Ухвала суду № 22364947, 27.03.2012, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-401/12Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.

Категорія -27Доповідач - Дикун С.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2012 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Стефлюк О. Д.,

при секретарі - Прус Л.С.

з участю-апелянта ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05 квітня 2011 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно та зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»про визнання недійсними кредитного договору і договору іпотеки із застосуванням наслідків недійсності договорів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05 квітня 2011 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»заборгованість за кредитним договором № ТEMLGK00520014 від 21.03.2007 року в розмірі 93104,65 долари США, що еквівалентно 739250, 92 грн, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: домоволодіння (цегляний житловий будинок) загальною площею 181,3 кв.м., житловою площею 72,7 кв.м., вартість якого згідно договору іпотеки від 23 березня 2007 року становить 252500 грн, що на день укладення вказаного договору іпотеки становить еквівалент 50000 доларів США, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 23 березня 2007 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу за реєстровим № 1106, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПРИВАТБАНК”(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код (ЄДРПОУ 14360570) з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»1700 (Одна тисяча сімсот) гривень судового збору та 30 гривень витрат сплачених на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити усі заявлені вимоги, посилаючись, що рішення суду не відповідає обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апелянт просить визнати недійсним оспорювані кредитний договір від 21.03.2007 року та договір іпотеки від 23.03.2007 року; зобовязати позивача ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” прийняти у відповідача суму у розмірі 252500 грн. з розстрочкою платежів на 120 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 2104 грн. 16 коп.; судові витрати покласти на ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”; у порядку забезпечення позову, витребувати у банку копії документів, перелічені в апеляційній скарзі, витребувати кошти, оплачені ОСОБА_1; виключити з реєстру іпотек та заборонити відчуження нерухомого майна, що було передане в іпотеку.

В обгрунтування вимог вказує, що судом не було взято до уваги наведені позивачем докази, викладені в зустрічному позові, зокрема, що стосується відсутності у банку дозвільних документів на здійснення валютних операцій; порушення прав споживача, в частині покладення всіх ризиків по зміні курсу валют на позичальника; порушення при оформленні договору іпотеки; не було враховано проживання разом з відповідачем у заставному будинку двох батьків-пенсіонерів, котрий є єдиним місцем проживання сімї.

У судовому засіданні апелянт підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на доводи, викладені у ній.

Представник банку подала заяву про розгляд справи без її участі, апеляційної скарги не визнала.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом установлено, що 21 березня 2007 року між ЗАТ комерційний банк „ПриватБанк” в особі Тернопільської філії ЗАТ комерційного банку „ПриватБанк” та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №TEMLGK00520014, відповідно до п.1.1. якого зазначене господарське товариство надало останньому кредитні кошти в розмірі 50000 доларів США для придбання житла, а також 10400 доларів США для сплати страхових платежів та інших витрат, повязаних із його придбанням. Цим же пунктом передбачено обовязок позичальника сплачувати щомісячно позикодавцю відсотки за користування кредитом у розмірі 0,84 % на суму залишку заборгованості за кредитом. Періодом сплати вважати період з 21 по 26 число кожного місяця.

Згідно з п.п.2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4 кредитного договору ОСОБА_1 взяв на себе зобовязання використати кредитні кошти за цільовим призначенням, сплачувати відсотки за користування кредитом, винагороду, комісію, погашати одержаний кредит в порядку, сумах і строки, передбачені договором.

Уклавши кредитний договір, відповідач погодився із відповідальністю за порушення зобовязань за кредитним договором, а саме п.п. 2.2.2, 2.2.3, сплачувати банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Суд встановив, що в терміни, встановлені кредитним договором, взяті на себе зобовязання відповідач належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за таким договором у розмірі 93104,65 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 01.02.2011 року 739250,92 гривень, з яких: поточна заборгованість по кредиту 47117,10 доларів США, прострочена заборгованість по кредиту 3422,81 долари США, поточна заборгованість за відсотками 207,45 доларів США, прострочена заборгованість за відсотками 21886,89 доларів США, прострочена комісія 2500 доларів США, пеня 17970,40 доларів США.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

23.03.2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки №ВЕК 172510, відповідно до п.7 якого відповідач надав в іпотеку житловий будинок загальною площею 181,3 м2, житловою площею 72,7 м2, який знаходиться в АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності.

Право власності ОСОБА_1 на вказаний житловий будинок підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 23.03.2007 року по реєстру 1106, зареєстрованого в державному реєстрі правочинів №1985723 згідно витягу з Державного реєстру правочинів №3736095 від 23.03.2007 року.

Згідно з п.15.7 договору іпотеки, ч.1 ст.33 Закону України „Про іпотеку” банк з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобовязань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Зі змісту ст.ст. 546, 572, 575, 589, 590 ЦК України випливає, що виконання зобовязання може забезпечуватись іпотекою заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця. У разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель (позивач) набуває право звернення стягнення на предмет застави, яке здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання взятих на себе договірних зобовязань за кредитним договором відповідачем були порушені права позивача, котрі підлягають захисту, шляхом задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»та стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом підставно відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки його права не були порушені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, зважаючи на наступне.

Із банківської ліцензії Національного банку України на здійснення банківських операцій, дозволу та додатку до дозволу із переліком операцій, які має право здійснювати «ПРИВАТБАНК», які видані Національним банком України вбачається, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»має право на здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. У вказаній статті не встановлено обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в»п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями), які наявні у відповідача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Враховуючи наведене, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. А тому доводи апелянта щодо порушення банком надання кредиту в іноземній валюті є безпідставними.

Посилання апелянта на порушення позивачем Закону України «Про захист прав споживачів»відповідно до вимог котрого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється є необґрунтованим, оскільки спірний кредитний договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг”.

Доводи апелянта, що при укладенні кредитного договору в іноземній валюті усі валютні ризики, повязані із зміною курсу валюти покладаються на відповідача, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки ОСОБА_1, укладаючи договір у в іноземній валюті, зобовязаний був усвідомлювати про можливість коливання курсу валют, а тому повинен нести повязані із цим ризики та негативні наслідки. Крім цього, суд зауважує, що такі ж ризики (негативні наслідки) несе і позивач у справі, в залежності від того, яким чином змінився курс іноземної валюти. Крім того, спірний кредитний договір було укладено 21 березня 2007 року, тобто до набрання чинності Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808, де передбачено обовязок банків попередити споживача, що валютні ризики під час виконання за цим договором несе споживач.

Посилання апелянта на те, що в іпотеку може бути передано домоволодіння лише разом із земельною ділянкою є безпідставними, оскільки відповідно до положень ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки може бути нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, а тому відсутні правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки.

Посилання апелянта, що судом не було враховано проживання у заставному будинку двох батьків-пенсіонерів відповідача, а також, що будинок є єдиним місцем проживання сімї, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки зазначені обставини не відносяться до предмета спору.

Колегія суддів, виходячи із доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 307;308; 315; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів, -

Ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області С.І. Дикун