Ухвала суду № 22354613, 26.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2012 р. м. КиївК-10958/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Юстас»

на постанову Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 р.

у справі №22-а-11459/08 (11/257а номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Приватного підприємства «Фірма «Юстас»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання дій протиправними, скасування акта перевірки та повернення суми податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2007 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 р., повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Фірма «Юстас»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі відповідач) про визнання дій протиправними, скасування акта перевірки та повернення суми податку на додану вартість.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просить залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за лютий, березень 2007 року, за результатами якої 12.06.2007 р. складено акт №553/23/25619309.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2, пп.7.7.3 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.15.2 ст.5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.2007 р. №166, у звязку з чим заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість зменшено: за лютий 2007 року на 437,00грн.; за березень 2007 року на 245,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Звертаючись до суду із даною позовною заявою про визнання протиправними дій, скасування акта перевірки та повернення 2.306,00 грн. податку на додану вартість, позивач зазначив, що всупереч ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. №509-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) працівниками контролюючого органу проведено позапланову перевірку позивача у той час як належних законодавчо визначених підстав для її проведення у податкової інспекції не було. Відтак, проведення названої перевірки платник податків вважає протиправним, акт, складений за результатами такої перевірки таким, що підлягає скасуванню, а суму 2.306,00 грн. такою, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог зважаючи на таке.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в містах з районним поділом (крім міст Києва та Севастополя) виконують функції, передбачені ст.8 цього Закону, крім функцій, зазначених у п.2, п.3, п.8, п.11, п.12, п.13, п.16, а також п.15 цієї статті у частині забезпечення виготовлення марок акцизного збору.

У разі коли зазначені у частині першій цієї статті органи державної податкової служби безпосередньо здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони виконують щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та обєднані державні податкові інспекції.

Згідно з ч.1 ст.8 згаданого Закону Державна податкова адміністрація України здійснює безпосередньо функції, повязані зі здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів.

Правовий аналіз вказаних норм Закону України «Про державну податкову службу в Україні»свідчить про те, що органи державної податкової служби (у т.ч. і Державної податкової інспекції у м. Чернігові) є уповноваженими державою органами для здійснення функцій контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів).

При цьому, підстави, порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок та умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до їх проведення наведені у ст.11№ та ст.11І названого Закону.

Визначаючи правові наслідки недодержання вказаних вимог, законодавець передбачив право платника податків на недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки. Як вбачається з матеріалів справи, таким правом позивач не скористався, а відтак при фактичному допуску представників податкового органу до проведення перевірки відсутні підстави для скасування акту, яким було зафіксовано результати такої перевірки.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України предметом оскарження до адміністративного суду можуть бути рішення (нормативно-правові акти або правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність субєкта владних повноважень.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обовязків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Закріплення ч.2 ст.2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності субєкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням змісту наведених правових положень та приписів Закону України «Про податок на додану вартість», які визначають порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що заявлені позовні вимоги не відповідають встановленому законом способу захисту права на отримання платником податку бюджетного відшкодування, а тому не підлягають задоволенню. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути саме вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Відносно заявленої позивачем вимоги про стягнення з Державного бюджету України 2.306,00грн., суд касаційної інстанції також погоджується з доводами судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для її задоволення.

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовими інстанціями, підставою для зменшення позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість при здійсненні бартерних операцій з ПП Агентство «Лінда», ПП Фірма «Континенталь», ЧФ ВАТ «Укртелеком». Зокрема, у перевіряємому періоді позивачем було придбано послуги ЧФ ВАТ «Укртелеком»по міжнародному, міжміському телефонному звязку, телефонні картки вартістю 9,00 грн., 12,00 грн., телефонні картки «Всесвіт», підприємство користувалось послугами Інтернету в т.ч. Інтернету для студентів та школярів, факсом (на перевірку надано 880 копій фіскальних касових чеків), придбавало бланки звітності, канцелярські товари, пластикові вироби, пакети, технічну та наукову літературу, засоби особистої гігієни (на перевірку надано 88 копій фіскальних касових чеків). Перелік копій касових чеків, наданих до перевірки, додано до акту перевірки. Крім того, у березні 2007 року підприємством придбавались меблі столик кофейний, столик напівкруглий, стіл з 3 частин, 5 стільців, підставка квадратна, вішалка, газетниця, картини, тканина, сокира, лопата та інший інвентар.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. п.7.4 ст.7 наведеного Закону передбачено, що у випадку, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

З правового аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що судові інстанції дійшли обґрунтованих висновків, що незважаючи на те, що підприємство має право вільно розпоряджатися прибутком, який залишається, але обовязковою умовою для отримання права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є використання придбаних товарів, послуг саме в його господарській діяльності.

У той же час, позивачем не було надано судовим інстанціям доказів використання у господарській діяльності підприємства придбаних товарів. Відтак, віднесення податку на додану вартість, сплаченого у ціні таких товарів, до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду є безпідставним, з огляду на що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Фірма «Юстас»залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 р. у справі №22-а-11459/08 (11/257а номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло