Ухвала суду № 22352414, 05.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2012 р.Справа № 2а-11880/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі№2а-11880/11/2070

за позовом ТОВ "Восторг"

до ДПІ у Київському районі м. Харкова

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011року адміністративний позов ТОВ "Восторг" до ДПІ у Київському районі м.Харкова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова від 22.08.2011 року № 0000121800.

ДПІ у Київському районі м. Харкова, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає постанову винесеною з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р., прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова, суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не доведений факт порушення позивачем вимог Закону України “Про податок на додану вартість”, отже висновок про заниження позивачем суми податкового кредиту по ПДВ за вересень, жовтень 2009 року необґрунтований.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 08.08.2011р. фахівцем ДПІ у Київському районі м. Харкова проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ "Восторг" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Ригана плюс» за період з 01.09.2009р. по 31.10.2009р., за результатами якої складено акт № 2914/18-010/32437180 від 08.08.2011р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого платником занижено податок на додану вартість за вересень, жовтень 2009 р., до сплати в бюджет на загальну суму ПДВ 4672 грн., які виникли від виконання угод , які визнані нікчемними та в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків і як насідок не повязані з власною господарською діяльністю.

На підставі висновків акту перевірки керівником ДПІ у Київському районі м.Харкова винесено податкове повідомлення-рішення № 0000121800 від 22 серпня 2011 року про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт ,послуг) на загальну суму 7008,0 грн., з яких за основним платежем-4672,00 грн. та за штрафними(фінансовими)санкціями (штрафами)- 2336,00 грн.

Підставою для зменшення податкового кредиту з ПДВ слугувало те, що при співставленні податкового кредиту ТОВ "Восторг" в розрізі контрагентів перевіркою встановлено правові відносини з ТОВ «Ригана плюс». Актом перевірки контрагента позивача - ТОВ “Ригана плюс” Харківською ОДПІ визнані нікчемними правочини ТОВ -Ригана плюс”і його контрагентів як такі, що не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать моральним засадам суспільства, оскільки підприємство відсутнє за юридичною адресою, відсутній факт реалізації товарів у зв'язку з відсутністю факту придбання товарів і відсутністю складських приміщень, транспортних засобів, будівель тощо, не встановлено витрат на транспортування, зберігання, навантаження, розвантаження товарів, кількість працюючих - 1 особа - він же директор і засновник, який має психічне захворювання та за станом здоров'я не може працювати на керівних посадах.

Враховуючи вищевикладене, ДПІ у Київському районі м.Харкова вважає , що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Ригана плюс» не спричиняють реального настання правових наслідків,тому в розумінні в розумінні ст.ст. 215, 216, 228 ЦК України є нікчемними, в зв'язку з чим при проведені операцій з ТОВ «Ригана плюс» позивачем порушено вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

З матеріалів справи вбачається , що між ТОВ «Восторг» (покупець) і ТОВ «Ригана плюс» (постачальник) укладено договір поставки № 04/08-1/1143 від 04.08.2009, предметом якого є поставка товару , найменування, кількість , номенклатура , різновид, ціна за одиницю товару вирішується за згодою сторін у специфікації.

На виконання договору позивач отримав від контрагента відповідно до копій накладних № 33 від 07.09.2009р., № 1123 від 23.09.2009р., № 21 від 05.10.209р. та № 22 від 05.10.2009р. перелічений товар.

Як вбачається з матеріалів справид товар поставлений та оплачений, що підтверджено відповідними податковими, видатковими накладними , витягами з реєстру отриманих та виданих податкових накладних , банківськими виписками про рух коштів тощо .

Поставка товару здійснена за рахунок постачальника та його власними силами.

Таким чином, суд приходить до висновку про підтвердження позивачем належного виконання сторонами договору 04/08-1/1143 від 04.08.2009, реальності укладеного правочину.

На момент здійснення господарських операцій постачальник позивача ТОВ “Ригана плюс” був платником податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість". Статус постачальника позивача підтверджується доданими до матеріалів справи доказами і не заперечувався відповідачем.

При цьому, сам податковий орган не заперечує підтвердження господарських операцій первинною фінінансово-господарською документацією.

Колегія суддів зазначає , що податкові накладні оформлені належним чином, крім того з акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючим у ході проведення перевірки не встановлено.

Згідно зазначених податкових накладних позивачем включено відповідну суму до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податковій декларації з податку на додану вартість, копія якої наявна у матеріалах справи.

Тобто , з наведеного вбачається ,що всі господарські операції ТОВ "Восторг" з ТОВ “Рігана плюс” проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне придбання товару та розрахунки з постачальником таких товарів , таким чином податковий кредит правомірно відображено в податкових деклараціях з ПДВ.

Зауваження щодо використання отриманих товарів в господарській діяльності, товарності операції, повноти або змісту наведених первинних документів, податкових накладних тощо, відповідач не висував.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції, не прийнявши до уваги твердження відповідача щодо нікчемності правочинів, вчинених з ТОВ "Восторг" з ТОВ “Рігана плюс”, дійшов висновку про правомірність та у відповідність до вимог пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів сум ПДВ по спірним договорам.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог колегія суддів зазначає, що в розумінні п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до ч.1 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону передбачається заборона включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Податкова накладна, згідно з вимогами, передбаченими п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що договором є домовленість двох спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. При цьому договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як визначено у ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторонами договору поставки є постачальник і покупець, які займаються підприємницькою діяльністю. Товар, який виступає обєктом договірних відносин поставки, призначається, як правило, для використання у підприємницькій діяльності або для інших цілей, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням. На момент укладення договору поставки товар може бути відсутнім у продавця. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 цього Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено обовязкову наявність такого реквізиту первинного облікового документу, як особистий підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підставою для висновків відповідача про вчинення позивачем порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» є висновок відповідача щодо ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ “Ригана плюс” як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Колегія суддів зазначає, що відсутність суперечності мети правочину, укладеного між позивачем і вказаним контрагентом інтересам держави та суспільства, його дійсність у повному обсязі підтверджується первинними документами (товарними і податковими накладними тощо), що надані відповідачу для перевірки, перелічені останнім в акті перевірки та містяться в матеріалах адміністративної справи.

Матеріалами справи спростовується твердження відповідача про те, що при укладенні договору сторони не мали наміру створювати правові наслідки, які ними обумовлювались.

Так, відповідач визнає і не оспорює, що саме за вказаним договором позивач фактично сплатив своєму контрагенту безготівкові грошові суми, що і було одним з передбачених договорів наслідків (оплата). Що ж до настання таких правових наслідків як передача у власність позивачу певних матеріальних цінностей, то дані обставини підтверджуються належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку позивача.

У звязку з цим, як правильно встановлено судом першої інстанції, що податкові та видаткові накладні, підписані уповноваженими особами та є первинними документами, складеними у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту відповідно п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є законним.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Висновки податкового органу, які викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

За таких обставин, вимоги позивача є правомірними, ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.10.2011р. по справі№2а-11880/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Подобайло З.Г.

Судді(підпис)

(підпис)Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Григоров А.М.