Ухвала суду № 22354381, 29.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2012 р. м. КиївК/9991/1617/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСтепашка О.І.

СуддівОстровича С.Є.

Федорова М.О

при секретаріШкляр А.В.

за участю представників сторін:

позивачаЧорного Д.Ю.

відповідачаКеміня В.В.

Генеральної прокуратури УкраїниСуходольського М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Американський технологічний центр»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010

у справі № 2-а-17564/09/2670

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Американський технологічний центр»

до1.Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва

2.Відділення Державного казначейства України в Оболонському районі м. Києва

за участюПрокуратури Оболонського району м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Американський технологічний центр»(далі по тексту позивач, ТОВ «Американський технологічний центр») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва (далі по тексту відповідач 1, ДПІ в Оболонському районі м. Києва), Відділення Державного казначейства України в Оболонському районі м. Києва (далі по тексту відповідач 2, ВДКУ в Оболонському районі м. Києва), за участю Прокуратури Оболонського району м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 22.01.2007 №0010752308/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2010 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2010 і прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «Американський технологічний центр»просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2010, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2005 року відповідачем 1 було проведено виїзну позапланову перевірку правильності обчислення та своєчасності внесення позивачем до бюджету сум податку на додану вартість та правомірності заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005 року, за результатами якої складено акт перевірки від 02.12.2005 №1646/23-8-33/00562.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, пп.7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, завищення заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005 року в розмірі 511514, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 1 було винесено податкове повідомлення-рішення від 07.12.2005 № 0056302350/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005 року на 511514, 00 грн.

В порядку адміністративного оскарження дане податкове повідомлення-рішення було скасовано у звязку з недоведеністю порушення ТОВ«Американський технологічний центр»вимог податкового законодавства.

У грудні 2006 року відповідачем 1 повторно було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2005 року, за результатами якої складено акт перевірки від 27.12.2006 № 108/23-8-33100562.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп.пп.7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, завищення заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005 року в розмірі 512 914, 00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 28.12.2006 № 0010752308/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005 року на 512914, 00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного, з чим помилково не погодився суд апеляційної інстанції.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Абзацом третім цієї норми встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з абзацом «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Колегія суддів зазначає, що зазначені вище норми не ставлять у залежність право на відшкодування податку на додану вартість від його фактичної сплати до бюджету постачальниками.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вищезазначеного Закону).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Невиконання контрагентом свого зобовязання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Судом першої інстанції встановлено, що сам позивач так і його контрагент є платниками ПДВ та перебувають на обліку в податкових органах. Позивач, придбавши у контрагента товарно-матеріальні цінності та сплативши в безготівковому порядку їх вартість, на підставі отриманих оригіналів податкових накладних, які складені у відповідності до вимог п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відніс до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів зазначені в них суми ПДВ з дотриманням приписів ст. 7 цього Закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 та пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит. Названий Закон не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Висновок суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, яка полягає у тому, що несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2005 року на підставі виписаних контрагентом податкових накладних є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Висновок ДПІ у Оболонському районі м. Києва про безтоварність зазначених господарських операцій є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 28.12.2006 №0010752308/0, яким ТОВ «Американський технологічний центр»зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005 року на 512914, 00 грн. - безпідставним та протиправним.

Виходячи з викладеного, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2010 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2010.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Американський технологічний центр»задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.03.2010.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова