційні права позивача, що завдало йому моральних страждань, призвело до порушення нормальних життєвих звязків, погіршення психологічного та фізичного стану, порушення стосунків з оточуючими людьми, тривалої ізоляції від суспільства та інших негативних наслідків, тобто завдало моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до діючого законодавства України.

При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд враховує наступне.

У відповідності до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(із змінами та доповненнями), крім урахування характеру та обсягу моральних страждань та немайнових втрат, яких зазнав позивач, необхідно виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд не погоджується з твердженнями позивача про те, що він не визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.129 КК України. Як виходить зі змісту постанови Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 11.01.2008р. про закриття кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.129 КК України, та звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, скоєння злочину знайшло своє підтвердження у суді і дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.1 ст.129 КК України, підсудний ОСОБА_1 після розяснення йому наслідків закриття справи з нереабілітуючих підстав наполягав на закритті справи і звільненні його від кримінальної відповідальності у звязку зі спливом строку давності.

3 урахуванням фактичних обставин справи, характеру та обсягу моральних страждань і немайнових втрат, яких зазнав позивач, суд вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити виходячи з розрахунку чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати за кожен місяць перебування позивача під слідством і судом, що з урахуванням розміру мінімальної зарплати, яка на час розгляду справи судом становить 1073грн., складатиме 47 212грн. Загальний розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню на користь позивача, суд визначає сумою 50 000грн.

Клопотання представника відповідача прокуратури Верхньодніпровського району Дніпропетровської обл. про застосування позовної давності суд вважає таким, що не підлягає задоволенню, погоджуючись з думкою позивача, що у відповідності до положень ст.ст.268-270 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що впливає із порушення особистих немайнових прав, а саме права на свободу та особисту недоторканість, на повагу до гідності та честі.

У відповідності до ст.88 ЦПК України, враховуючи звільнення позивача від оплати судових витрат за даною категорією справи, судові витрати слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.10,11,58-60,88,209,212,213,215,218,293 ЦПК України, ст.1176 ЦК України, ст.ст.1-3,4,13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до прокуратури Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця ст.Ново-Олексіївка Генічеського району Херсонської області, який мешкає та зареєстрований у АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, 50 000грн. (пятдесят тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного взяття і тримання під вартою.

У решті позовних вимог відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Копію повного рішення направити особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, в порядку ст.222 ЦПК України.

СУДДЯ М.Б. БОЛОНІНА