Ухвала суду № 22353792, 29.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2012 року                               м. Київ                                        К-43555/09

Суддя Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі –СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2009

у справі № 9/317 (22-а-19763/08)

за позовом відкритого акціонерного товариства “Київський центральний універмаг” (далі –Товариство)

до СДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2009, позов задоволено; визнано недійсним податкові повідомлення-рішення СДПІ від 29.10.2007 №0000744240/0, №0000764240/0, №0000774240/0 та №0000754240/0 з мотивів невідповідності висновків податкового органу, покладених в основу прийняття цих рішень, нормам матеріального права.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на правомірність донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов’язань внаслідок виявлених порушень правил податкової дисципліни.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку з питань дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 30.06.2007, оформлену актом від 19.10.2007 №878/42-10/01564880. В ході цієї перевірки податковим органом було виявлено, зокрема, що умовами договору від 28.11.2005 №27/3579, укладеного Товариством та суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1, було передбачено обов’язок останньої забезпечити приготування харчування, організувати роботу буфету з продажу продтоварів, закусок, тістечок і кафе про продажу гарячих блюд через поточну лінію на 60 посадкових місць; загальна площа, яка за договором використовується виконавцем під приміщення столової, становить 282 кв.м; при цьому виконавець щомісячно вносить плату у сумі 50 грн. за прибирання прилеглих приміщень, вивіз сміття, користування санітарними вузлами, ліфтами тощо. За висновком податкового органу, фактично за названим договором позивач надав у безоплатне користування частину приміщення, що виключає правомірність нарахування амортизації на вартість цієї площі, а також є підставою для включення до об’єкта оподаткування ПДВ операції з передачі цього нерухомого об’єкта за звичайною ціною, як це передбачено пунктом 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»; суму знижки за надані орендні послуги податковим органом було кваліфіковано як додаткове благо фізичній особі з його подальшим оподаткуванням податком з доходів фізичних осіб. Наведені обставини, а також факт здійснення позивачем амортизаційних нарахувань на нематеріальний актив –речове право на розпорядження будівлею Центрального універмагу, яке було внесено Фондом державного майна України до статутного фонду Товариства, стали підставою для донарахування позивачеві податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 400314,40 грн. (у тому числі 320167 грн. за основним платежем та 80147,40 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2007 №0000764240/0, для визначення Товариству податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 201094,50 грн. (у тому числі 134063 грн. за основним платежем та 67031,50 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2007 №0000744240/0 та з податку з доходів фізичних осіб у сумі 278015,04 грн. (у тому числі 92671,68 грн. за основним платежем та 185343,36 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 29.10.2007 №0000774240/0. Крім того, на підставі висновку про незаконне надання позивачем побутових послуг з виготовлення тентів, чохлів, штор, драпіровок без придбання торговельного патенту до позивача було застосовано штрафні санкції у сумі 2183,22 грн. за рішенням від 29.10.2007 №0000754240/0.

За результатами аналізу змісту договору про надання послуг від 28.11.205 №27/3579 суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для висновку про надання позивачем у безоплатну оренду частину приміщення за цим договором. Адже предметом цього договору є надання виконавцем - суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 послуг з організації харчування для працівників позивача у приміщенні Товариства без передачі будь-яких прав на це приміщення. Доказів щодо невідповідності економічної сутності господарських операцій, здійснених на виконання цього договору, змісту останнього відповідачем не надано.

А тому відсутні підстави для кваліфікації операцій за цим договором як поставку орендних послуг позивачем з відображенням відповідних наслідків у податковому обліку Товариства.

За змістом підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»витрати на придбання нематеріальних активів підлягають амортизації.

При цьому для цілей цього пункту до продажу нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких нематеріальних активів до статутного капіталу іншої особи (підпункт 8.4.11 пункту 8.4 цієї ж статті Закону).

За визначенням, наведеним у пункті 1.2 статті 1 названого Закону нематеріальний актив –це об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

За змістом пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 №242, право користування будівлею визнається нематеріальним активом підприємства (зараховується на баланс), якщо існує ймовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з використанням цього права, та його вартість може бути достовірно визначена; до того ж, перелік нематеріальних активів, наведений у цьому пункті не є вичерпним.

А відтак слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи, відповідно до якої позивачем правомірно амортизувалося право розпорядження будівлею Центрального універмагу (вартість якого було оцінено у сумі 25566000,40 грн.), внесене учасником (державою в особі Фонду державного майна України) до статутного фонду Товариства.

Правильним є і висновок судів про відсутність підстав для застосування до позивача заходів відповідальності за порушення правил патентування.

Так, у Переліку послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1998 №576, наведено такий вид послуги, як виготовлення тентів, чохлів, штор, драпіровок.

Втім, як встановлено судами, фактично під час продажу текстильних товарів позивач надавав лише додаткові платні послуги з розкрою тканин та змотування розкроєних кінців тканин, як це передбачено підпунктом 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.03.2004 № 98 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин). Встановивши, що вказані послуги за своїм змістом не є тотожними послугам з виготовлення тентів, чохлів, штор, драпіровок (результатом яких є готовий виріб), суди правильно зазначили про відсутність підстав для поширення дії законодавства про патентування на спірні правовідносини.

З урахуванням викладеного суди обґрунтовано скасували оспорювані акти індивідуальної дії, задовольнивши позов, а тому процесуальні підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2009 у справі № 9/317 (22-а-19763/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко