Постанова № 22370542, 29.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2012 р. № 2а-14237/11/1370

м. Львів

16 год. 25 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Гнилиця Р.І.

з участю:

представник позивачаНавроцький А.І.

представник відповідачаМусійчук А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Новий Дизайн»про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова.

Обставини справи.

Позивач, приватне підприємство «Новий Дизайн», звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0003272302/37588 та №0003282302/37589, прийнятих 09.11.2011р. Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю виставлення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи повязані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому запереченні, суть яких зводиться до того, що позивачем занижено податок на прибуток та податок на додану вартість, оскільки позивечем не здійснювалися господарські операцій з ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк», просить у задоволенні позову відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та обєктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова у період з 13.07.2011р. по 19.07.2011р. проведена документальна позапланова виїзна перевірка приватного підприємства «Новий Дизайн»з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.12.2010р. по 31.03.2011р. при проведенні взаємовідносин з ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк», про що 26.07.2011р. складено акт №1900/23-2/33533346 (а.с.21-40).

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 09.11.2011р. виставлено податкове повідомлення-рішення №0003272302/37588 (а.с.19) про збільшення позивачу грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 109800,75грн. (основний платіж 100415 грн., штрафні (фінансові) санкції 9385,75) та податкове повідомлення-рішення №0003282302/37589 (а.с.20) про збільшення позивачу грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 141519,12 грн. (основний платіж 129787,14 грн., штрафні (фінансові) санкції 11731,98 грн.).

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень слугувало встановлене перевіркою порушення позивачем п 1, п.2 ст. 215, ст. 203, ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України від 16.01.2003, № 435-IV, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого ПП «Новий дизайн»занижено податок на додану вартість всього на 100415,0 грн., в тому числі за грудень 2010р. - 37539,0 грн., січень 2011р. - 8333,0 грн., лютий 2011р. - 24248,0 грн., березень 2011р. - 30295,0 грн. та порушення п. 1, п.2 ст. 215, ст. 203 , ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого ПП «Новий дизайн»занижено податок на прибуток всього на суму 129787,0 грн., в т.ч. за 2010 р. на суму 46924,0 грн., за 1 квартал 2011 р. на суму 82863,0 грн.

Вказані порушення полягають у тому, що позивачем не здійснювалися господарські операції з ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк», а тому за висновками акта перевірки безпідставно завищено валові витрати та податковий кредит.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З матеріалів справи судом встановлено укладення позивачем (покупець) з ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк»(постачальник) договору поставки №14 від 16.11.2010р. (а.с.63-67), предметом якого є поставка позивачеві торгово-технологічного обладнання для підприємств торгівлі та громадського харчування.

Придбаний товар позивач отримав у відповідності до оформлених замовлень (а.с.68-74) на підставі видаткових накладних №РН-000024 від 28.03.2011р., №РН-0000159 від 11.03.2011р., №РН-0000160 від 11.03.2011р., №РН-0000141 від 02.03.2011р., №РН-0000086 від 10.02.2011р., №РН-0000004 від 04.01.2011р., №РН-0000370 від 13.12.2010р. (а.с.75-81).

Оплату товару позивач здійснив у безготівковій формі згідно платіжних доручень №193 від 25.03.2011р., №188 від 24.03.2011р., №172 від 18.03.2011р., №100 від 15.02.2011р., №105 від 15.02.2011р., №89 від 10.02.2011р., №68 від 28.01.2011р., №612 від 30.12.2010р., №567 від 17.12.2010р., №561 від 14.12.2010р., №557 від 13.12.2010р. (а.с.51-61) та отримав від ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк»податкові накладні №86 від 28.03.2011р., №29 від 11.03.2011р., № 28 від 11.03.2011р., №11 від 02.03.2011р., №35 від 10.02.2011р., №58 від 28.01.2011р., №420 від 30.12.2010р., №394 від 21.12.2010р., №379 від 15.12.2010р., №373 від 13.12.2010р. (а.с.82-91).

Товар придбаний позивачем згідно вищевказаних видаткових накладних перевозився приватними підприємцями ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6, доказом чого є виписані вказаними приватними підприємцями рахунки на транспортні послуги (а.с.92, 95, 97, 98, 101) та акти здачі-приймання транспортних послуг (а.с.93, 96, 97, 99, 102).

У подальшому придбані товари позивачем використано у власній господарській діяльності шляхом реалізації за вищими цінами ТзОВ «МЖК Експрес-24», ПП «Клуб Пікасо», ПП «Матвол», підтвердженням чого є видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання ТМЦ (а.с.104-122).

Вищенаведені фактичні обставини справи підтверджують факт придбання позивачем торгово-технологічного обладнання для підприємств торгівлі та громадського харчування та використання його у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997р. №283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закону України №283/97-ВР), валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України №283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми, будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №283/97-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання»від 29.03.2003 р. №143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій по купівлі торгово-технологічного обладнання для підприємств торгівлі та громадського харчування, якщо витрати на його придбання підтверджені первинними документами, у матеріалах справи є докази транспортування придбаного товару та використання його у власній господарській діяльності шляхом продажу за вищими цінами, договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку своїх валових витрат, є безпідставними.

Також у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаного обладнання не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки, як встановлено судом, господарські операції позивача з ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк»мали місце, помилковим є висновок відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит.

Суд звертає увагу відповідача, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцями, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї.

Суд вважає, що позивачем вжито належних заходів щодо обізнаності з відомостями про контрагента, оскільки позивачем до матеріалів справи долучено отримані від ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк»копії: свідоцтва про державну реєстрацію ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк», свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, довідки з ЄДР, статуту, протоколу загальних зборів, наказу про призначення директора (а.с.124-139, 143-144).

При цьому згідно копії паспорта (а.с.140-142) директор ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк»зареєстрований з 30.10.2007 року у м. Києві по вул.. Беретті 12/100, а не по вул.. Туполева 17/15, куди згідно акта перевірки Бориспільської ОДПІ здійснювався виїзд співробітників ВПМ Бориспільської ОДПІ (а.с.188).

Згідно листа ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк»від 15.09.2011р. (а.с.123) податкові зобовязання по виданих позивачу накладних підприємством відображено у податкових деклараціях поданих податковому органу (а.с.145-180).

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент здійснення позивачем господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом "Про податок на додану вартість" передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк»укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджується належним чином оформленими первинними документами, відтак ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» правомірно виписало податкові накладні.

Судом також встановлено, що зазначені податкові накладні оформлені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Усі податкові накладні містять необхідні реквізити, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість".

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем пп.7.4.1, п.7.4, пп. 7.5.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору укладеного позивачем з ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк», і в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Комплектспецтрейдмарк». В матеріалах справи відсутні будь-які докази про визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору чи докази порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, субєктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено належними та допустимими доказами, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 28,50 грн., то відповідно до ст. 94 КАС України, такий слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова №0003272302/37588 та №0003282302/37589 від 09.11.2011р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Новий Дизайн»(м. Львів вул. Патона 15/18 ЄДРПОУ 33533346) 28 (двадцять вісім) грн. 50 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 05.03.2012 року о 17:00 год.

СуддяКоморний О.І.