Постанова № 22373805, 29.03.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2012 р. № 2а-906/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засіданьМакар Г.В.

представників:

від позивача Міла-Поляков Д.П.,

від відповідача Томашівський О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства (надалі ПП) «Юрма-Плюс»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Личаківському районі м.Львова Львівської області державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

ПП «Юрма-Плюс»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Личаківському районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.11.2011 року за №0003462320 та за №0003472320 (з урахуванням рішення ДПА у Львівській області від 05.12.2011 року за №32118/10/25-005/2598 про результати розгляду первинної скарги).

У відповідності до вимог ст.55 КАС України ДПІ у Личаківському районі м.Львова замінено на його правонаступника ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області державної податкової служби.

Позивач в позовній заяві стверджує, що наявність первинних бухгалтерських документів вказує на факт здійснення господарських операцій щодо купівлі підприємством нафтопродуктів у ТзОВ «Авантрейд», надає право платнику податків на включення сум податку на додану вартість по згаданих операціях до складу податкового кредиту.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позов вказує на наявність інформації про відсутність у контрагента позивача ТзОВ «Авантрейд»необхідних матеріальних засобів для здійснення господарсьої діяльності, а відтак можна стверджувати, що операції з реалізації нафтопродуктів носять нереальний характер, товар платником податків не придбавався, не перевозився та не зберігався.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просить в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки, та оспорювані податкові повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки ПП «Юрма-Плюс»з питань правильності формування податкового зобовязання та податкового кредиту за період з 01.07.2011 року по 31.07.2011 року, ДПІ у Личаківському районі м.Львова складено акт від 24.10.2011 року за №630/23-2/31074198, та прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.11.2011 року:

- за №0003462320, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 172441 грн. 00 коп., в тому числі, за основним платежем 137953 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 34488 грн. 00 коп.;

- за №0003472320, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми подату на додану вартість у розмірі 6724 грн. 00 коп. та застосовано штрафні (фінансові) санкції(штрафи) на суму 1681 грн. 00 коп.

Окрім того, за результатами процедури адміністративного оскарження відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2011 року за №0003892320, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми подату на додану вартість в розмірі 6724 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено:

- порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено до сплати податку на додану вартість на загальну суму 137953 грн. 00 коп. та встановлено завищення відємного значення обєкта оподаткування в сумі 6724 грн. 00 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо порушень оподаткування податку на додану вартість, то суд досліджує господарські операції між позивачем та його контрагентом ПП «Юрма-Плюс».

Між ТзОВ «Авантрейд»(постачальник) та ПП «Юрма-Плюс»(покупець) 20.06.2011 року було укладено договір поставки нафтопродуктів №2006-06 згідно з умов якого постачальник зобовязати передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому - товар у відповідності з умовами, визначеними цим договором та/або додатками до нього, які є його невідємною частиною.

В підтвердження обставин виконання даного господарського зобовязання позивачем надано видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), подорожні листи вантажних автомобілів, податкові накладні, виписки по банківському рахунку, акти звірки взаємних розрахунків за липень 2011 року, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, договір відповідального зберігання нафтопродуктів від 03.05.2011 року, акт приймання нафтопродуктів на зберігання від 02.07.2011 року.

З метою зясування реальності господарських операцій, в забезпечення принципу офіційного зясування обставин справи, судом запропоновано надати сторонам пояснення та докази в їх підтвердження.

Орган державної податкової служби в акті перевірки зазначає, що до перевірки не представлено актів прийому-передач, дорожніх листів, довіреності, наказів на відрядження керівника, який приймав би участь у прийманні продуції чи будь-які інші документи, які б підтверджували перевезення товару.

В свою чергу, позивачем надано первинні бухгалтерські документи в підтвердження обставин реальності господарських операцій (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), податкові накладні, виписки по банківському рахунку, акти звірки взаємних розрахунків за липень 2011 року, видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, договір відповідального зберігання нафтопродуктів від 03.05.2011 року, акт приймання нафтопродуктів на зберігання від 02.07.2011 року, докази в підтвердження реалізації товарно-матеріальних цінностей тощо).

При цьому, посилання органу державної податкової служби в акті перевірки на невідповідність товаро-супроводжуючих документів вимогам наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року за № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», не беруться судом до уваги, оскільки даний наказ не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому не є обовязковий для виконання платником податків.

При цьому, в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні, які вказують на транспортування товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Авантрейд»до ПП «Юрма-Плюс», за місцем знаходження контрагентів останнього субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_5, ТзОВ «Княжі лани», ТзОВ «Вінал Агро»та СТзОВ «Ліщинське».

Таким чином, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується поставка позивачеві товарів, які були використані останнім у своїй господарській діяльності.

Як передбачено п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 183.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п.15.1 ст.15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Платники податку, відповідно до підп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, повинен сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

А тому, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобовязань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обовязку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобовязань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що наявні і матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та не обгрунтованими.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки про безпідставність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум коштів, сплачених в результаті здійснення господарської операції з ТзОВ «Авантрейд», не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість та зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість, прийняте правомірно та у відповідності до норм чинного законодавства.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданих податках не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а тому адміністративний позов слід задовольнити в повному обсязі.

Також, слід зазначити, що з врахуванням положення підп.60.1.3 п.60.1 ст.60 ПК України, податкове повідомлення-рішення від 04.11.2011 року за №0003472320 не порушує прав та інтересів позивача, оскільки вважається відкликаним.

А відтак, беручи до уваги рішення рішення ДПА у Львівській області від 05.12.2011 року за №32118/10/25-005/2598 про результати розгляду первинної скарги, з врахуванням якого позивач просить взнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2011 року за №0003472320, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.12.2011 року за №0003892320, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми подату на додану вартість в розмірі 6724 грн. 00 коп.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м.Львова, податкові повідомлення-рішення від 04.11.2011 року за №0003462320 та від 21.12.2011 року за №0003892320.

3. Зобов'язати Головне управління Державного казначейства України у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунка Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області державної податкової служби на користь Приватного підприємства «Юрма-Плюс»(код ЄДРПОУ 31074198), що знаходиться за адресою Львівська область, м.Винники, вул.Стуса 10/1, 1724 грн. 41 коп. сплаченого судового збору.

4. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29 березня 2012 року.

Суддя В.Я.Мартинюк