Ухвала суду № 22364917, 21.03.2012, Апеляційний суд Тернопільської області

Справа № 11-80/12Головуючий у 1-й інстанції Гумений П.П.

№ пр. 11/1990/80/12

Категорія - ч.1 ст.121, ч.4 ст.296 КК України Доповідач - Декайло П.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2012 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Декайла П.В.

Суддів - Коструби Г. І., Кунця І. М.,

за участю прокурора - Гузіка Й.М.

потерпілого - ОСОБА_1

засудженого - ОСОБА_2

при секретарі - Танцюрі О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Тернопільського міськрайонного суду від 18 жовтня 2011 року.

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше судимого 30 травня 2001 року Тернопільським районним судом за ч.1 ст.101, ч.3 ст.81, ч.3 ст.142, ч.1 ст.81, ст.42 КК України (в редакції 1960 року) на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Звільненого умовно-достроково постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2007 року на невідбутий строк 1 рік 8 місяців 1 день, -

засуджено за:

- ч.1 ст.121 КК України на 6 років позбавлення волі;

- ч.4 ст.296 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_2 остаточно призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу, залишено попередній тримання під вартою і строк відбування покарання засудженому рахується з 28 квітня 2011 року.

Судом залишено без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_1, а також задоволено цивільний позов заявлений в інтересах держави прокурором та стягнуто з засудженого ОСОБА_2 2787 грн. на користь держави в особі Головного фінансового управління Тернопільської ОДА р/р 31414544700001 в ГУДК в Тернопільській області, МФО 838012, код 23587539.

Згідно вироку суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за вчинення злочинів, що мали місце за таких обставин.

Так, 14 квітня 2011 року близько 20 год. ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного спяніння та знаходячись у громадському місці, а саме на подвірї будинку АДРЕСА_1, поблизу першого підїзду зустрівся з ОСОБА_1 і у нього виник злочинний намір на вчинення хуліганських дій.

З цією метою ОСОБА_2, у тому ж місці та в той же час, ігноруючи елементарні правила поведінки, моралі і добропристойності, виражаючи явну неповагу до суспільства, зневажаючи громадський порядок, виражаючись при цьому нецензурною лайкою, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно вступив у конфлікт з ОСОБА_1, в ході якого розбив об асфальтне покриття скляну пляшку з-під пива, яку тримав у лівій руці та безпричинно, застосувавши предмет, спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень розбиту скляну пляшку з-під пива, умисно наніс нею удар в область голови останньому, заподіявши потерпілому ОСОБА_1 простору рану правої щоки і правої бокової поверхні шиї з ушкодженнями жувального мязу, привушної залози та фасції кивального мязу, що у перерізі травматичного процесу супроводжувалося явищами гнійного запалення мяких тканин, в тому числі слинної залози, тобто тілесні ушкодження, які спричинили непоправне знівечення обличчя і які за цим критерієм відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

В апеляції та доповненні до неї засуджений ОСОБА_2 просить розглянути дану справу згідно вимог закону і перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.121 та ч.4 ст.296 КК України на ст.123 КК України, оскільки ніяких хуліганських мотивів у нього не було та наміру наносити удар потерпілому ОСОБА_1 він також не мав, а також просить суворо не карати. Вказує на те, що потерпілий ОСОБА_1 штовхнув його і коли він падав то розбив пляшку з-під пива, яку тримав у лівій руці та коли встав, той знову намагався його штовхнути, однак відмахуючись від нього порізав останньому обличчя залишком від розбитої пляшки. Окрім цього, стверджує про те, що свідки ОСОБА_3 і ОСОБА_4 постійно плуталися у свої показаннях, а потерпілий ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_5 змінили свої показання і взагалі не зявилися в судове засідання.

Заслухавши доповідача суддю апеляційного суду, засудженого ОСОБА_2, який підтримав подану ним апеляцію та доповнення до неї і просить перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.121 та ч.4 ст.296 КК України на ст.123 КК України і суворо не карати, потерпілого ОСОБА_1, який вважає, що дії засудженого ОСОБА_2 кваліфіковано вірно та в цій частині вирок слід залишити без змін, а щодо міри покарання покладається на думку колегії суддів, міркування прокурора про те, що апеляцію засудженого слід залишити без задоволення, оскільки вирок суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а доводи засудженого у апеляції, що дії вказані у вироку він вчинив не з хуліганських мотивів та без наміру наносити удар потерпілому, є безпідставні так як спростовані судом дослідженими та наведеними у вироку доказами, покарання призначено відповідно до вимог чинного КК України, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в апеляції доводи, колегія суддів приходить до переконання, що вона до задоволення не підлягає виходячи з таких міркувань.

Як встановлено матеріалами справи, органами досудового слідства та судом першої інстанції дотримано вимог кримінально-процесуального закону, спрямованих на встановлення обєктивної істини у справі.

Викладені судом першої інстанції у вироку висновки про доведеність винності ОСОБА_2 у скоєнні злочинів, за які його засуджено та кваліфікація дій останнього, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджені сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні, аналіз яким суд дав у вироку, і є обґрунтованими, а доводи засудженого ОСОБА_2, зазначені ним в апеляції та доповненні до неї, про те, що ніяких хуліганських мотивів у нього не було і наміру наносити удар потерпілому ОСОБА_1 він також не мав, на думку колегії суддів позбавлені підстав.

Зокрема, як слідує з матеріалів справи, засуджений ОСОБА_2, під час всього досудового слідства, свою вину у інкримінованих йому злочинах визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому.

Однак, даючи показання в суді першої інстанції, останній змінив власну позицію та свою вину у інкримінованих йому злочинах визнав частково.

Проте, дані засудженим ОСОБА_2 в судовому засіданні показання, колегія суддів вважає необєктивними та такими, які направлені з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, оскільки вони спростовуються послідовними і узгодженими між собою доказами, які були зібрані органом досудового слідства та належним чином дослідженими і проаналізованими судом першої інстанції у вироку, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_1, даними ним на досудовому слідстві, згідно яких, 14 квітня 2011 року у вечірній час він знаходився за місцем свого проживання та приблизно о 20 год. вийшов з квартири на вулицю. Біля підїзду будинку зустрів свого знайомого ОСОБА_5, який стояв із невідомим йому на той час чоловіком та як пізніше йому стало відомо, це був ОСОБА_2, мешканець АДРЕСА_1 і вони розмовляли між собою.

Підійшовши до вказаних осіб він привітався з останнім, оскільки був знайомий з ОСОБА_5, який знаходився праворуч від нього, а ОСОБА_2 ліворуч. ОСОБА_2 у руці тримав пляшку з-під пива, яку розпивав біля підїзду житлового будинку. Також він помітив, що вони перебували в стані алкогольного спяніння, про що свідчила їх манера поведінки, похитування, незрозуміла розмова та різкий запах алкоголю з рота.

Після вітання ОСОБА_2 почав без будь-якої на те причини образливо до нього чіплятися, ображати, висловлюватися в його адресу нецензурною лайкою та шарпати за верхній одяг, через що між ними виникла суперечка. В цей момент ОСОБА_5 став заспокоювати останнього, однак той на зауваження не реагував і продовжував його ображати та шарпати за одежу.

Коли ОСОБА_5 відійшов в сторону, він побачив, що ОСОБА_2 розбив об бетонний бордюр пляшку з-під пива, яку тримав у руках. В результаті даного розбиття у останнього в руках залишилася горловина пляшки, від якої відходили гострі зазубрені кінці так звана “розочка”, якою ОСОБА_2, зненацька для нього, наніс йому удар в обличчя.

Наскільки він пригадує, намагався ухилитися від даного удару і відвернув трохи голову в бік, внаслідок чого удар пройшовся в праву сторону обличчя та шиї і після цього втратив свідомість та що дальше відбувалося біля підїзду не памятає. Через деякий час він прийшов до свідомості у свої житловій квартирі і біля нього знаходилися сусіди, які надавали необхідну медичну допомогу. В подальшому останні викликали карету швидкої допомоги.

Конфлікт ОСОБА_2 розпочав безпричинно із хуліганських спонукань, а пляшку розбив з метою спричинити йому тілесні ушкодження;

(а.с.120-122)

- показаннями свідка ОСОБА_4, даними нею в судовому засіданні, з яких убачається, що 14 квітня 2011 року вона із сином ОСОБА_3 знаходилась у своїй квартирі, що розташована на 3-му поверсі будинку АДРЕСА_1.

Близько 20 21 год. на вулиці почула шум та виглянула у вікно, щоб подивитись, що там коїться і побачила, що в дворі будинку стоять її сусіди ОСОБА_1, ОСОБА_5 та житель їхнього села ОСОБА_2 Надворі вже сутеніло, однак ще все було добре видно. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про щось голосно сперечались.

Дивлячись на поведінку ОСОБА_2, можна було подумати, що він був в стані спяніння. Також останній тримав у руках пляшку з-під пива, яку особисто розбив об бордюр та осколком, який залишився в нього у лівій руці наніс удар ОСОБА_1 в область шиї, після чого втік. У ході конфлікту поруч з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стояв їх сусід ОСОБА_5, який участі в конфлікті не приймав;

(а.с. 233-234)

- показаннями свідка ОСОБА_3, даними ним в судовому засіданні, з яких слідує, що ввечері 14 квітня 2011 року між 20 та 21 год. він знаходився вдома у квартирі, яка розташована на 3-му поверсі будинку АДРЕСА_1 разом із своєю матірю ОСОБА_4 Конструкція їхнього будинку є такою, яка дає можливість все дуже добре чути, що відбувається надворі поблизу будинку.

Орієнтовно у вищевказаний час він почув розмову на підвищених тонах, яка відбувалась на подвірї будинку. Тоді він з матірю ОСОБА_4 виглянули у вікно, щоб подивитись, що трапилось і побачив, як житель їхнього села ОСОБА_2, тримаючи в лівій руці осколок розбитої пляшки, наніс ним удар у ділянку голови їхньому сусіду ОСОБА_1, після чого той присів і у нього почала текти кров;

(а.с.235-236)

- показаннями свідка ОСОБА_6, даними нею в судовому засіданні, з яких видно, що 14 квітня 2011 року у вечірню пору доби, вона перебувала по місцю свого проживання в квартирі, що розташована у АДРЕСА_1.

Ввечері, приблизно о 21 год., вона випускала кота на прогулянку. Вийшовши на вулицю, поблизу підїзду побачила сусіда ОСОБА_1, у якого все обличчя та одяг були закривавлені і він попросив її викликати швидку та міліцію;

(а.с.236-237)

- показаннями свідка ОСОБА_5, даними ним на досудовому слідстві, з яких вбачається, що 14 квітня 2011 року він зустрівся із своїм знайомим ОСОБА_2, мешканцем АДРЕСА_1, з яким вони на протязі дня вживали алкогольні напої. Близько 20 год. підійшли до підїзду його будинку та розмовляли між собою. В цей час ОСОБА_2 тримав у руках скляну пляшку з пивом, яку придбав у магазині.

Через короткий проміжок часу з підїзду будинку АДРЕСА_1, біля якого вони стояли з ОСОБА_2, вийшов його сусід ОСОБА_1, який привітався та став біля них і намагався втрутитись у їхню розмову, для того, щоб підтримати компанію. ОСОБА_2 не сподобалась поведінка ОСОБА_1 і він почав безпричинного до нього чіплятись та образливо висловлюватись в його сторону нецензурними словами. Дана суперечка переросла у шарпанину. Побачивши це, він намагався заспокоїти ОСОБА_2, однак той на зауваження не реагував і продовжував шарпати ОСОБА_1 за верхній одяг.

Відійшовши на декілька метрів в сторону, почув звук розбитого скла, обернувшись, побачив, що ОСОБА_2 почав кудись тікати, а з обличчя ОСОБА_1 текла кров. Тоді він зрозумів, що ОСОБА_2 розбив пляшку з пива, яку перед цим тримав у руках та наніс нею удар ОСОБА_1 в обличчя. Після цього допоміг останньому добратися до його квартири, а сусіди викликали швидку допомогу і працівників міліції;

(а.с. 74-76)

- даними висновку експерта судово-медичної експертизи №981 від 14 червня 2011 року, з якого слідує, що при зверненні ОСОБА_1 14 квітня 2011 за медичною допомогою у травматологічний пункт Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги та вступі того ж дня у стоматологічне відділення КЗТОР “Тернопільська університетська лікарня”, у нього було виявлено простору рану правої щоки та правої бокової поверхні шиї з ушкодженнями жувального мязу, привушної залози і фасції кивального мязу, що у перебігу травматичного процесу супроводжувалося явищами гнійного запалення мяких тканин, в тому числі слинної залози.

При судово-медичній експертизі ОСОБА_1 10 червня 2011 року на його правій половині обличчя та шиї виявлено наслідки загоєння вказаної рани у вигляді рубця загальною довжиною близько 13 см. з деформацією мяких тканин і незначним порушенням міміки.

Наведене вище поранення було спричинене ОСОБА_1 незадовго до його звернення за медичною допомогою. З огляду на описання його як “скальпована різана рана” та властивості рубця, дане ушкодження заподіяне гострим предметом, не виключено гострими краями фрагмента розбитої скляної пляшки.

Зважаючи на зазначений вище перебіг травматичного процесу, заподіяне ОСОБА_1 поранення правої половини обличчя і шиї потягло за собою тривалий (понад 21 добу) розлад здоровя і за цим критерієм належить до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Разом з тим слід зазначити, що ушкодження правої половини обличчя та бокової поверхні шиї у ОСОБА_1 є невиправним, тобто таким, що потребує оперативного втручання для зменшення його виразності. Отже, згідно з п.2.1.8. “Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень” (МОЗ України, 1995 ), заподіяне 14 квітня 2011 року ОСОБА_1 ушкодження обличчя, за ступенем тяжкості може бути віднесене до тяжких, якщо буде визнане таким, що знівечило обличчя;

(а.с. 89-93)

- даними протоколу огляду місця події від 14 квітня 2011 року, в ході якого біля будинку АДРЕСА_1 було виявлено плями речовини темно-бурого кольору, з яких було зроблено змиви;

(а.с. 16-17)

- даними висновку експерта судово-медичної експертизи №346 від 14 червня 2011 року згідно якого, змиви крові вилучені під час ОМП, могли належати потерпілому ОСОБА_1;

(а.с. 114-116)

- та іншими доказами.

Дані потерпілим ОСОБА_1 та свідками ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 показання повністю узгоджуються із зібраними по справі доказами, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно взяв їх до уваги, розцінивши як достовірні.

Аналіз наведених у вироку доказів повністю спростовує доводи засудженого ОСОБА_2, викладені ним в апеляції та доповненні до неї, про те, що потерпілий ОСОБА_1 штовхнув його і коли він падав то розбив пляшку з-під пива, яку тримав у лівій руці та коли встав, той знову намагався його штовхнути, проте відмахуючись від нього порізав останньому обличчя залишком від розбитої пляшки.

Так, потерпілий ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_4, у своїх показаннях, категорично ствердили про те, що ОСОБА_2 самостійно розбив пляшку об бордюр і її залишком наніс удар ОСОБА_1 в обличчя.

Окрім цього, будучи неодноразово допитаним на досудовому слідстві, ОСОБА_2 повідомляв про те, що пляшку з-під пива він розбив сам і скляним уламком, який залишився у нього в лівій руці, наніс один удар в область голови ОСОБА_1 (а.с. 56-58; 72-73).

Змінені засудженим ОСОБА_2 в цій частині показання, на думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно розцінені як обраний ним спосіб свого захисту.

За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання, що твердження засудженого ОСОБА_2, викладені ним в апеляції та доповненні до неї, про те, що наміру наносити удар потерпілому ОСОБА_1 він не мав, не заслуговують на увагу.

Що стосується доводів апеляції та доповнення до неї засудженого ОСОБА_2 про те, що ніяких хуліганських мотивів у нього не було, а його дії були викликані образливою поведінкою потерпілого ОСОБА_1, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки як слідує з показань останнього та свідка ОСОБА_5, ОСОБА_2 сам розпочав конфлікт з потерпілим ОСОБА_1 і безпричинно, висловлюючись нецензурною лайкою в його сторону, почав образливо чіплятись до нього.

Крім цього, як підставно зазначив суд першої інстанції у вироку, після конфлікту у ОСОБА_2 не було жодних тілесних ушкоджень, що в свою чергу спростовує твердження останнього про вчинення ОСОБА_1 відносно нього неправомірних дій.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінивши усі докази по справі, виходячи з самої обстановки вчинення злочину, який мав місце у громадському місці, а саме на подвірї багатоповерхового будинку, дії ОСОБА_2, який безпричинно, на очах у очевидців, перебуваючи в стані алкогольного спяніння, при цьому голосно виражаючись нецензурною лайкою, попередньо розбивши пляшку, наніс потерпілому ОСОБА_1 тілесні ушкодження, прийшов до вірного висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні даного злочину і правильно кваліфікував його дії за ч.4 ст.296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.

Окрім того, відповідно до розяснень, що містяться у п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року №2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи”, визначення знівечення обличчя є компетенцією суду. Встановлювати ж, чи є знівечення обличчя непоправним, необхідно за допомогою судово-медичної експертизи.

Водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині, обставин його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію.

Як вбачається з висновку судово-медичної експертизи № 981 від 14 червня 2011 року, заподіяне ОСОБА_1 поранення правої половини обличчя і шиї належить до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Разом з цим, ушкодження правої половини обличчя та бокової поверхні шиї є невиправним, тобто таким, що потребує оперативного втручання для зменшення його виразності. Отже, згідно з п.2.1.8 “Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень” (МОЗ України, 1995), заподіяне 14 квітня 2011 року ОСОБА_1 ушкодження обличчя, за ступенем тяжкості може бути віднесене до тяжких, якщо буде визнане таким, що знівечило обличчя (а.с.89-93).

Для прийняття законного і обґрунтованого рішення по даній справі, колегією суддів було відновлено судове слідство, згідно вимог ст.363 КПК України та викликано в судове засідання суду апеляційної інстанції потерпілого ОСОБА_1, для додаткового допиту з приводу обставин справи, оцінки його зовнішнього вигляду і правильної кримінально-правової кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2

Будучи присутнім в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, потерпілий ОСОБА_1 показав, що своїми діями засуджений ОСОБА_2 умисно спричинив йому тяжке тілесне ушкодження, яке виразилось у непоправному знівеченні обличчя. Також зазначив про те, що шрам, який утворився після рани, заважає йому і серед оточуючих він почуває себе ніяково, однак для усунення цього знівечення обличчя потрібна пластична операція, яку лікарі рекомендують зробити через певний час.

В судовому засіданні колегією суддів було оцінено зовнішній вигляд потерпілого ОСОБА_1, виходячи з загальноприйнятих уявлень про зовнішність людини, молодого віку останнього та встановлено у нього знівечення обличчя у вигляді рубця загальною довжиною близько 13 см. з деформацією мяких тканин та незначним порушенням міміки. Непоправність знівечення обличчя полягає в тому, що вищеописане ушкодження правої половини обличчя, без хірургічного втручання не зникне.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно кваліфіковано дії ОСОБА_2 за ч.1 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, що спричинило непоправне знівечення обличчя.

Не вбачає колегія суддів і підстав для перекваліфікації дій засудженого ОСОБА_2 з ч.1 ст.121 та ч.4 ст.296 КК України на ст.123 КК України умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, як про це він просить у своїй апеляції та доповненні до неї.

Так, із змісту ст.123 КК України випливає, що сильне душевне хвилювання, що раптово виникло, повинно бути викликане насильством або тяжкою образою з боку потерпілого, або іншими протизаконними діями потерпілого, якщо ці дії спричинили чи могли спричинити тяжкі наслідки для винного або його близьких.

Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи №385 від 17 червня 2011 року, ОСОБА_2 в період часу до якого відносяться інкриміновані йому діяння в тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності не перебував, а виявляв ознаки легкої розумової відсталості, що не досягає ступеню психозу чи недоумства, тому міг усвідомлювати свої дії і керувати ними (а.с. 142-143).

Крім цього, жодного доказу на підтвердження того, що засуджений ОСОБА_2 заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_1 у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку останнього, в матеріалах справи немає, і є, на думку колегії, надуманими.

Щодо покарання, то воно призначене ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про особу засудженого та обставин, що помякшують і обтяжують покарання.

Зокрема, суд першої інстанції обґрунтовано врахував те, що він є особою раніше судимою за вчинення тяжких злочинів, як помякшуючу покарання обставину часткове визнання ним своєї вини, а також, як обтяжуючу покарання обставину, те, що дані злочини останній вчинив у стані алкогольного спяніння.

Проаналізувавши всі наявні обставини по справі в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірного переконання про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання в межах санкцій ч.1 ст.121 та ч.4 ст.296 КК України у виді позбавлення волі та застосування правила сукупності злочинів.

На думку колегії суддів, призначена засудженому ОСОБА_2 міра покарання є законною, необхідною та достатньою для виправлення засудженого і попередження скоєння ним нових злочинів.

Рішення суду належним чином мотивовано, не суперечить вимогам кримінального закону і відповідає меті покарання. Це покарання матиме й превентивне значення як для засудженого, тай для інших осіб.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що у вирок слід внести зміни в порядку ст.365 КПК України, а саме у його вступній частині щодо відомостей про судимість ОСОБА_2 за вироком Тернопільського районного суду від 30 травня 2001 року та постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2007 року, які судом першої інстанції зазначені невірно.

З врахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 362, 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду від 18 жовтня 2011 року щодо нього без змін.

В порядку ст.365 КПК України внести такі зміни у вступній частині вироку щодо відомостей про судимість ОСОБА_2 та вважати правильними наступні:

- 30 травня 2001 року Тернопільським районним судом за ч.1 ст.101, ч.3 ст.81, ч.3 ст.142, ч.1 ст.81, ст.42 КК України (в редакції 1960 року) на 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна;

- звільненого умовно-достроково постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2007 року на невідбутий строк 1 рік 8 місяців 1 день.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області П.В. Декайло