Ухвала суду № 22353806, 29.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" березня 2012 р.                               м. Київ                                        К-19710/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області (далі –Бердянська ОДПІ)

на постанову господарського суду Запорізької області від 01.02.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2009

у справі № 13/393/07-АП-23/470/07-АП-13/549/07-АП

за позовом Бердянської ОДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю “Дом-Брок” (далі –ТОВ «Дом-Брок», відповідач-1)

та приватного підприємства «Укрремобладнання” (далі –ПП«Укрремобладнання», відповідач-2)

про визнання угоди недійсною та застосування наслідків недійсності правочину.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсною угоди про надання інформаційних послуг, укладеної відповідачами у справі, та про застосування наслідків недійсності господарського зобов’язання шляхом стягнення з ПП «Укрремобладнання»на користь держави вартості отриманих послуг у сумі 17100грн.

Постановою господарського суду Запорізької області від 01.02.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2009, у позові відмовлено з підстав недоведеності податковим органом протиправного умислу у будь-кого з відповідачів під час укладення та виконання оспорюваного правочину.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України БердянськаОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності ТОВ «Дом-Брок»(а саме –реєстрація цього товариства на підставну особу, відсутність його за місцезнаходженням, незвітування до податкового органу та несплата податків та зборів) є свідченням укладення відповідачем-1 оспорюваної угоди з суб’єктивним наміром ухилитися від оподаткування.

З огляду на нез’явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Бердянської ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що в ході проведення позивачем виїзної планової перевірки ПП «Укрремобладнання»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17.02.2004 по 31.12.2006, оформленої актом від 14.05.2007 №092/23-208/32871999, було виявлено факт поставки відповідачем-2 цьому підприємству протягом травня-червня 2005 року інформаційних послуг на суму 17100 грн.

Підставою для звернення Бердянської ОДПІ з цими позовними вимогами слугував факт скасування державної реєстрації ТОВ «Дом-Брок»за постановою господарського суду Луганської області від 27.01.2006 з підстав здійснення цієї реєстрації та підставну особу, а також факт несплати відповідачем-1 податкових зобов’язань до бюджету за наслідками виконання вказаного правочину, що, за висновком позивача, є свідченням завідомого укладення ТОВ «Дом-Брок»оспорюваної угоди з протиправною метою ухилитися від оподаткування результатів її виконання.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок –застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту. Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов’язкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник. Без з’ясування наведених фактичних даних саме по собі порушення норм податкового законодавства та правил здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок, без доведення податковим органом належними засобами доказування наявності у сторони під час укладення правочину суб’єктивного наміру створити відповідні наслідки у податковому обліку.

У матеріалах даної справи відсутні докази на підтвердження відповідних обставин, як-от –притягнення винної особи (носія умислу) до кримінальної або адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправного правочину з метою ухилитися від сплати податків або отримати безпідставну податкову вигоду за рахунок бюджету.

Крім того, за своєю правовою природою конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні статті 238 цього Кодексу, у зв’язку з чим їх застосування може здійснюватися лише протягом строку, установленого частиною першою статті 250 Кодексу, а саме - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

А відтак з огляду на те, що оспорюване господарське зобов’язання було виконано відповідачами у травні-червні 2005 року, на момент подання Бердянською ОДПІ цього позову (що сталося у липні 2007 року) вказаний строк сплинув.

З урахуванням викладеного суди обґрунтовано відмовили у позові в частині позовних вимог щодо застосування наслідків недійсності господарського зобов’язання.

Водночас з огляду на те, що нікчемні правочини (тобто такі, що укладені з порушенням публічного порядку) є недійсними в силу прямого припису закону та з огляду на частину другу статті 215 Цивільного кодексу України не належать до заперечувальних правочинів (які підлягають визнанню недійсними в судовому порядку) провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсною спірної угоди підлягало закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України          

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Запорізької області від 01.02.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2009 у справі № 13/393/07-АП-23/470/07-АП-13/549/07-АП скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсною угоди про надання інформаційних послуг, укладеної відповідачами у справі.

У цій частині провадження у справі закрити.

3. В решті постанову господарського суду Запорізької області від 01.02.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2009 у справі № 13/393/07-АП-23/470/07-АП-13/549/07-АП залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко