Ухвала суду № 22354371, 29.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2012 р. м. КиївК/9991/5789/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСтепашка О.І.

СуддівОстровича С.Є.

Федорова М.О

при секретаріШкляр А.В.

за участю представників сторін:

позивачаМаркевич Х.М.

відповідачаІщука К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітар»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011

у справі № 2-а-3729/09/1970

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Елітар»

доТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області

провизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елітар»(далі по тексту позивач, ТОВ «Елітар») звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області (далі по тексту відповідач, Тернопільська ОДПІ Тернопільської області) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.11.2009 №0001112305/0/70974, №0001112305/0/70975.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2010 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасованим податкове повідомлення-рішення від 26.11.2009 №0001112305/0/70974 в частині нарахування податку на прибуток в розмірі 399826,14 грн. та в частині нарахування в звязку з цим штрафних санкцій в розмірі 199913,07 грн. та повністю визнано протиправним та скасованим податкове повідомлення-рішення від 26.11.2009 №0001112305/0/70975. В решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 скасовано постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2010 і прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «Елітар»просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2010, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт перевірки від 17.11.2009 № 10634/23-522/32549968.

В акту перевірки зазначено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало в заниженні податкового зобов'язання з ПДВ на суму 319 861,00 грн. та вимог п.п. 5.2.1 п. 52, п.п. 5.3.5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8, п.п 11.2.1, пп. 11.2.3 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало в заниженні податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 451 914, 24 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 26.11.2009: №0001112305/0/70974, яким позивачу донараховано податок на прибуток підприємств на суму 451914, 24 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 225957, 12 грн.; №0001112305/0/70975, яким позивачу донараховано податок на додану вартість на суму 319860, 60 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 159930, 30 грн.

Судами попередніх інстанцій також зазначено, що між ТОВ «Елітар»та ТОВ «Профліга»протягом 2007-2008 року були укладені договори підряду, предметом яких є виконання будівельно-монтажних робіт. Згідно актів приймання виконаних підрядних робіт, складеними відповідно до чинного законодавства, та податкових накладних, ТОВ «Елітар»отримано послуг від ТОВ «Профліга»на загальну суму 1 599 304, 62 грн. (без врахування суми ПДВ - 319 861,00 грн.). Всі зобовязання за договорами підряду позивачем виконані належним чином, тобто послуги контрагента оплачені, заборгованість між підприємствами була відсутня.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач посилається на нікчемність укладених договорів підряду, суд першої інстанції не погодився із даним висновком, з огляду на наступне, з чим погоджується суд касаційної інстанції, проте суд апеляційної інстанції помилково не підтримав висновок суду першої інстанцій.

Статтею 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обовязків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до договору підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобовязується прийняти та оплатити виконану роботу (ч.1 ст.837 ЦК України).

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів підряду, які укладалися між ТОВ «Елітар»з ТОВ «Профліга», оскільки не доведено факту відсутності надання послуг.

Судом першої інстанції правомірно не взято до уваги твердження відповідача з приводу того: що проведення електромонтажних та будівельних робіт на окремих обєктах здійснювалось виключно силами працівників ТОВ «Елітар», а не ТОВ «Профліга»; що в діяльності ТОВ «Профліга»вбачається фіктивне підприємництво, яке свідчить про те, що господарські операції які відображались в документах, в тому числі з ТОВ «Елітар», фактично не здійснювались; що під час проведення перевірки встановлено відсутність надання ТОВ «Профліга»послуг ТОВ «Елітар», тому відображення позивачем в податковому та бухгалтерському обліку даних фінансово-господарських операцій не ґрунтується на приписах податкового, цивільного та господарського законодавства.

Така позиція відповідача, як зазначив суд першої інстанції, суперечить вимогам податкового законодавства з наступних підстав.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»на момент вчинення зазначених вище правочинів, ТОВ «Профліга»було зареєстроване в установленому законом порядку в якості платника ПДВ з присвоєним податковим органом індивідуального податкового номера, який використовується для справляння цього податку.

Тобто, згідно п.п. 7.2.6 п. 7. 2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ТОВ «Профліга», як виконавець робіт, видало податкові накладні позивачу, що стало підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 7.5 ст. 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для включення позивачем сум до складу податкового кредиту, є податкові накладні, складені в момент виникнення податкових зобовязань продавця.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціми (іншими подібними документами згідно з підпунктами 7.2.6, 7.4.5).

Тобто вказана норма цього Закону чітко встановлює випадки, коли платник податку не має права включити до податкового кредиту суми сплаченого податку у звязку з придбанням товарів, робіт (послуг) таким випадком є факт відсутності у платника податку податкової накладної, тобто не підтвердження сум сплаченого податку податковими накладними.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість.

Прийнявши виконані роботи, позивач сплатив ТОВ «Профліга»у вартості виконаних робіт суму ПДВ (20%), яку ТОВ «Профліга»повинне було перерахувати до державного бюджету. Проте, як вбачається з матеріалів справи позивач цього не зробив, за що відносно службових осіб підприємства порушено кримінальну справу за ухилення від сплати податків.

Отже, в звязку з тим, що ТОВ «Профліга»не виконало свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Проте, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (ТОВ «Елітар») права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. При цьому, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції.

Отже, валові витрати ТОВ «Елітар»підтверджуються актами виконаних робіт, платіжними дорученнями та іншими документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій з ТОВ «Профліга».

Також судом першої інстанції вірно зазначено, що при винесенні податкових повідомлень-рішень, відповідач не врахував того, що за вказаними договорами між ТОВ «Елітар»та ТОВ «Профліга»було отримано відповідні послуги у відповідності до умов договорів підряду, факт виконання вищевказаних договорів підтверджений позивачем відповідними платіжними документами про оплату коштів ТОВ «Профліга», актами приймання-виконаних робіт, які свідчать про виконання, передбачених договорами підрядних робіт, а також податковими накладними, виписаними з дотриманням вимог п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на момент укладення господарського зобов'язання з ТОВ «Профліга», останнє було зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності, та мав свідоцтво платника податку.

Разом з тим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки ставлячи вимогу про скасування податкового повідомлення-рішеннявід 26.02.2009 №0001112305/0/70974 в частині нарахування податку на прибуток в розмірі 399826, 14 грн., позивач не врахував того, що штрафні санкції в цій частині відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»будуть становити 199913, 07 грн., а не 225957, 12 грн., як зазначено в адміністративному позові.

Отже, суд першої інстанцій вірно визнав протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.02.2009 №0001112305/0/70974 в частині нарахування податку на прибуток в розмірі 399826, 14 грн. та в частині нарахування в звязку з цим штрафних санкцій в розмірі 199913, 07 грн. та податкове повідомлення-рішення від 26.02.2009 №0001112305/0/70975.

Виходячи з викладеного, постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2010 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 та залишення в силі постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2010.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітар»задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 скасувати та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 23.02.2010.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова