Ухвала суду № 22353826, 29.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2012 р.                               м. Київ                                        К-18738/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції в Луганській області (далі –Старобільська МДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2009

у справі № 2а-45/08

за позовом Старобільської МДПІ

до закритого акціонерного товариства «Старобільський завод замінника незбираного молока»(далі –ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока», відповідач-1)

та закритого акціонерного товариства «Білий острів»(далі –ЗАТ «Білий острів», відповідач-2)

про визнання угоди недійсною та застосування наслідків недійсності правочину.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсною угоди (контракту від 29.08.2008 №29/08/05), укладеної відповідачами у справі, та про застосування наслідків недійсності господарського зобов’язання шляхом стягнення з ЗАТ «Білий острів»на користь відповідача-1сплачених за цим контрактом коштів у сумі 195940 грн. та із ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока»в доход держави цієї ж суми.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2009, у позові відмовлено з підстав недоведеності податковим органом протиправного умислу у будь-кого з відповідачів під час укладення та виконання оспорюваного правочину.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Старобільська МДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності ЗАТ «Білий острів»(а саме –реєстрація цього товариства на підставну особу, відсутність його за місцезнаходженням, незвітування до податкового органу та несплата податків та зборів) є свідченням укладення відповідачем-2 оспорюваної угоди з суб’єктивним наміром ухилитися від оподаткування. Крім того, за висновком судів, позивачем було пропущено строк застосування адміністративно-господарських санкцій, установлений статтею 250 Господарського кодексу України, на час подання цього позову.

З огляду на нез’явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Старобільської МДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що в ході проведення позивачем виїзної комплексної планової перевірки ЗАТ «Старобільський завод замінника незбираного молока» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004 по 30.09.2005, оформленої актом від 17.01.2006 №9/2342-00444837, було виявлено факт поставки відповідачем-2 цьому товариству товару (сухого знежиреного молока) на суму 195940 грн. на підставі контракту від 29.08.2008 №29/08/05.

Підставою для звернення Старобільської МДПІ з цими позовними вимогами слугували виявлені факти здійснення діяльності від імені ЗАТ «Білий острів»невідомими особами, відсутність цього товариства за місцем реєстрації та несплата відповідачем-2 податків та зборів до бюджету, що, за висновком позивача, є свідченням завідомого укладення ЗАТ «Білий острів»оспорюваної угоди з протиправною метою ухилитися від оподаткування результатів її виконання.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок –застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту. Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов’язкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник. Без з’ясування наведених фактичних даних саме по собі порушення норм податкового законодавства та правил здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок, без доведення податковим органом належними засобами доказування наявності у сторони під час укладення правочину суб’єктивного наміру створити відповідні наслідки у податковому обліку.

У матеріалах даної справи відсутні докази на підтвердження відповідних обставин, як-от –притягнення винної особи (носія умислу) до кримінальної або адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправного правочину з метою ухилитися від сплати податків або отримати безпідставну податкову вигоду за рахунок бюджету.

Крім того, за своєю правовою природою конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні статті 238 цього Кодексу, у зв’язку з чим їх застосування може здійснюватися лише протягом строку, установленого частиною першою статті 250 Кодексу, а саме - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

А відтак з огляду на те, що оспорюване господарське зобов’язання було виконано відповідачами у вересні 2005 року, на момент подання Старобільською МДПІ цього позову (що сталося у вересні 2007 року) вказаний строк сплинув.

З урахуванням викладеного суди обґрунтовано відмовили у позові в частині позовних вимог щодо застосування наслідків недійсності господарського зобов’язання.

Водночас з огляду на те, що нікчемні правочини (тобто такі, що укладені з порушенням публічного порядку) є недійсними в силу прямого припису закону та з огляду на частину другу статті 215 Цивільного кодексу України не належать до заперечувальних правочинів (які підлягають визнанню недійсними в судовому порядку) провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсною спірної угоди підлягало закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

До того ж, законодавством України (зокрема, пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», який діяв на момент подання цього позову) не передбачено право податкового органу подавати позови про стягнення з суб’єктів господарювання коштів на користь третіх осіб, що виключає можливість розгляду в порядку адміністративного судочинства вимог Старобільської МДПІ про стягнення з ЗАТ «Білий острів»на користь відповідача-1коштів у сумі 195940 грн.

За таких обставин, керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України          

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Старобільської міжрайонної державної податкової інспекції в Луганській області задовольнити частково.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2009 у справі № 2а-45/08 скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсною угоди (контракту від 29.08.2008 №29/08/05), укладеної відповідачами у справі, та щодо стягнення з закритого акціонерного товариства «Білий острів»на користь закритого акціонерного товариства «Старобільський завод замінника незбираного молока»коштів у сумі 195940 грн.

У цій частині провадження у справі закрити.

3. В решті постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.04.2009 у справі № 2а-45/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко