Рішення № 22356993, 26.03.2012, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.03.2012 Справа № 5008/140/2012

За позовом Виноградівського міжрайонного управління водного господарства, м. Виноградів

ДО Міжгірської селищної ради, смт. Міжгіря

ПРО стягнення 19644,95грн. заборгованості по оплаті за надані послуги за Договором №ВР-006/11 від 18.05.2011р. про виконання робіт з проведення благоустрою парку

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_1. представник за довіреністю від 27.02.2012р.

від відповідача не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.02.2012р. порушено провадження у справі №5008/140/2012 та призначено справу до розгляду на 13.03.2012р.

Представник позивача просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.

Відповідач вимог ухвали суду від 27.02.2012р. не виконав, витребуваних судом матеріалів не подав, свого уповноваженого представника в засідання суду не направив.

Ухвалою суду від 13.03.2012р. розгляд справи було відкладено на 26.03.2012р.

Позивач свого представника в засідання суду направив, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі. Вказує на неналежне виконання відповідачем обовязку по оплаті вартості виконаних позивачем робіт, які прийняті ним у відповідних обсягах та без зауважень.

Відповідач у судове засідання, яке відбулося 13.03.2012р., повноважного представника не направив не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду позовної заяви належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду з відміткою про відправку документа, зроблений на звороті у лівому нижньому куті ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 27.02.2012 року, що відповідає вимогам Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.

Листом від 21.03.2012р. відповідач повідомив суд про відсутність заперечень з приводу заявлених позивачем вимог та підтверджує розмір виконаних позивачем робіт в обсягах та строки, що визначені договором про виконання робіт з проведення благоустрою парку відпочинку в смт. Міжгіря.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача ознайомлено з правами та обовязками у відповідності із ст.ст. 20, 21, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2011 року між Міжгірською селищної радою та Виноградівським МУВГ було укладено Договір № ВР-006/11 про виконання робіт з проведення благоустрою парку відпочинку в смт. Міжгір'я (планування площ, земляні роботи).

У відповідності до п. 1.1. Договору Виконавець (Позивач) зобов'язувався за завданням Замовника на умовах цього Договору виконати роботи (надання послуг з проведення благоустрою парку відпочинку в смт. Міжгір'я (планування площ, земляні роботи), передбачені п.2.2.Договору, а Замовник (Відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи

Протягом травня 2011 року роботи були виконані Позивачем в повному обсязі відповідно до умов Договору та прийняті Відповідачем на підставі Акту здачі-приймання виконаних робіт за червень 2011 року на суму 17 456 грн.

Листом від 21.11.2011р. №556 позивач повідомив відповідача про необхідність оплати суми вартості виконаних ним робіт.

Однак, відповідач вартість виконаних позивачем підрядних робіт не оплатив.

У звязку із неналежним виконанням грошових зобовязань відповідачем позивач звернувся до суду з вказаним позовом про стягнення заборгованості.

Виходячи з принципу повного, всебічного та обєктивного розгляду справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Оцінивши зміст Договору, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов до висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом і правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання ст.837- ст.864 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виконані роботи, у повному обсязі, відповідно до умов договору №ВР-006/11 від 18.05.2011р., що підтверджено Актом приймання виконаних робіт за червень 2011, будь-яких заперечень з боку відповідача щодо прийняття робіт в матеріали не надано.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, замовник зобовязаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи, за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений сторонами строк.

Разом з тим, як вбачається з умов договору, сторонами не визначено строку оплати відповідачем вартості виконаних позивачем робіт. У звязку з цим, листом №556 від 21.11.2011р. позивач повідомив відповідача про необхідність здійснення розрахунку по оплаті заборгованості за виконані роботи.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства та виходячи з норм ч. 2 ст. 530 ЦК України, направлення Позивачем Відповідачеві вимоги 21.11.2011 року про оплату боргу, Відповідач повинен був у строк до 28.11.2011р. сплатити позивачу кошти в сумі 17456грн.

Однак, Відповідач, як у строк 28.11.2011р., так і на дату прийняття рішення, свого обовязку щодо повернення грошових коштів в сумі 17456грн. не виконав.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Згідно з наданими до матеріалів справи несплачена сума заборгованості, факт наявності якої кваліфікується судом як порушення грошових зобовязань у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, становить 17456грн. та підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі з огляду на вищевикладене.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача в порядку вимог абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України суми 523,70грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання та 1221,92грн. штрафу у розмірі 7% за порушення зобов'язання понад 30 днів, які задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно з приписами ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Обґрунтовуючи свої вимоги в цій частині позивач виходить з того, що актом цивільного законодавства, яким встановлений розмір неустойки в розумінні ст. 551 ЦК України, є ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки положення цієї статті застосовуються незважаючи на недодержання письмової форми вчинення правочину про встановлення неустойки у всіх випадках порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Разом з цим, зі змісту приписів ч. 2 ст. 231 ГК України вбачається, що вказаною статтею встановлена відповідальність за порушення строків виконання зобов'язання у вигляді сплати пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В свою чергу, за порушення грошових зобов'язань штрафні санкції встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 наведеного Закону містить припис, що розмір пені, передбачений цим законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на наведене, визначення в ч. 2 ст. 231 ГК України розміру пені та штрафу у відсотковому відношенні до вартості товарів, робіт та послуг, з яких допущено прострочення, свідчить, що в розумінні вказаної статті пеня та штраф не можуть застосовуватись за порушення грошового зобовязання.

Відтак, оскільки умовами договору сторонами не передбачений порядок нарахування та розмір неустойки, яку відповідач, як замовник послуг, має сплатити за прострочення їх оплати, безпідставним є стягнення пені та штрафу із застосуванням встановленого ч. 2 ст. 231 ГК України розміру.

Окрім того, позивачем також заявлено вимогу у відповідності до вимог 625 ЦК України про стягнення з відповідача суми 104,73грн. інфляційних втрат за період з вересня 2011 року по січень 2012р. та 338,60грн. трьох відсотків річних за період з 01.07.2011р. по 06.02.2012р.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи та позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що останнім порушено терміни виконання зобов'язання за договором №ВР-006/11 від 18.05.2011р. та вимоги від 21.11.2011р., оскільки до 28.11.2011р. вартість наданих послуг не сплачено.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 104,73грн. інфляційних втрат та 338,60грн. трьох відсотків річних за період з 29.12.2009р. по 20.08.2010р. підлягають задоволенню частково за період з 28.11.2011р. по 06.02.2012р. в сумі 69,90грн. інфляційних втрат та 100,30грн. три відсотки річних.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 17626,20грн., в тому числі 17456грн. основного боргу, 69,90грн. інфляційних втрат та 100,30грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, повязані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Міжгірської селищної ради (адреса 90000, Закарпатська обл., смт. Міжгіря, вул. Шевченка, 77, код ЄДРПОУ 043,50910) на користь Виноградівського міжрайонного управління водного господарства (адреса: 90300, м. Виноградів, вул. І.Франка, 100, код ЄДРПОУ 01033881) суму 17626,20грн., в тому числі 17456грн. основного боргу, 69,90грн. інфляційних втрат та 100,30грн. трьох відсотків річних, а також 1444,04грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

За заявою позивача видати наказ на виконання рішення.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.Ф. Ремецькі