Рішення № 2234378, 14.10.2008, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" жовтня 2008 р.

Справа № 9/133-2945

Господарський суд Тернопільської області

у складі

Розглянув справу

за позовом Приватного підприємства "Забара" вул. Крушельницької, 18/212, м.Тернопіль.

до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області вул. За Рудкою, 33, м.Тернопіль

За участю представників сторін:

Позивача: Арсенчук Г.О., керівник

Відповідача: Осядач В.Б., довір. № 01-528 віл 27.05.2008 р.

роз’яснивши у розпочатому судовому засіданні представникам сторін права та обов’язки учасників господарського процесу згідно з ст.ст. 22, 29 ГПК України,

встановив:

Позивач , Приватне підприємство "Забара", м. Тернопіль, звернувся у вересні 2008 р. до господарського суду Тернопільської області з позовом до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області, у якому просить скасувати постанову Відповідача від 11.03.2008 р. за № 02-18/08 "Про накладення штрафу за правопорушення в сфері містобудування", мотивуючи наступним.

Позивач не заперечує здійснення ним будівництва 12 –ти квартирного житлового будинку по вул. У. Самчука –бічна в м. Тернополі без дозволу органів держархбудконтролю на їх виконання, але вказує, що Тернопільська міська рада, її виконавчі органи та посадові особи як управління містобудуванні і архітектури так і інспекції держархбудконтролю були проінформовані про ведення ПП «Забара»будівельних робіт по вул. У. Самчука –бічна без відповідного дозволу на початок цих робіт.

Між тим, Інспекцією державного архітектурно –будівельного контролю управління містобудування та архітектури Тернопільської міської ради за весь період самовільного будівництва, тобто з жовтня 2004 року , не вчинялися дії щодо притягнення ПП «Забара»до відповідальності за самовільне будівництво, не накладалася заборона на виконання будівельних робіт. На підтвердження цього Позивач посилається на неодноразові обстеження земельної ділянки, на якій здійснювалося самовільне будівництво відповідальними посадовими особами цих органів (висновок від 26.04.06року № 805/09, АПЗ від 06.06.05 року № 958/09, акт вибору і обстеження земельної ділянки від 09.02.2005 року, затверджений розпорядженням міського голови № 62, звернення директора КП «Тернопільміськтеплокомуненерго»від 26.01.2005 року № 122/3, відповідь ПП «Забара»на нього, акт приймання –передачі від 27.04.2007 року).

З метою отримання дозволу на будівництво Позивач двічі, у 06.06.2007 р. та 08.11.2007 року , звертався за отриманням дозволу до інспекції держархбудконтролю управління містобудування та архітектури Тернопільської міської .

Між тим, дозвіл на виконання будівельних робіт інспекція архітектурно –будівельного контролю управління містобудування та архітектури Тернопільської міської ради не видала і двічі вимагала надання довідки про вартість самовільно виконаних будівельно –монтажних робіт, хоча такі були надані Підприємством.

Позивач вважає, що Тернопільська міська рада, її виконавчі органи та посадові особи як управління містобудування і архітектури , так і інспекції держархбудконтролю були проінформовані про ведення ПП «Забара»будівельних робіт по вул. У. Самчука –бічна без відповідного дозволу на початок цих робіт.

При створенні інспекції державного архітектурно –будівельного контролю у Тернопільській області до неї, як новоствореного державного органу , перейшли функції ліквідованого органу - інспекції держархбудконтролю управління містобудуванні і архітектури Тернопільської міської ради, у тому числі право на застосування адміністративно-господарських санкцій .

Утім , лише 11.03.2008 року Постановою інспекції державного архітектурно –будівельного контролю у Тернопільській області за № 02-18/08 на ПП «Забара» було накладено штраф за вчинення правопорушення в сфері містобудування, а саме: за виконання будівельних робіт на об’єкті будівництва 12 –ти квартирного житлового будинку по вул. У. Самчука –бічна в м. Тернополі без дозволу органів держархбудконтролю на їх виконання.

Посилаючись на ст. 250 ГК України та Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування», який не містить виключень з даного правила, Позивач вважає, що застосування Відповідачем до Позивача відповідальності за вчинене правопорушення, про яке з жовтня 2004 року було відомо Інспекції державного архітектурно –будівельного контролю управління містобудування та архітектури Тернопільської міської ради , є незаконним , здійсненим із збігом строків давності притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері містобудування , тому оспорюване рішення як незаконне підлягає відміні.

Відповідач, інспекція державного архітектурно –будівельного контролю у Тернопільській області , позов не визнав і вважав, що оскільки вчинене Позивачем правопорушення є триваючим , тому до нього не застосовуються строки давності , обчислені з моменту його вчинення правопорушником .

До того ж Відповідач вказав, що інспекція державного архітектурно –будівельного контролю у Тернопільській області не є правонаступником Інспекції державного архітектурно –будівельного контролю управління містобудування та архітектури Тернопільської міської ради; про вчинене Позивачем правопорушення у сфері містобудування дізнався лише 11 березня 2008 р. , про що свідчить складений заступником начальника інспекції протокол № 02-18/08. На думку Відповідача, строк притягнення правопорушника до відповідальності має обчислюватися з моменту , з якого уповноважений державою орган дізнався про вчинення правопорушення . Просить у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні в порядку ст.. 77 ГПК України 06 жовтня 2008 р. оголошувалися перерви до 16-00 год. 10.10.2008 р. та до 16.00 год . 14.10.2008 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення , виходячи з наступного.

Згідно ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади адміністративно –господарські санкції, тобто заходи організаційно –правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно –господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

З наведеного випливає, що правопорушенням є будь-яке порушення суб’єктом встановленого законом обов’язку. При цьому як суб’єкт відповідальності, так і орган , який має право застосовувати визначені законом санкції, мають бути прямо зазначені у законі.

Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» суб’єктами відповідальності , відтак, суб’єктами обов’язку , визнає підприємства, їх об'єднання, установи та організації незалежно від форм власності, які здійснюють проектування, роботи по будівництву, реконструкції, реставрації та капітальному ремонту (далі - будівельні роботи), виготовляють будівельні матеріали, вироби і конструкції, а так само які є замовниками у будівництві або поєднують функції замовника і підрядчика.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" ( z0606-07 ) (далі - Закон) державний нагляд (контроль) визначається як діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно зі статтею 2 Закону ( z0606-07 ) його дія поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Статтею 4 Закону ( z0606-07 ) встановлено, що орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" ( 208/94-ВР) органи, уповноважені розглядати справи про правопорушення у сфері містобудування, а також справи про правопорушення, передбачені цим Законом, розглядаються Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами .

Між тим відповідно до Закону України «Про основи містобудування» Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 25 березня 1993 р. N 225, якою затверджено «Положення про державний архітектурно-будівельний контроль»(надалі Положення) , а згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1995 р. N 253 Положення було викладено у новій редакції.

За змістом пункту 1 Положення у редакції від 7 квітня 1995 р. N 253 державний архітектурно-будівельний контроль визначався як сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення дотримання законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог і технічних умов, а також положень затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об'єктів (далі - затверджені проектні рішення), місцевих правил забудови населених пунктів усіма суб'єктами містобудівної діяльності незалежно від форм власності під час забудови територій і населених пунктів, розміщення, будівництва, реконструкції, капітального ремонту об'єктів житлово-цивільного, виробничого та іншого призначення, реставрації архітектурних пам'яток, створення інженерної та транспортної інфраструктури, виробництва будівельних матеріалів, виробів і конструкцій.

Як вбачається з пунктів 2 , 3 Положення у редакції від 7 квітня 1995 р. N 253 функції Державного арітектурно-будівельного контролю , у тому числі щодо видачі забудовникам дозволів на виконання робіт з будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту (далі - будівельні роботи), реєстрація об'єктів, на яких виконуються ці роботи, складення протоколів про правопорушення у сфері містобудування та накладення штрафів відповідно до чинного законодавства , покладені на Державну архітектурно-будівельна інспекція (Держархбудінспекція) у складі Держкоммістобудування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у складі органів містобудування і архітектури в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, містах обласного підпорядкування, районах.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 р. N 1434 «Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію» було викладено у новій редакції , згідно із якою Державній архітектурно-будівельній інспекції (Держархбудінспекція) було надано статус урядового органу державного управління, що діє у складі Мінрегіонбуду і йому підпорядковується.

Таким чином, функції держави у сфері містобудування , у тому числі щодо державного архітектурно-будівельного контролю, не припинялися і були передані до іншого утвореного Кабінетом Міністрів України органу - Держархбудінспекції у складі Мінрегіонбуду в силу принципу непереривності державної влади .

При таких обставинах відсутність у Положенні про Державну архітектурно-будівельну інспекцію відомостей про те, що вона не є правонаступником інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю у складі органів містобудування і архітектури , не є визначальною ознакою для встановлення її прав та обов’язків, оскільки завдання та функції держави були передані від одних осіб публічного права іншим.

Окрім того, згідно висновків рішення N 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі N 1-22/2001 у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) , Конституційний Суд України зазначив , що у вирішенні питання про застосування передбачених частиною першою статті 38 КУпАП строків накладення адміністративних стягнень до юридичних осіб у разі притягнення їх до відповідальності згідно з нормами валютного, податкового та іншого законодавства, якщо ним такі строки не встановлено , Суд виходить як із конституційних положень щодо порядку визначення видів правопорушень та відповідальності за їх вчинення, так і з характеру передбаченої цими законами відповідальності.

Зазначаючи на те, що у численних законодавчих актах, які встановлюють відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства у публічних сферах, йдеться про "фінансові санкції", "штрафи", "заходи впливу", "заходи впливу та санкції" тощо, Конституційний Суд України вказав , що притягнення до юридичної відповідальності має здійснюватись у певному порядку, на підставі процесуальних норм, що регламентують провадження у справі про порушення юридичними особами норм законодавства. У більшості випадків законодавець, як правило, обмежується визначенням змісту правопорушення та санкцій, суб'єкта правопорушення, органу, який накладає стягнення, та органу, до якого оскаржується рішення, не вирішуючи, зокрема, питань щодо строків притягнення до такої відповідальності, строків застосування заходів впливу, порядку оскарження рішень про накладення стягнення тощо…

Між тим стан регулювання притягнення юридичних осіб до відповідальності, зокрема щодо визначення строків застосування до них заходів впливу, Конституційний Суд України вважає неповним і таким, що не відповідає конституційному визначенню України як правової держави. У зв'язку з цим ,як зазначено у ч. 5 мотивувальної частини рішення, Верховній Раді України слід у найкоротший термін врегулювати зазначене питання відповідно до положень Конституції України та з урахуванням даного Рішення.

За змістом пункту 1.3. резолютивної частини рішення Конституційного суду України положення частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення, слід розуміти так, що передбачені цією статтею строки не застосовуються у випадках притягнення юридичних осіб до відповідальності .

З огляду на те , що рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим, суд відхиляє за неспроможністю доводи як Позивача , та і Відповідача ,де вони при обчисленні строків притягнення до відповідальності юридичної особи та строків застосування до неї заходів впливу до суспільних відносин , які виникають у сфері містобудування, застосовують за аналогію норми адміністративного права .

Верховною Радою України як єдиним законодавчим органом 16 січня 2003 року був прийнятий Закон № 436-ІУ «Господарський Кодекс України», який набрав чинності з 1 січня 2004 року, і яким усунуто прогалину у законодавстві, на яку звертав увагу Конституційний Суд України.

За змістом частин 1 та 2 статті 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, умови та порядок застосування яких визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Разом з тим, види адміністративно-господарських санкцій , гарантії прав суб'єктів господарювання у разі неправомірного застосування до них адміністративно-господарських санкцій та строки застосування таких санкцій визначені законодавцем у статтях 229, 248, 249 та 250 Господарського кодексу України.

Як випливає з матеріалів справи, у відповідності до Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» 11 березня 2008 року Відповідач постановою № 02-18/08 заступника начальника інспекції Держархбудконтролю притягнув Позивача до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 252 568, 52 грн. за здійснення будівництва 12 –ти квартирного житлового будинку по вул. У. Самчука –бічна в м. Тернополі без дозволу органів держархбудконтролю на їх виконання, отримання якого складав обов’язок Позивача згідно приписів ст.. 29 Закону України «Про планування і забудову територій», без урахуванням строків застосування таких санкцій , визначених ст. 250 ГК України , і не зважаючи на те, що про невиконання Позивачем свого обов’язку орган, який здійснював функції державного архітектурно-будівельного контролю - Інспекція державного архітектурно –будівельного контролю управління містобудування та архітектури Тернопільської міської ради - дізнався , принаймні, із звернення директора КП «Тернопільміськтеплокомуненерго»від 26.01.2005 року № 122/3 та відповіді ПП «Забара»на нього , які долучені до матеріалів справи.

Крім того, в силу вказівок статті 29 «Про планування і забудову територій»інформація про дозвіл на виконання будівельних робіт, а також відомості про замовника та підрядчиків будівельних робіт мають надаватися на відповідному стенді, який встановлюється на будівельному майданчику у доступному для огляді місці.

Таким чином, відсутність на стенді інформації щодо виданого дозволу на виконання будівельних робіт або відсутність на будівельному майданчику самого стенду є очевидним для невизначеного кола осіб , у тому числі для інспекторів державного архітектурно –будівельного контролю . У них є можливість своєчасно виявити невиконання забудовником або підрядником вимог законодавства у сфері містобудування, а тому збіг строків для притягнення Позивача до відповідальності стався з вини самих інспекторів.

При таких обставинах та відповідно до ст.. 249 ГК України оспорювана постанова підлягає до скасування як незаконна , оскільки порушує гарантії прав Позивача як суб’єкта господарювання на застосування щодо нього адміністративно-господарських санкцій у строки, визначені законом.

Враховуючи викладене, позов слід задовольнити, а судові витрати в силу ст.. 49 ГПК України покласти на Відповідача у справі.

У судовому засіданні 14.10.2008 р. за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись ст.. 238, ,249 та 250 ГК України , ст. ст. 4, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 77, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд

Вирішив:

1. Позов Приватного підприємства "Забара", вул. Крушельницької, 18/212, м. Тернопіль, до відповідача - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області, вул. За Рудкою, 33, м. Тернопіль, задовольнити.

2. Скасувати як незаконну постанову Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області від 11.03.2008 р. за № 02-18/08 про притягнення Приватного підприємства "Забара" до відповідальності за порушення у сфері містобудування у вигляді застосування штрафу у розмірі 252 568, 52 грн.

3. Стягнути 203 грн. судових витрат з Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області, вул. За Рудкою, 33, м. Тернопіль, код 35642569 в користь Приватного підприємства "Забара", вул. Крушельницької, 18/212, м. Тернопіль, код 14050272, п/р. № 2600114010654 в ТФ ВАТ КБ «Хрещатик»м. Тернопіль, МФО 338653.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) “21” жовтня 2008 р. рішення, через місцевий господарський суд.

Суддя