Ухвала суду № 22353852, 29.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2012 р. м. КиївК-49549/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги дочірнього підприємства «Ружин-молоко»(далі Підприємство) та державної податкової інспекції у Ружинському районі Житомирської області (далі ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2009

у справі № 2-а-31/07 (22-а-32662/08)

за позовом Підприємства

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2008 уточнені позовні вимоги Підприємства задоволено; визнано недійсним: податкове повідомлення-рішення від 08.06.2007 № 0000812301/0 в частині нарахування позивачеві штрафних санкцій з ПДВ у сумі 724387,94 грн.; податкове повідомлення-рішення від 08.06.2007 №0000802301/0 в частині визначення Підприємству податкового зобовязання з ПДВ у сумі 11627 грн. за основним платежем та 5813,50 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення від 08.06.2007 №0000822301/0 щодо нарахування штрафних санкцій з ПДВ у розмірі 16690 грн.; податкове повідомлення-рішення від 08.06.2007 №0000491701/0 в частині визначення Підприємству податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 25519,98 грн. за основним платежем та 51039,96 грн. за штрафними санкціями. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з невідповідності висновків акта перевірки, покладених в основу прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії, дійсним обставинам справи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2009 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 08.06.2007 №0000802301/0 визнано нечинним; в решті позову відмовлено. Вказану постанову апеляційного суду мотивовано тим, що:

у матеріалах справи відсутні докази виплати Підприємством відповідних сум дотацій виробникам сільськогосподарської продукції, а тому висновок податкового органу про нецільове використання цих дотацій є обґрунтованим;

відсутність довідок, які надають право громадянам - власникам сільськогосподарської продукції на отримання доходу від продажу цієї продукції у джерела його виплати без утримання податку з доходів фізичних осіб, обумовлює наявність у Підприємства статусу податкового агента під час придбання товарів у таких осіб;

наявність у позивача заборгованості з виплати дотацій перед ліквідованими юридичними особами - сільськогосподарськими товаровиробниками є свідченням використання сум дотацій не за цільовим призначенням;

в акті перевірки не конкретизовано, за якими саме операціями податкові зобовязання з ПДВ були невірно відображені у спеціальній та загальній деклараціях з ПДВ, а також не наведено щодо яких саме громадян Підприємством не було надано підтверджуючих відомостей стосовно їх реєстрації як товаровиробників сільськогосподарської продукції, що виключає правомірність донарахування позивачеві податкових зобовязань з цих підстав.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Підприємство просить скасувати оскаржувану постанову суту апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Житомирського окружного адміністративного суду зі спору, посилаючись на помилкове скасування апеляційним судом правильної та вмотивованої постанови суду першої інстанції.

ДПІ, у свою чергу, у поданій касаційній скарзі просить повністю відмовити у позові Підприємства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що відсутність документів на підтвердження наявності статусу сільськогосподарських товаровиробників у громадян постачальників молока є свідченням неправомірного користування позивачем податковою пільгою з ПДВ під час придбання у цих осіб молока на суму 62815 грн.; перелік таких осіб наведений у додатках до акта перевірки; адміністративний суд не позбавлений права додатково витребувати у сторін докази, які необхідні для повного та всебічного зясування обставин спору.

З огляду на незявлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг Підприємства та ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що підставою для донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобовязань з ПДВ та з податку з доходів фізичних осіб за названими податковими повідомленнями-рішеннями слугували обставини, зафіксовані ДПІ в акті від 30.05.2007 № 151-2301/31826107 про результати виїзної планової перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2006, а саме:

незаконне користування Підприємством податковою пільгою з ПДВ під час реалізації молочної продукції, позаяк відповідні суми податку спрямовувалися позивачем на виплату дотацій за продане йому молоко особам без наявності документів на підтвердження їх статусу як сільськогосподарських товаровиробників;

неправильний розподіл позивачем податкових зобовязань з ПДВ між спеціальною декларацією № 1 та загальною декларацією № 3;

використання позивачем суми дотації у розмірі 724387,94 грн. на оплату придбаної молочної продукції, позаяк документально зазначена сума була відображена у складі оплати позивачем заборгованості сільськогосподарським товаровиробникам за поставлене молоко без окремого виділення цієї суми як дотації;

неперерахування позивачем дотацій сільськогосподарським підприємствам, які на момент проведення перевірки були ліквідовані;

виплата позивачем доходу фізичним особам у вигляді плати за поставлену сільськогосподарську продукцію без утримання та перерахування до бюджету відповідних сум податку з доходів фізичних осіб за відсутності довідок про право таких осіб на отримання доходу у джерела його виплати без утримання вказаного податку.

Пунктом 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.

При цьому за змістом пункту 7 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 № 805 (далі Порядок), не перераховані на окремі рахунки сільськогосподарських товаровиробників суми дотацій вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням.

З огляду на наведені законодавчі положення апеляційний суд, встановивши факт неперерахуванням позивачем ліквідованим сільськогосподарським товаровиробникам дотацій, обґрунтовано погодився з висновком податкового органу про порушення позивачем порядку використання відповідних сум дотацій.

Касаційний суд погоджується і з висновком апеляційного суду стосовно правомірності донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб за податковим повідомленням-рішенням від 08.06.2007 №0000491701/0. Адже умовою використання податкової пільги, передбаченої підпунктом 4.3.36 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», є подання отримувачем доходу - власником відчужуваної сільськогосподарської продукції податковому агенту довідки про своє право на отримання доходу у джерела його виплати без утримання податку. А відтак відсутність у позивача відповідних довідок свідчить про безпідставність ненарахування та неутримання Підприємством відповідних сум цього податку під час проведення розрахунків з фізичними особами за поставлену ними продукцію.

Решта ж висновків попередніх судових інстанцій є, на думку Вищого адміністративного суду України, передчасною.

Так, в основу рішення про задоволення позову окружним судом було покладено, зокрема, висновок про те, що виплата позивачем особистим селянським господарствам коштів у сумі 724387,24 грн. з дотаційного рахунку є свідченням використання цих коштів саме за цільовим призначенням. Однак власне вид та тип рахунку, з якого здійснюється виплата коштів, не є доказом призначення такої виплати.

Апеляційний суд, у свою чергу, спростовуючи вказаний висновок суду першої інстанції, послався на пункт 4 Порядку, за змістом якого під час приймання закуплених молока та м'яса в живій вазі від сільськогосподарських підприємств (господарств) переробні підприємства виписують квитанції за формами ПК-1 і ПК-3, а від особистих селянських господарств - за формами ПК-2 і ПК-3а. У квитанціях, крім ваги та вартості закупленої продукції за договірними цінами, окремим рядком зазначаються суми дотацій, що належать сільськогосподарському товаровиробнику, виходячи із загального обсягу закупленої продукції та розміру дотацій згідно з попереднім розрахунком переробних підприємств. У звязку з тим, що позивач не надав приймальних квитанцій з розподіленням вартості придбаної продукції та суми дотацій, апеляційний суд зазначив про відсутність доказів виплати Підприємством зазначеної суми дотацій товаровиробникам.

В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу змін майнового стану її учасників. Тобто саме по собі неправильне оформлення документів, складенням яких опосередковується господарська операція, не може змінювати зміст такої операції. А тому в даному разі для перевірки факту виплати позивачем дотацій під час проведення розрахунків з сільськогосподарськими товаровиробниками за поставлену продукцію судам слід було вичерпно встановити договірну вартість цієї продукції, суму ПДВ у її складі, дослідити складений позивачем на виконання пункту 7 Порядку розрахунок нарахування сум дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продаж відповідної продукції, та, перевіривши стан розрахунків позивача з відповідними постачальниками, достовірно зясувати, яка сума була сплачена Підприємством в рахунок погашення заборгованості за поставлену продукцію, а яка сума була виплачена як дотації сільськогосподарським товаровиробникам.

При цьому слід наголосити, що відповідно до частин четвертої та пятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в яких розкривається зміст такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне зясування всіх обставин у справі, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто адміністративний суд не обмежений доказами, поданими учасниками спору, а наділений правом витребовувати додаткові докази, які необхідні для повного, всебічного та обєктивного дослідження обставин справи.

Судам також слід було також більш ретельно перевірити доводи податкового органу щодо неправильного розподілу позивачем податкових зобовязань з ПДВ між спеціальною декларацією № 1 та загальною декларацією № 3 та відносно факту виплати позивачем дотацій особам без наявності документів на підтвердження їх статусу як сільськогосподарських товаровиробників. Натомість суд першої інстанції взагалі не надав будь-якої правової оцінки цим обставинам, тоді як апеляційний суд обмежився виключно посиланням на нечіткий виклад в акті перевірки сутності операцій, невірно відображених у цих деклараціях, та відсутності в акті переліку зазначених осіб. Втім в акті перевірки містяться посилання на додатки до акта № 10-13, які не досліджувалися судами. У випадку відсутності необхідної інформації у цих додатках суди повинні були витребувати додаткові докази для перевірки вказаних фактів.

Наведена неповнота дослідження обставин, які входять до предмета доказування зі справи, перешкоджає касаційному суду перевірити правильність висновків попередніх інстанцій по суті спору та відповідність цих висновків нормам матеріального права.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не було встановлені в судовому рішенні, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити усе коло обставин щодо підстав нарахування оспорюваних сум податкових зобовязань з ПДВ позивачеві, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги дочірнього підприємства «Ружин-молоко»та державної податкової інспекції у Ружинському районі Житомирської області задовольнити частково.

2. В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.2007 №0000491701/0 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2009 у справі № 2-а-31/07 (22-а-32662/08) залишити в силі.

3. В решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 02.07.2008 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2009 у справі № 2-а-31/07 (22-а-32662/08) скасувати.

Справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко