Ухвала суду № 22354194, 21.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" березня 2012 р.м. КиївК/9991/7326/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Подолянко Р.О.,

за участю:

представника позивача Свідла Є.В., Стельмащука А.В.,

представника відповідача Маньковської К.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської регіональної митниці

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року

у справі № 2а-762/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінергія»

до Київської регіональної митниці

про скасування податкового повідомлення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінергія»(далі позивач) звернулось до суду з позовом до Київської регіональної митниці (далі відповідач) про скасування повністю податкового повідомлення Київської регіональної митниці до ТОВ «Сінергія»№ 63 від 22 серпня 2008 року (платіж податок на додану вартість, код платежу 028, сума 1403078,12 грн., в тому числі основний платіж 935385,41 грн., штрафні санкції 467692,71 грн.) (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 21 вересня 2009 року т. 2 арк. справи 220-221).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2009 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2009 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ТОВ «Сінергія»до Київської регіональної митниці про скасування податкового повідомлення № 63 від 22 серпня 2008 року задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2011 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 31 жовтня 2011 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2011 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2012 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської регіональної митниці.

В касаційній скарзі Київська регіональна митниця, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2009 року.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Сінергія», посилаючись на те, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Київська регіональна митниця провела перевірку дотримання ТОВ «Сінергія»законодавства України з питань митної справи за період з 08 листопада 2005 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої був складений акт № 9/8/100000000/31241685 від 12 липня 2008 року.

За висновками акта перевірки (з урахуванням доповнення № 1 від 16 липня 2008 року до акту перевірки) позивачем були порушені вимоги статті 267 Митного кодексу України, пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту «б»пункту 2.1 статті 2 Порядку справляння податку на додану вартість під час митного оформлення товарів, імпортованих на митну територію України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 27 вересня 2006 року № 821, що спричинило заниження податкового зобовязання по сплаті податку на додану вартість на суму 979632,69 грн.

22 серпня 2008 року Київська регіональна митниця на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення форми «Р»№ 63, яким на підставі підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ТОВ «Сінергія»суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1403078,12 грн., у тому числі: 935385,41 грн. за основним платежем, 467692,71 грн. за штрафними санкціями.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що сплата роялті позивачем як ліцензіатом за генеральними угодами № 02W/C від 25 листопада 2002 року, № 06W/C від 10 січня 2006 року та № 07W/C від 20 липня 2006 року на користь ЗАТ «Вест»(Російська Федерація) є істотною умовою придбання товарів позивачем, у звязку з чим сплата роялті є умовою продажу оцінюваних товарів, у звязку з чим мають бути включені до митної вартості таких товарів. Аналогічних висновків дійшов суд щодо сплати позивачем на користь Компанії «CP MEDIA Limited»(Кіпр) роялті згідно ліцензійних угод № CPM-LT-07-035 від 15 жовтня 2007 року, № CPM-LT-07-039 від 06 листопада 2007 року, № CPM-LT-07-040 від 06 листопада 2007 року та № CPM-LT-07-041 від 19 листопада 2007 року. Також суд виходив з того, що проведення субтитрування фільмокопій до моменту ввезення їх на митну територію України є їх складовою частиною та включається до митної вартості товарів.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що платежі, які здійснював позивач за ліцензійними договорами, повністю відповідають поняттю «роялті», визначеному у пункту 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, відповідно, не обєктом оподаткування податком на додану вартість згідно приписів підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ЗАТ «Вест», Російська Федерація (правовласник) та ТОВ «Синергія»(користувач) були укладені генеральні договори № 02W/C від 25 листопада 2002 року, № 06W/C від 10 січня 2006 року та № 07W/C від 20 липня 2006 року, відповідно до умов яких правовласник передає користувачу право, а користувач зобовязується використовувати його стосовно кожного з фільмів тільки на території в установлений строк та в точній відповідності з умовами договору та відповідного додатка (пункт 2.1 статті 2 договорів); всі інші права використання кожного з фільмів, прямо не вказані в пункту 1.1.2 договору, залишаються в розпорядженні правовласника, який вправі використовувати їх на свій розсуд. Передача таких прав на конкретний фільм на території протягом строку використання користувачем права на цей фільм повинно бути узгодженим правовласником з користувачем (пункт2.2 статті 2 договорів); за права, отримані за договором, користувач за кожним з фільмів виплачує правовласнику винагороду у наступному розмірі: 90% від отриманого доходу користувача, зменшеного на величину документально підтверджених витрат користувача: по оплаті митних зборів; по виплаті сум податків, що сплачуються на території України (податок на додану вартість); фактичних витрат на рекламування та анонсування публічних показів фільму, але не вище 100% від отриманого доходу користувача; по оплаті банківських комісій на території України. При цьому під отриманим доходом користувача розуміється винагорода, отримана користувачем від кінотеатрів території у розмірі 50% віл всієї суми, отриманої останніми за демонстрацію фільму. При умові укладення договорів користувачем з кінотеатрами, де визначена фіксована сума винагороди за демонстрацію фільму, під отриманим доходом користувача розуміється сума, вказана у відповідних договорах з кінотеатрами (пункту 7.1 статті 7 договорів).

До вказаних генеральних договорів сторонами були укладені угоди № 48 від 10 жовтня 2005 року, № 50 від 09 листопада 2005 року, № 51 від 15 листопада 2005 року, № 52 від 01 грудня 2005 року, № 1 від 24 липня 2006 року, № 2 від 24 серпня 2006 року, № 3 від 20 серпня 2006 року, № 4 від 20 жовтня 2006 року, № 5 від 20 листопада 2006 року, № 6 від 20 листопада 2006 року, № 7 від 20 грудня 2006 року, № 8 від 11 січня 2007 року, № 9 від 19 січня 2007 року, № 10 від 29 січня 2007 року, № 11 від 22 лютого 2007 року, № 12 від 27 лютого 2007 року, № 13 від 10 квітня 2007 року, № 14 від 15 квітня 2007 року, № 15 від 07 травня 2007 року, № 16 від 01 червня 2007 року, № 17 від 29 червня 2007 року, № 18 від 01 липня 2007 року, № 19 від 05 липня 2007 року, № 20 від 01 серпня 2007 року, № 21 від 23 серпня 2007 року, № 22 від 03 вересня 2007 року, № 23 від 25 вересня 2007 року, № 24 від 10 жовтня 2007 року, № 25 від 05 листопада 2007 року, відповідно до яких правовласник передав користувачу право на використання на території фільму, вказаного у кожній окремій угоді.

Також, між ЗАТ «Вест», Російська Федерація (продавець) та ТОВ «Синергія»(покупець) були укладені договори № CW/01-1 від 10 серпня 2006 року, № CW/01-2 від 28 серпня 2006 року, № CW/01-3 від 21 вересня 2006 року, № CW/01-4 від 20 жовтня 2006 року, № CW/01-15 від 20 листопада 2006 року, № CW/01-6 від 20 листопада 2006 року, № CW/01-7 від 20 грудня 2006 року, № CW/01-8 від 11 січня 2007 року, № CW/01-9 від 19 січня 2007 року, № CW/01-10 від 29 січня 2007 року, № CW/01-11 від 20 лютого 2007 року, № CW/01-12 від 27 лютого 2007 року, № CW/01-1 3 від 10 квітня 2007 року, № CW/01-13 від 15 квітня 2007 року, № CW/01-15 від 07 травня 2007 року, № CW/01-16 від 07 червня 2007 року, № CW/01-17 від 29 червня 2007 року, № CW/01-18 від 01 липня 2007 року, № CW/01-19 від 05 липня 2007 року, № CW/01-20 від 01 серпня 2007 року, № CW/01-21 від 23 серпня 2007 року, № CW/01-22 від 03 вересня 2007 року, № CW/01-23 від 25 вересня 2007 року, № CW/01-24 від 10 жовтня 2007 року, № CW/01-25 від 05 листопада 2007 року, відповідно до умов яких продавець продає, а покупець придбаває товар, а саме: проявлену позитивну плівку шириною 35 мм із записом кінофільму, визначеного кожним конкретним договором.

З матеріалів справи також вбачається, що між Компанією «CP MEDIA Limited», Кіпр (правовласник) та ТОВ «Сінергія»(дистрибютор) були укладені договори про передачу майнових прав на використання аудіовізуального твору № CPM-LT-07-035 від 15 жовтня 2007 року, № CPM-LT-07-039 від 06 листопада 2007 року, № CPM-LT-07-040 від 06 листопада 2007 року та № CPM-LT-07-041 від 19 листопада 2007 року, відповідно до умов яких за винагороду, визначену в пункті 4.1 цього договору, правовласник по цьому договору передає дистрибютору, а дистрибютор отримує від правовласника перелічені в пункті 2.2 цього договору майнові права на використання фільму та елементів фільму на дозволених мовах, вказаних в пункті 1.1.21 цього договору, в межах дозволеної території, вказаної в пункті 1.1.4 цього договору, протягом дозволеного строку, вказаного в пункті 1.1.5 цього договору, та у відповідності з усіма іншими умовами цього договору (пункт 2.1 статті 2 договорів); в якості винагороди за майнові права, передані право власником дистрибютору за цим договором, дистрибютор зобовязується виплачувати правовласнику роялті, що визначається наступним чином: до тих пір, поки дохід, що розподіляється, не перевищує суму, що утримується, роялті складають 0% від доходу, що розподіляється, тобто не нараховуються.; після того, як дохід, що розподіляється, перевищить суму, що утримується, роялті складають 80 % від частини доходу, що розподіляються, що перевищує суму, що утримується (пункт 4.1 статті 4 договорів).

Також, між Компанією «CP MEDIA Limited», Кіпр (правовласник) та ТОВ «Сінергія»(дистрибютор) були укладені договори поставки фільмокопій № ПФ-07-051 від 18 жовтня 2007 року, № ПФ-07-056 від 31 жовтня 2007 року, № ПФ-07-058 від 12 листопада 2007 року та № ПФ-07-062 від 17 грудня 2007 року, відповідно до умов яких правовласник передає, в дистрибютор отримує фільм, визначений кожним конкретним договором, у форматі Dolby Digital на кіноплівці 35 м у визначеній кожним конкретним договором кількості.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкового зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій) з податку на додану вартість слугував висновок митного органу про те, що винагорода, яка нараховувалася та сплачувалася позивачем згідно генеральних договорів № 02W/C від 25 листопада 2002 року, № 06W/C від 10 січня 2006 року та № 07W/C від 20 липня 2006 року, не була включена до митної вартості фільмів, які були придбані позивачем на підставі договорів № CW/01-1 від 10 серпня 2006 року, № CW/01-2 від 28 серпня 2006 року, № CW/01-3 від 21 вересня 2006 року, № CW/01-4 від 20 жовтня 2006 року, № CW/01-15 від 20 листопада 2006 року, № CW/01-6 від 20 листопада 2006 року, № CW/01-7 від 20 грудня 2006 року, № CW/01-8 від 11 січня 2007 року, № CW/01-9 від 19 січня 2007 року, № CW/01-10 від 29 січня 2007 року, № CW/01-11 від 20 лютого 2007 року, № CW/01-12 від 27 лютого 2007 року, № CW/01-1 3 від 10 квітня 2007 року, № CW/01-13 від 15 квітня 2007 року, № CW/01-15 від 07 травня 2007 року, № CW/01-16 від 07 червня 2007 року, № CW/01-17 від 29 червня 2007 року, № CW/01-18 від 01 липня 2007 року, № CW/01-19 від 05 липня 2007 року, № CW/01-20 від 01 серпня 2007 року, № CW/01-21 від 23 серпня 2007 року, № CW/01-22 від 03 вересня 2007 року, № CW/01-23 від 25 вересня 2007 року, № CW/01-24 від 10 жовтня 2007 року, № CW/01-25 від 05 листопада 2007 року. Також митний орган виходив з того, що роялі, які нараховувалися та сплачувалися позивачем згідно договорів про передачу майнових прав на використання аудіовізуального твору № CPM-LT-07-035 від 15 жовтня 2007 року, № CPM-LT-07-039 від 06 листопада 2007 року, № CPM-LT-07-040 від 06 листопада 2007 року та № CPM-LT-07-041 від 19 листопада 2007 року, не були включені до митної вартості фільмів, які поставлялися на підставі договорів поставки фільмокопій № ПФ-07-051 від 18 жовтня 2007 року, № ПФ-07-056 від 31 жовтня 2007 року, № ПФ-07-058 від 12 листопада 2007 року та № ПФ-07-062 від 17 грудня 2007 року.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

Згідно абзацу 26 статті 3 Закону України «Про кінематографію»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) фільмокопія - примірник фільму, виготовлений із застосуванням вихідних матеріалів фільму.

Положеннями абзацу 1 пункту 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що роялті платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

При цьому, абзацом 2 пункту 1.30 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 267 Митного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті.

Пунктом 3 частини 2 статті 267 Митного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Таким чином, при визначенні митної вартості оцінюваних товарів, виходячи зі змісту статті 267 Митного кодексу України та чинного законодавства про право інтелектуальної власності, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, слід додавати роялті у тому випадку, коли покупець сплачує їх на виконання умови продажу оцінюваних товарів.

Проте, судами не було надано належної правової оцінки зазначеним обставинам, не було зясовано, чи передбачені ліцензійними угодами та договорами поставки виплата роялті на користь продавців фільмокопій як обовязкова умова продажу цих фільмокопій, чи сплачено роялті на користь безпосередніх продавців фільмокопій або через третіх осіб та чи повязані сторони за ліцензійними угодами із договорами поставки фільмокопій.

Зазначені обставини є предметом доказування і підлягають обовязковому встановленню судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення має бути законним і обґрунтованим (частина 1), законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2), обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина 3).

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимоги норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід урахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Київської регіональної митниці задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2009 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна