Ухвала суду № 22354484, 26.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2012 р. м. КиївК/9991/36703/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Шкляр А.В.,

за участю представників позивача:не зявився, відповідача:Давидчук Т.І.,

Якимова О.М.,

Шилова А.К.,

прокурора:Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бальзак Інвестиції»

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 р.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р.

у справі №2а-8433/10/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бальзак Інвестиції»

до Бердичівської обєднаної державної податкової інспекції Житомирської області,

за участю Прокурора відділу прокуратури Житомирської області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та зобовязання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бальзак Інвестиції»(далі позивач) звернулось з адміністративним позовом до Бердичівської обєднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та зобовязання вчинити дії.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, податкова інспекція та заступник прокурора Запорізької області звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивачем письмових заперечень на касаційну скаргу податкової інспекції та заступника прокурора Запорізької області на адресу суду касаційної інстанції надіслано не було.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено наступне. Представниками контролюючого органу було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за червень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.12.2001 р. по 31.05.2010р., за наслідками якої було складено акт від 16.09.2010 р. №2658/2301/33767358.

На підставі акту перевірки відповідачем 20.09.2010 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001342301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2010 року на 2.031.269,00грн.

Крім того, представниками податкової інспекції було здійснено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за липень, серпень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення податку на додану вартість, що декларувалось у період червень, липень 2010 року, за наслідками якої було складено акт від 26.10.2010 р. №3055/2301/33767358.

На підставі акту перевірки відповідачем 02.11.2010 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001632301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року на 100.908,00 грн. та за серпень 2010 року на 25.787,00грн.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судовими інстанціями, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість стали дані отримані у ході проведення зазначених перевірок відповідно до яких позивачем було порушено вимоги пп.7.7.11 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок завищення суми бюджетного відшкодування за червень 2010 року на 2.031.269,00 грн., за липень 2010 року на 100.908,00грн.та за серпень 2010 року на 25.787,00 грн., сформованої зі складу податкового кредиту за наслідками здійснення операцій, повязаних з будівництвом житлового офісного торгівельного центру європейського рівня галерея «Оноре де Бальзак».

Відповідно до вказаного пп.7.7.11 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не має права на отримання бюджетного відшкодування особа, яка мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Судові інстанції дійшли обґрунтованих висновків, що зміст наведеної правової норми вказує на те, що законодавець наявність права на отримання бюджетного відшкодування ставить у залежність від обсягу оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців по відношенню до місяця, в якому заявляється бюджетне відшкодування.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючись з розумінням поняття «оподатковуваної операції», правильно виходили з того, що згідно з п.1.1 ст.1 названого Закону, під оподатковуваними операціями маються на увазі будь-які операції платників податку, які підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

Перелік оподатковуваних операцій визначено п.3.1 ст.3 зазначеного Закону, відповідно до якого до оподатковуваних операцій, зокрема, належать поставки товарів або поставки послуг (пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону ).

Положеннями п.1.4 ст.1 Закону «Про податок на додану вартість»передбачено, що поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

З правового аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що оподатковувана поставка є різновидом оподатковуваної операції, при цьому визначальною ознакою такої оподатковуваної операції, а відтак, і оподатковуваної поставки, є виникнення у результаті її здійснення обєкта оподаткування податком на додану вартість.

Зважаючи на викладене, судові інстанції дійшли цілком правильних висновків, що під оподатковуваними операціями слід мати на увазі поставку товарів або поставку послуг, у результаті яких у платника податку-постачальника виникає обєкт оподаткування податком на додану вартість та, відповідно, нараховуються податкові зобовязання з цього податку. Відтак, поняттям оподатковуваних операцій не охоплюються операції платника податку з придбання товарів і послуг, у тому числі тих, із яких у покупця виникає право на податковий кредит, а також операції, звільнені від оподаткування або такі, що не є обєктом оподаткування згідно зі ст.3 та ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість».

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що за обставин, які склались у даній справі та у наведеному розумінні поняття «оподатковуваної операції»позивач мав обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Позивачем сума бюджетного відшкодування була сформована за рахунок податку на додану вартість, включеного до податкового кредиту за наслідками господарських операцій з придбання товарів (послуг), а не їх поставки, а відтак у підприємства не виникли податкові зобовязання зі сплати податку на додану вартість.

Таким чином висновки податкової інспекції, що встановлена Законом України «Про податок на додану вартість»умова щодо наявності права у платника податку на отримання бюджетного відшкодування позивачем дотримана не була, аргументовано визнані судовими інстанціями такими, що відповідають правильному застосуванню зазначених законодавчих приписів.

Судовими інстанціями також обґрунтовано відхилено судовими інстанціями, щодо виключення, передбаченого у пп.7.7.11 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо отримання права на бюджетне відшкодування внаслідок нарахування податкового кредиту у звязку з придбанням або спорудженням (будівництвом) основних фондів.

Так, попередні судові інстанції правильно зазначили, що законодавець дійсно передбачає право на отримання бюджетного відшкодування за умови понесення витрат, повязаних саме з будівництвом основних фондів. У той же час, судовими інстанціями встановлено, що зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, оскільки витрати на спорудження житлового офісного торгівельного центру європейського рівня - галерея «Оноре де Бальзак»відображались підприємством на рахунку 151 «Капітальні інвестиції», і навіть зважаючи саме на процес спорудження торгівельного центру, позивачем не було доведено того, що цей центр після закінчення будівництва матиме статус основних фондів, оскільки представник позивача надав пояснення, що частина комплексу призначена для продажу, що обумовлює його статус як товару. У той же час, частину, яку буде використовувати саме позивач, виокремлено не було. Будь-яких розпорядчих документів стосовно того, яким чином має використовуватись у господарській діяльності збудований комплекс і яка його частина підлягає продажу, позивачем надано не було, а тому суди дійшли правильних висновків щодо неможливості встановити, в якій саме частині заявлення бюджетного відшкодування податку на додану вартість відповідало б вимогам п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками судових інстанцій відносно безпідставності доводів позивача стосовно того, що вимога про обмеження права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість стосується тільки його отримання шляхом повернення грошових коштів, а не у випадку здійснення бюджетного відшкодування шляхом «зарахування»суми податку на додану вартість у зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість наступних податкових періодів.

Так, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) (пп."а" пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

При цьому, відповідно до пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону, платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань з цього податку наступних податкових періодів.

Суди першої та апеляційної інстанції правильно визначились із висновками, що з правового аналізу наведених законодавчих норм вбачається, що Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає два способи бюджетного відшкодування податку на додану вартість, якими є: отримання розрахованої згідно з пп.7.7.1 зазначеного Закону суми на розрахунковий рахунок платника податку, або ж зарахування належної платнику податків повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобовязань наступних податкових періодів. При цьому, пп.7.7.11 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не містить застережень стосовно того, що правові приписи наведеного підпункту не застосовуються у випадку, коли платник податку обрав спосіб бюджетного відшкодування шляхом зарахування суми бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних податкових періодів.

Відповідно до ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бальзак Інвестиції»залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.02.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р. у справі №2а-8433/10/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло