Ухвала суду № 22353854, 22.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2012 року м. КиївК-51728/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСтепашка О.І.

СуддівУсенко Є.А.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009

у справі № 13/42

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Карат-2000»

доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Карат-2000»(далі по тексту позивач, ТОВ «Карат-2000») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 01.08.2007 № 0003533500/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2008, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 05.02.2007 по 13.07.2007 було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Нетис-Уно»за червень 2006 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13.07.2007 № 70/35-40/30181625.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого ТОВ «Карат-2000»у червні 2006 року було занижено податок на додану вартість на загальну суму 18116,89 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 01.08.2007 № 0003533500/0, яким визначено позивач податкове зобовязання у сумі 18116,89 грн., з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій в сумі 9058,45 грн.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі по тексту Закон №168/97-ВР), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 7.4.5. Закону №168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Отже, саме податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Нетис-Уно»було укладено договір поставки товару від 05.05.2006 № 05/0506.

Відповідно до даного договору, ТОВ «Нетис-Уно»зобовязувалося передати у власність ТОВ «Карат-2000»обчислювальну техніку та комплектуючі, програмне забезпечення та його супроводження, послуги по встановленню та розробці різноманітних систем із використанням найостанніших досягнень у галузі електронної та обчислювальної техніки, обладнання для офісів, та інші товари народного споживання, відповідно до додатків до Договору або рахунків-фактури, а позивач в свою чергу зобовязувався прийняти і оплатити товар на умовах даного Договору.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Нетис-Уно»виписало ТОВ «Карат-2000»видаткові накладні на загальну суму 108701,34 грн., в тому числі ПДВ в сумі 18116,89 грн. та податкові накладні на загальну суму 108701,34 грн., в тому числі ПДВ в сумі 18116,89 грн.

Відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення податкових зобовязань з продажу товарів вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Судами зазначено, що відповідач у своїх вимогах посилається на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15.08.2006, яким було визнано недійсними установчі документи ТОВ «Нетис-Уно», а саме: Статут підприємства, свідоцтво про його державну реєстрацію та свідоцтво про реєстрацію в якості платника ПДВ, з моменту їх державної реєстрації.

Проте, судами враховано те, що податкові та видаткові накладні були видані ТОВ «Нетис-Уно»в червні 2006 року, а судове рішення на яке посилається відповідач, прийняте 15.08.2006, тому позивач не знав та не міг знати про те, що виписуючи вказану податкову накладну ТОВ «Нетис-Уно»діяло поза межами своєї компетенції, оскільки на момент укладення договору поставки, установчі документи вказаного контрагента були чинними та зареєстрованими у встановленому законом порядку.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вказані накладні є чинними, а висновки акту відповідача про їх недійсність є передчасними, не доведеними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками суддів попередніх інстанцій, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про не підтвердження позивачем податкового кредиту на суму 18116,89 грн., тому податкове повідомлення-рішення правомірно визнано недійсним.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином зясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Є.А. Усенко (підпис)М.О. Федоров

З оригіналом згідно

Помічник судді О.Я. Меньшикова Суддя О.І. Степашко