Ухвала суду № 22352214, 13.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 р.Справа № 2а-13945/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2011р. по справі№2а-13945/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000530700, №0000540700 та № 0000550700 від 15.08.2011 року.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що фахівцями державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова виїзна перевірка підприємства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2011 року. У цьому акті було зафіксовано, що позивач припустився порушень податкового законодавства, а саме п.п.п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України. 15.08.2010 року ДПІ у Ленінському районі м. Харкова винесені податкові повідомлення-рішення, а саме: № 0000530700, яким підприємству - позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на 255599,0 грн., № 0000540700, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 272315,0 грн. та № 0000550700, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 243345,00 грн., з них 243344,0 грн. - основний платіж та 1,0 грн. - штрафна (фінансова) санкція. Підставами для винесення вказаних повідомлень - рішень є той факт, що підприємство - позивач мало взаємовідносини з ТОВ «Афінас-11», які на думку відповідача мають всі ознаки «нікчемності» та дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання фінансово-господарської діяльності.

Позивач вважає вказані висновки та винесені податкові повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова незаконними та необґрунтованими і просить їх скасувати в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити, та зазначив, що зазначені податкові повідомлення - рішення повністю відповідають вимогам діючого податкового законодавства, є обґрунтованими та законними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб" задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 188, 198 Податкового кодексу України, ст.ст. 86, 159 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківагроснаб» взяте на податковий облік 16.01.1998 р. в ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, і станом на даний час перебуває на обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Харкова та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №29125950 від 08.06.1998 р.

Матеріалами справи підтверджено, що фахівцями державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова виїзна перевірка підприємства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2011 року, за результатами якої було складено акт від 05.08.2011 року №1525/07-004/25190036.

У цьому акті було зафіксовано, що позивач припустився порушень податкового законодавства, а саме п.п.п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

15.08.2010 року ДПІ у Ленінському районі м. Харкова винесені податкові повідомлення-рішення, а саме: № 0000530700, яким підприємству - позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ на 255599,0 грн., № 0000540700, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 272315,0 грн. та № 0000550700, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 243345,00 грн., з них 243344,0 грн. - основний платіж та 1,0 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Позивач не погодився з винесеними рішення та оскаржив їх до ДПА у Харківській області. За результатом розгляду скарга підприємства залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення - без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що при досліджені наданих ТОВ “Афінас-11”на адресу позивача податкових накладних судом встановлено, що усі вони відповідають вимогам наведеної норми, а саме: мають всі необхідні реквізити та є усі в наявності. Таким чином, сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість, а тому і включення до складу податкового кредиту зазначеної суми ПДВ є правомірним та законним, тобто висновок ДПІ в акті перевірки не відповідає дійсності.

Жодним законом України не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях. Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Крім того чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Так, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, підставами для винесення вказаних повідомлень - рішень є той факт, що підприємство - позивач мало взаємовідносини з ТОВ «Афінас-11», які на думку відповідача мають всі ознаки «нікчемності» та дають змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання фінансово-господарської діяльності.

Відповідно до приписів ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України; в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Відповідно до п.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

При дослідженні наданих ТОВ «Афінас-11» на адресу позивача податкових накладних судом встановлено, що усі вони відповідають вимогам наведеної норми, а саме: мають всі необхідні реквізити та є усі в наявності.

Також, судом встановлено в судовому засіданні, що усі податкові накладні відображено у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних у відповідності з п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, яким визначено, що Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Крім того згідно з п.201.7 ст.201 вказаного кодексу, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість, а тому і включення до складу податкового кредиту зазначеної суми ПДВ є правомірним та законним, тобто висновок ДПІ в акті перевірки не відповідає дійсності.

Щодо твердження про недійсність угод, укладених між позивачем та ТОВ «Афінас- 11», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як свідчать матеріали справи, угоди між ТОВ «Афінас-11» та ТОВ «Харківагроснаб» за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто чинне законодавство встановлює, що визнання правочинів недійсним - це виключна прерогатива суду, а не органів державної влади.

Жодним законом України не передбачено право органу державної податкової служби визнавати нікчемними дані, зазначені платником податку у податкових деклараціях. Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

За таких обставин, колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу, викладений в акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів ТОВ «Харківагроснаб», оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Як на невідповідність змісту правочинів (договорів поставки товарно-матеріальних цінностей), укладених позивачем з ТОВ «Афінас-11», в Акті перевірки, складеного ДПІ у Ленінському районі міста Харкова, стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Проте, в зазначеному Акті перевірки ДПІ у Ленінському районі міста Харкова не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод ТОВ «Харківагроснаб» з ТОВ «Афінас-11»» на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно вказав на те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Так, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача є безпідставними і такими, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2011 року по справі№2а-13945/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2011р. по справі№2а-13945/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Калиновський В.А.

Судді(підпис)

(підпис)Бенедик А.П. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.