Ухвала суду № 22351516, 28.03.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2012 р.Справа № 2-а/1570/6982/11 Категорія: 8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Скрипченка В.О.,

суддів Домусчі С.Д., Шеметенко Л.П.,

за участю секретаря судового засідання Гречаного В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Антошка»до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

05 вересня 2011 року ПП «Антошка»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області державної податкової служби № 0001582350 від 19 серпня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання приватного підприємства «Антошка»з податку на додану вартість у розмірі 801314 грн. за основним платежем та штрафними санкціями у розмірі 1 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року позов ПП «Антошка»був задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Іллічівську № 0001582350 від 19 серпня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання приватного підприємства «Антошка»з податку на додану вартість у розмірі 801314 грн. за основним платежем та штрафними санкціями у розмірі 1 грн.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Приймаючи зазначене рішення у справі, суд першої інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується апеляційний суд.

Приватне підприємство «Антошка»(ідентифікаційний код юридичної особи 30873931) зареєстроване виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області (Том 1, а.с. 17).

Згідно довідки АА № 492035, наданої позивачу з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), видами діяльності за КВЕД зазначається роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань: роздрібна торгівля іншими продовольчими товарами; роздрібна торгівля одягом; надання інших комерційних послуг; надання послуг перукарнями та салонами краси; діяльність кафе (Том 1, а.с. 18).

Згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України на підставі рішення начальника ДПІ у м. Іллічівську, оформленого наказом ДПІ у м. Іллічівську від 01.08.2011 року № 714, начальником відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Іллічівську Ковалевською Оленою Анатолівною була проведена документальна невиїзна перевірка приватного підприємства «Антошка», код за ЄДРПОУ 30873931 по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Європлей», код ЄДРПОУ 33923995, та товариством з обмеженою відповідальністю «Страйдер», код ЄДРПОУ 32334188, за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р.

За результатами перевірки ДПІ у м. Іллічівську було складено акт № 1812/23-0302/30873931 від 05.08.2011 року, у висновку якого зазначено, що ПП «Антошка»порушено ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частиш недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів з нижчепереліченими контрагентами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а також п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI неправомірно завищено податковий кредит на загальну суму 801314 грн. за рахунок контрагентів-постачальників:

- ТОВ «Європлей»на суму ПДВ 487974 грн., з них: лютий 281 231 грн., березень 206743 грн.;

- ТОВ «Страйдер»на суму 313340 грн., з них у лютому 313340 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 801314 грн., у тому числі: за лютий 2011 р. 594571 грн., березень 2011 р. 206743 грн. (Том 1, а.с. 22-41).

На підставі зазначеного акту перевірки, а також згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 193.6 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001582350 від 19.08.2011 року про донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 801315 грн., у тому числі основного платежу 801314 грн., штрафна (фінансова) санкція 1 грн. (Том 1, а.с. 42).

Згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України станом на 02.08.2011 р. встановлено розбіжності між податковим кредитом ПП «Антошка»та податковими зобов'язаннями на суму ПДВ 801314,10 грн., утому числі:

-ТОВ «Страйдер»313339,90 грн.

- ТОВ «Європлей»487974,20 грн.

Керуючись цією інформацією перевіряючи дійшли висновку про вчинення ПП «Антошка»з ТОВ «Європлей»та ТОВ «Спільне Інвестування»правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг). Тому податковий орган вважає ці угоди нікчемними.

Також відповідач керувався актом невиїзної документальної перевірки ТОВ «Спільне Інвестування»від 16.05.2011 року № 512/23-2/34730512 за січень, лютий, березень 2011 року, що був наданий ДПІ у Печерському районі м. Києва. Цією перевіркою було встановлено, що за юридичною адресою підприємства відсутні первинні та бухгалтерські документи: договори, накладні, товарно транспортні накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки та будь-які інші первинні бухгалтерські документи, регістри бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності. При виїзді працівників ДПІ у Печерському районі м. Києва на юридичну (фактичну) адресу ТОВ «Спільне Інвестування», було встановлено, що підприємство та його посадові особи за вищевказаною адресою не знаходиться.

Згідно бази даних АІС Податки, в деклараціях з податку на прибуток підприємства, які надавались ТОВ «Спільне Інвестування»до ДПІ у Печерському районі м. Києва фінансово-господарська діяльність (в т.ч. основні засоби) у підприємства відсутні.

Податковий орган дійшов висновку, що у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у ТОВ «Спільне Інвестування»відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям.

Таким чином, на думку відповідача ТОВ «Спільне Інвестування»безпідставно сформовано податкові зобов'язання, (задекларовані в деклараціях з податку на додану вартість) за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців на загальну суму 6241641 грн., у тому числі за рахунок ТОВ «Європлей» 1654150,40 грн. (лютий 2011 року сума ПДВ 260003,20 грн., березень 2011 року сума ПДВ 1394147,20 грн.)

Враховуючи висновки акту невиїзної документальної перевірки ТОВ «Спільне Інвестування»від 16.05.2011 р. № 512/23-2/34730512 за січень, лютий, березень 2011 року, на підставі наказу ДПІ у м. Іллічівську від 26.05.2011р. № 555 фахівцями ДПІ у м. Іллічівську проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Європлей»з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р. Результати перевірки оформлені актом від 04.07.11 р. № 1502/23-0302/33923995. В результаті перевірки встановлено наступне.

На виконання умов договору від 03.01.2011 р. № 185/11 на адресу ТОВ «Європлей»за період з 01.01.2011 р. 31.03.2011 р. ТОВ «Спільне Інвестування» був поставлений товар на суму 9924900 грн. (у т.ч. ПДВ у сумі 1654150 грн.) відповідно до виписаних податкових накладних.

Перевіряючи зазначені факти колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з тим, що висновки відповідача про те, що в звязку з недоведеністю фактів постачання товару контрагентом ТОВ «Спільне інвестування» на адресу ТОВ «Європлей»на суму ПДВ 1654150 грн., ТОВ «Європлей»не могло поставити цей товар своїм покупцям, у тому числі ПП «Антошка»є безпідставними.

Відтак, суд першої інстанції правильно зазначив, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Європлей»на продаж та придбання товару, не містять протиправних дій тільки в результаті порушення контрагентом-постачальником ТОВ «Європлей» своїх податкових зобов'язань.

Обґрунтовуючи прийняття спірного повідомлення рішення відповідач також посилався на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Страйдер»при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг). Так відповідач керувався актом невиїзної документальної перевірки ТОВ «Страйдер»від 10.06.2011 року № 186/23-214/32334188 за лютий 2011 р., наданим ДПІ у Малиновському районі м. Одеси 10.06.2011 р., відповідно до якого ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було здійснено вихід за юридичною адресою підприємства, але за вказаною адресою підприємство не знаходиться, про що було складено акт. За результатами аналізу відповідно до автоматизованої інформаційної системи «АІС РПП»та АІС «Бест Звіт»не встановлено наявність у ТОВ «Страйдер»власних, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово господарської діяльності.

На думку відповідача ТОВ «Страйдер»безпідставно сформовано податкові зобов'язання у перевіряємому періоді за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців, в тому числі позивача на загальну суму 976486,81 грн., які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридичне значимих.

З таким висновком податкового органу погодитися не можна з огляду на таке.

Частиною 9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами.

З матеріалів справи вбачається, що 18 липня 2011 року ПП «Антошка»отримало запит від 15.07.2011 року № 14828 про надання пояснень та завірених копій документів, які підтверджують взаємовідносини з ТОВ «Страйдер»у лютому 2011 року (т. 1, а.с. 60).

02.08.2011 року підприємством надана відповідь, згідно якої документи, що підтверджують взаємовідносини з ТОВ «Страйдер», були вилучені слідчим ВС СВПМ ДПА в Одеській області, що підтверджується протоколом від 27.07.11 року (т. 1, а.с. 19, 91-104).

За таких обставин, на думку суду першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд, не можливо встановити причинно-наслідковий звязок між відсутністю за юридичною (фактичною) адресою ТОВ «Страйдер»та висновком відповідача про відсутність ділової мети при укладенні та виконанні правочинів між позивачем та зазначеним підприємством, а також про те, що ці правочини не спричинили реального настання правових наслідків, тому вони є нікчемними, а ПП «Антошка»не мало права формувати податковий кредит при придбанні товару у ТОВ «Страйдер».

Обґрунтовуючи свій висновок, суд першої інстанції керувався наступним.

Порядок формування податкового кредиту визначено Податковим кодексом України. Так, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Також, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу)

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу, а за змістом п.п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, бюджетне відшкодування відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. Відповідно до абз. а п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

п. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Кодексу містить загальні норми щодо самого поняття «бюджетне відшкодування»та джерела його формування для подальшого використання, а норми ст. 200 Кодексу передбачають підстави та порядок одержання платником податку бюджетного відшкодування. Згідно п. 201.10 ст. 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна е податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

В матеріалах справи містяться реєстри отриманих податкових накладних за період січень, лютий березень 2011 року, прибуткові накладні між ТОВ «Європлей»та позивачем, податкові накладні від 03.01.2011 року, від 01.02.2011 року та від 01.03.2011 року, договір поставки товарів (Т. 1, а.с. 63-72, 106-197,198-203, 204-257, Т. 2).

Наявність зазначених документів у позивача дає підстави судовим чнстанціям дійти висновку про те, що позивач добросовісно виконав вимоги ПК України, сплативши податок на додану вартість у ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який, у свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПКУ видав первинні документи покупцеві, яким є позивач, а саме податкові та інші накладні за сплачені суми покупцем за договором на виконання умов правочину.

Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про невиконання податковим органом вимог ст. 71 КАС України - суду надано доказів того, що вказана операція мала фіктивний та/або безтоварний характер з огляду на таке.

Безтоварність операції означає відсутність її реального характеру, а відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених таким правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами, зокрема ЦК України (ст. 511 третя особа у зобов'язанні) визначено: зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Податковим кодексом (п. 140.2 ст.140) передбачено, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, у тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку продавець та платник податку покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, у якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), у якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, у якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, обов'язкові реквізити. Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010 р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку (п. 3). Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2).

Податкові накладні, що наявні у матеріалах справи, є податковими документами і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (201.6).

Суд першої інстанції правильно зазначив про відсутність таких доказів щодо повідомлень відповідачем позивача про наявність у реєстрі розбіжностей у матеріалах справи з метою уточнення податкових зобов'язань. Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, за висновком суду першої інстанції, з чим погоджується колегія апеляційного суду, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцями. Із зазначеного слідує, що сума податкового кредиту позивачем сформована правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Також суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з доводами відповідача про те, що доказом фіктивності діяльності позивача є виявлені порушення за результатами перевірок контрагентів позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику своїх контрагентів ТОВ «Європлей»та ТОВ «Страйдер»чи будь-якого іншого постачальника третьої особи, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Частиною 8 ст. 19 Господарського кодексу України передбачено, що усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. За ч. 3 ст. 13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який зазначив, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач виконав вимоги Податкового кодексу, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та у підтвердження правомірності заявлених до відшкодування сум ПДВ надав документи, що проаналізовано вище.

З урахуванням зазначених висновків, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який дійшов вірного висновку про те, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв не на підставі закону, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим позовні вимоги приватного підприємства «Антошка»до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області державної податкової служби підлягають задоволенню в повному обсязі.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанції узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах від 9 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 та від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду першої інстанції узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання чи зменшені податкові вигоди, зокрема, бюджетне відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За результатом розгляду справи, було встановлено факт оплати позивачем податку на додану вартість в ціні товару, відображення господарських операцій в податковому та бухгалтерському обліку, тобто позивачем виконано всі умови, передбачені Законом, а тому останній має право на отримання бюджетного відшкодування.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкового зобовязання згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог ПК України. Кодекс, так само як і інші закони, не ставлять в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на бюджетне відшкодування податку від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

З огляду на викладене, судова колегія апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо неправомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 198, 200, 205 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на судові рішення може бути подана безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О. Скрипченко

Суддя С.Д. Домусчі

Суддя Л.П. Шеметенко