Постанова № 22359205, 20.02.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.12 Справа № 5015/5826/11

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Данко Л.С.

Дубник О.П.

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської районної ради Львівської області № 01-31/660 від 23.12.2011р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011р. (повний текст рішення виготовлено та підписано 15.12.2011р.)

у справі № 5015/5826/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миколаївцемент», Львівська область,

м. Миколаїв

до відповідача Миколаївська районна державна адміністрація, Львівська область,

м. Миколаїв

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Миколаївської районної ради Львівської області, Львівська область, м. Миколаїв

про визнання недійсним договору

за участю представників:

від позивача - Павловський А.В. –представник;

від відповідача –Сапріянчук В.Д. –представник;

від третьої особи –Жила О.В. –голова районної ради; Левицький О.В. –представник.

Представникам позивача, відповідача та третьої особи права і обов’язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28, Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз’яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у цій справі, суддя Синчук М.М., позов задоволено повністю; визнано недійсним Інвестиційний договір б/н укладений між Відкритим акціонерним товариством “Миколаївцемент” та Миколаївською районною державною адміністрацією від 15.10.2008 року без застосування наслідків; стягнуто з Миколаївської районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства “Миколаївцемент” 85,00 грн. відшкодування витрат на оплату державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Миколаївська районна рада Львівської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011р. у цій справі повністю та прийняти нове рішення, яким в позові ПАТ «Миколаївцемент»відмовити повністю.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом неповно з’ясовано усі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають дійсним обставинам справи, а саме рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, скаржник вказує, що твердження позивача про те, що договір містить положення, які є удаваними, є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин. який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Частиною 2 цієї статті прямо передбачено, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. На жодну із зазначених вище обставин позивачем у позовній заяві не вказано та ці обставини ніким та нічим не встановлені.

Також, скаржник зазначає, що стосовно твердження позивача та суду про те, що Закон України «Про місцеві державні адміністрації»не передбачає права районної державної адміністрації на укладення чи виконання Інвестиційних договорів, то слід наголосити на тому, що відповідно до ст. 13 та п. 10 ст. 39 цього Закону районні державні адміністрації та їх голови вирішують інші питання та здійснюють інші функції, передбачені Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Миколаївцемент», в порядку ст. 96 ГПК України подало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Миколаївської районної ради Львівської області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011р. без змін.

Також, Миколаївська районна державна адміністрація, відповідач у справі, в порядку ст. 96 ГПК України подала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011 року у цій справі та прийняти нове рішення, яким в позові ВАТ «Миколаївцемент»відмовити повністю.

У судових засіданнях 13.02.2012р. та 20.02.2012р. представники позивача, відповідача та третьої особи підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, відзивах на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу у судових засіданнях, суд встановив наступне.

15 жовтня 2008 року між Миколаївською районною державною адміністрацією (Реціпієнт) та Відкритим акціонерним товариством “Миколаївцемент” (Інвестор) було укладено Інвестиційний договір б/н (надалі –Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Інвестор зобов’язується надати Реціпієнту, а Реціпієнт зобов’язується прийняти грошові кошти або інші матеріально-технічні ресурси, цінності та засоби в тому числі –продукція (Інвестиції) у розмірі, формі та в порядку, регламентованому даним Договором, додатками до нього, з метою фінансування та реалізації Інвестиційних Проектів, затверджених Інвестиційною Радою до складу якої входитимуть належним чином уповноважені представники: Реціпієнта, Інвестора, Районної ради.

15 жовтня 2008 року між Реціпієнтом та Інвестором було укладено Додаток 1 до Інвестиційного договору, відповідно до якого регламентовано порядок створення та регламент роботи Інвестиційної Ради (а.с. 19,20).

Відповідно до п. 2.4. Договору Інвестиція може вноситись в грошовій формі шляхом перерахування коштів на спеціальні рахунки бюджетних установ Реціпієнта або шляхом перерахування коштів з рахунку Інвестора за виконані роботи, придбане обладнання чи надані послуги безпосередньо на рахунки виконавців робіт, що має бути регламентовано Інвестиційною Радою при затвердженні Інвестиційного Проекту.

Згідно з п. 2.4.1. Договору Інвестиція може вноситися в іншій, ніж грошова формі шляхом надання необхідних для успішної реалізації Інвестиційного Проекту товарно-матеріальних цінностей чи інших матеріально-технічних ресурсів, в тому числі –продукції, що є власністю Інвестора, або придбаних за його кошт.

Відповідно до ч. 2 п. 3.1. Договору Реціпієнт зобов’язується використовувати інвестиційні кошти отримані ним чи інші товарно-матеріальні цінності отримані у відповідності до умов даного Договору за цільовим призначенням, визначеним Інвестиційною Радою при затвердженні кожного Інвестиційного Проекту.

Реціпієнтом в розумінні інвестиційного законодавства є сторона, що приймає інвестиції, це суб’єкт інвестиційної діяльності, власник або володілець об’єкта інвестування, що одержав від інвестора майно, майнові права та інші цінності у власність чи в користування й використовує їх у своїй підприємницькій діяльності або в спільній підприємницькій діяльності з інвестором.

Миколаївська районна державна адміністрація (Відповідач) є державним органом та відповідно до Конституції України та Закону України "Про місцеві адміністрації" 586-XVI від 09.04.1999 р. –визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому ст. 630 Цивільного кодексу України передбачено, що договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності. Отже, інвестиційним договором є договір, укладений з метою реалізації інвестицій та на підставі вимог вказаного Закону.

Зміст інвестиційного договору –це сукупність його умов. Виділяють істотні умови, тобто такі, без яких договір вважається неукладеним, а також умови, на включення яких до інвестиційного договору наполягає хоча б одна із сторін.

До істотних умов інвестиційного договору відноситься:

· предмет –інвестиції в будь-якій не забороненій законодавством України формі;

· кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо);

· властива інвестиційним договорам спеціальна умова –форма та об’єкт інвестування;

· ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній та вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються;

· строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер, а в ряді випадків –також конкретні строки виконання певних етапів робіт.

Проаналізувавши зміст Інвестиційного договору б/н від 15.10.2008 року, укладеного між сторонами у справі, судом встановлено відсутність наступних умов:

1. Обов’язкової передумови укладення інвестиційного договору, а саме інвестиційного проекту;

2. Цільового використання коштів інвестора, і відповідно можливості інвестора впливати на виробничу діяльність іншої сторони;

3. Обов’язкового здійснення інвестицій у формі вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності,

4. Комерційної заінтересованості, тобто отримання прибутку від інвестування;

5. Спільної (часткової) власності на вкладене майно і на результат інвестиційної діяльності;

6. За інвестиційним договором цінності у вигляді інвестицій вкладаються в об’єкти права, а не надаються суб’єктам права як за іншими подібними цивільно-правовими договорами, як це має місце в умовах оспорюваного Договору.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України визначено загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Свої вимоги про визнання недійсним Договору позивач обґрунтовує недотриманням вимог, установлених частинами 2, 5 статті 203 Цивільного кодексу України: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а саме законам України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам органів державної влади України, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законами, а також моральним засадам суспільства. Крім того, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Відповідно до п. 2.1. Договору розмір Інвестиції, необхідної для успішної реалізації кожного Інвестиційного Проекту визначається в кожному випадку окремо, при затвердженні Інвестиційною Радою кожного Інвестиційного Проекту.

Цим Договором обмежується право Інвестора щодо одноособового прийняття рішення про Інвестицію.

Згідно з п. 3.2. Положення про Інвестиційну Раду до складу Інвестиційної Ради входять:

1. Представник Реціпієнта (Миколаївської районної державної адміністрації);

2. Представник Миколаївської районної ради;

3. Представник Інвестора (Відкритого акціонерного товариства “Миколаївцемент”).

Відповідно до п. 3.7. Положення про Інвестиційну Раду Інвестиційна Рада приймає свої рішення 2/3 голосів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішення про внесення Інвестором (позивач у справі) Інвестиції приймає відповідач –Миколаївська районна державна адміністрація та районна рада.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Інвестиційний договір укладається між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямований на реалізацію будь-яких видів та форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиційний договір є різновидом господарсько-правового договору, який має специфічний предмет та мету. Предметом такого договору є інвестиція в будь-якій не забороненій законодавством України формі. Це можуть бути передбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності, а також послуги, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційної діяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій.

Мета інвестиційного договору –це безпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягти сторони в процесі його укладення та виконання. Інвестиційний договір спрямований на досягнення кінцевої мети інвестування –здійснення інвестицій та досягнення в результаті цього певного результату –одержання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту.

Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Як встановлено місцевим господарським судом, що, проаналізувавши зміст Інвестиційного договору б/н від 15.10.2008 р., укладеного між сторонами у справі, суд встановив відсутність наступних умов: обов’язкової передумови укладення інвестиційного договору, а саме інвестиційного проекту, цільового використання коштів інвестора, і відповідно можливості інвестора впливати на виробничу діяльність іншої сторони, обов’язкового здійснення інвестицій у формі вкладення майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, комерційної заінтересованості, тобто отримання прибутку від інвестування, спільної (часткової) власності на вкладене майно і на результат інвестиційної діяльності, за інвестиційним договором цінності у вигляді інвестицій вкладаються в об’єкти права, а не надаються суб’єктам права як за іншими подібними цивільно-правовими договорами, як це має місце в умовах оспорюваного Договору

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про інвестиційну діяльність" ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідач - Миколаївська районна державна адміністрація є державним органом та відповідно до Конституції України та Закону України "Про місцеві адміністрації" 586-XVI від 09.04.1999 р. –визначає, організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій. Тобто, будь-яка особа при укладенні договору, враховуючи вимоги розумності та добросовісності, повинна перевіряти обсяг повноважень представника, який діє від імені юридичної особи.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що доводи позивача в частині наявності підстав для визнання недійсним договору є обгрунтованими та такими, що обгрунтовують задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Також, слід зазначити, що в преамбулі до Договору зазначено, що він є додатком до Договору оренди землі від 15 жовтня 2008 року.

У судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивача надав суду для огляду в судовому засіданні Договір оренди землі б/н від 14.10.2008 р., укладений між сторонами у справі, копія якого є в матеріалах справи (а.с. 46-50).

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.4і ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що Господарським судом Львівської області належним чином досліджені обставини справи та оцінені докази, що мають значення для справи, при прийнятті рішення правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відтак, немає підстав для скасування рішення.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2011р. у справі № 5015/5826/11 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Дубник О.П.