Ухвала суду № 22343550, 09.02.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2012 р.справа № 1170/2а-53/11 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

          суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання:          Ліпіній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2011 року у справі №1170/2а-53/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнер»до Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корнер»звернулося до суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення –рішення №0000032340/3 від 10.12.2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 24604, 50грн., за основним платежем - 16403, 00 грн. та штрафні санкції - 8201, 50 грн. Позивач не погоджувався з прийнятим ДПІ рішенням з тих підстав, що на його думку таке податкове повідомлення-рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», оскільки позивачем додержано вимоги вказаного Закону в частині формування податкового кредиту та визначення податкових зобов’язань.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2011 року позовні вимоги ТОВ «Корнер»задоволено. Постанова суду мотивована не доведеністю висновків, які зроблено в Акті перевірки, щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», в частині визначенні підстав та порядку формування платником податкового кредиту.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Олександрійська об’єднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки щодо порушення позивачем вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість. На думку податкової служби порушення мало місце внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ з операцій по придбанню матеріальних активів, які не призначаються для використання в господарській діяльності платника податку.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що повноважними особами Олександрійської ОДПІ проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнер»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складено Акт №236/2310/20634056 від 17.05.2010р.

В акті перевірки, зокрема, зроблено висновки про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2. п.п 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме позивачем занижено податок на додану вартість за вересень 2008 року ПДВ в сумі 16403 грн., внаслідок завищення податкового кредиту, у зв’язку з віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість придбаних матеріальних активів, які не пов’язані з господарською діяльністю товариства та не призначаються для використання в господарській діяльності підприємства;

          Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено, що товариством включено до реєстру отриманих та виданих податкових накладних та до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за вересень 2008 року суму ПДВ в розмірі 16403 грн. з операції по придбанню від постачальника ПП «Стандарт- Пром ТФ»автозаправного пункту, призначеного для заправки бензином автомобільного транспорту, який в подальшому не використовувався в межах господарської діяльності підприємства.

В результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість за вересень 2008 року у розмірі 16403 грн.

Висновки ДПІ щодо невикористання придбаного автозаправного пункту в межах господарської діяльності позивача базуються на тому, що підприємство у якості пального для власного автомобільного транспорту використовує газ.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №000003234/0 від 31.05.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 24604, 50 грн., за основним платежем - 16403, 00 грн. та штрафні санкції - 8201, 50 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги підприємства залишені без задоволення та податковою службою винесено податкові повідомлення-рішення №0000032340/1 від 16.07.2010 року, №0000032340/2 від 27.09.2010 року, №0000032340/3 від 10.12.2010 року (а.с.6).

Правомірність та обґрунтованість рішення відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість». Такі висновки суду обґрунтовані не доведеністю висновків, які зроблено в Акті перевірки, щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

З вказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із пп..7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп..7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено як право платника на віднесення сплачених у вартості товару (робіт, послуг) сум ПДВ до складу податкового кредиту, так і обмеження щодо включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, і до таких обмежень, згідно пп..7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону, віднесено суми податку, які сплачені у вартості придбаних товарів, що не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку.

З огляду на акт перевірки, який став підставою для прийняття оскарженого рішення, податковий орган не заперечував наявність господарської операції з придбання автозаправного комплексу, не заперечував і факт сплати ПДВ, у вартості поставленого комплексу. Натомість, податковий орган вказував на те, що такий автозаправний комплекс придбавався не з метою використання у господарській діяльності позивача.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що автозаправний пункт було придбано позивачем для використання у господарській діяльності. Так, позивачем надано докази, які свідчать про те, що ТОВ «Корнер» є власником транспортних засобів, перелік яких наведено у Розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (а.с.93). У зв’язку з використанням транспортних засобів у господарській діяльності, позивач має необхідність заправляти ці транспортні засоби пальним, у зв’язку з чим і був придбаний автозаправний комплекс. Посилання ДПІ на те, що підприємство у якості пального для власного автомобільного транспорту використовує газ не може бути прийнято судом до уваги, оскільки з Переліку транспортних засобів вбачається, що позивач, зокрема, є власником автомобіля КРАЗ, який по технічним характеристикам не можливо використовувати на газі.

Крім цього, судом встановлено, що 30.09.2008 року позивач (Орендодавець) уклав договір оренди № 30 з ТОВ «Автотехпром»(Орендар), відповідно до якого автозаправний пункт передано в строкове, платне володіння і користування Орендарю. Як факт укладення договору оренду так і фактичне його виконання підтверджується: актом прийому передачі від 30.09.2008 року, додатковою угодою № 1 до договору оренди № 30 від 30.09.2008, податковими накладними, рахунками-фактури, випискою з банківського рахунку про сплачені суми орендної плати.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що придбаний позивачем автозаправний комплекс використовується у господарській діяльності підприємства в оподатковуваних операціях, у зв’язку з чим позивач мав право на віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості автозаправного комплексу, до складу податкового кредиту.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про недоведеність відповідачем висновків, які зроблено в Акті перевірки та які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, у зв’язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Олександрійської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2011 року у справі №11701/2а-53/11 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.

(Ухвалу виготовлено у повному обсязі 14.02.2012 р..)

Головуючий:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська

          Суддя:                                                            І.Ю. Добродняк