Постанова № 22343350, 14.07.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2011 р.справа № 2а-722/10/0870 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Семененка Я.В.

суддів: Добродняк І.Ю Бишевської Н.А.

при секретарі судового засідання:Ліпіній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами «Ресурс-Інвест»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2010 року по справі №2а-722/10/0870 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами «Ресурс-Інвест»до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 18.06.2009р. року №0000882305, яким донараховано податкові зобовязання за платежем податок на прибуток. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем безпідставно зроблено висновки про завищення валових витрат, оскільки такі висновки носять характер припущень та не відповідають вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2010 року у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду мотивована відповідністю висновків перевіряючих осіб вимогам чинного законодавства, у звязку з чим прийняте податкове повідомлення-рішення є правомірним та обґрунтованим.

Не погодившись з постановою суду, позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з»ясування обставин справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»в частині визначення підстав та порядку формування валових витрат підприємства.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя в період з 07.04.2009 р. по 22.05.2009 р. проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс - Інвест" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р..

За результатами перевірки складено Акт № 85/23-05/22128249 від 29.05.2009 р. в якому, зокрема, зроблено висновки про порушення позивачем вимог п. 1.32 ст.1, п. 5.1, п. 5.2 п.п. 5.2.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 366470,00 грн. та завищено відємне значення обєкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 375914,00 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов з тих підстав, що позивачем завищено валові витрати на суму дебіторську заборгованість у розмірі 794262,00грн.; безпідставно віднесено витрати по наданню послуг щодо перевезення вантажів, оскільки такі витрати не підтверджені відповідними первинними документами; неправомірно нараховувано суми амортизаційних відрахувань з основних фондів, з огляду на невірне віднесення паливно-роздатних колонок до 2 групи основних фондів.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення рішення № 0000882305/0/12632 від 18.06.2009 р., яким донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 506 457,00 грн., у тому числі основний платіж 337638,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 168819,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість рішення відповідача про донарахування податкових зобовязань та визначення штрафних (фінансових) санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено обґрунтованість та правомірність прийнятого рішення, а висновки щодо завищення позивачем валових витрат узгоджуються з вимогами чинного законодавства.

З такими висновками суду першої інстанції, в повній мірі, колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції погодився з позицією податкового органу щодо неправомірності включення до складу валових вартість транспортних послуг, які не підтверджені відповідними документами.

Згідно з актом перевірки, який став підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення, та відповіді на заперечення до Акту перевірки (т.1 а.с.33-36), ТОВ «ЗПМР «Ресурс - Інвест»в 2006-2008р. одержувало послуги по перевезенню вантажів від наступних субєктів господарської діяльності:

-ПП ОСОБА_2 на суму 55192грн.;

-ДП ЗУМ ВАТ «Запоріжсантехмонтаж»на суму 1115415грн.

Підставою для висновків податкового органу щодо неправомірності віднесення вказаних витрат до складу валових витрат підприємства стало те, що на час перевірки позивачем не було надано товарно-транспортних накладних, які б свідчили про факт наданню позивачу послуг по перевезенню вантажів. Відносно інших документів, які були надані позивачем, податковий орган дійшов висновку про те, що ними, в повному обсязі, не підтверджується факт здійснення господарських операцій. З огляду на такі обставини, податковий орган вказав на те, що підприємство не має документальних доказів отримання транспортних послуг, у звязку з чим підприємство безпідставно віднесло до складу валових витрат вартість транспортно-експедиційних послуг, чим порушило вимоги пп..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, податковим органом поставлено право позивача, на віднесення до валових витрат вартості транспортних послуг, в залежність від наявності у підприємства товарно-транспортних накладних.

З такими висновками ДПІ колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.

Відповідно з пп..5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Згідно з пп..5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, до складу валових витрат можуть бути включені витрати, які по-перше: повязані з господарською діяльністю підприємства (підготовка, організація, ведення виробництва), по-друге: підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Факт придбання позивачем транспортних послуг у зазначених контрагентів підтверджується договорами про надання транспортних послуг, талонами замовленнями, подорожніми листами, рахунками-фактурами, актами виконаних робіт, з яких, зокрема, вбачається сторони господарських зобовязань, суть господарських операцій. Вказані документи, які свідчать про фактичне отримання підприємством транспортних послуг, надавалися позивачем як до перевірки так і в ході судового розгляду справи (т.2 а.с.6-73).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, в цій частині заявлених вимог, зазначив про те, що позивачем не надано доказів на оплату транспортних послуг. Між тим, з акту перевірки, який став підставою для прийняття оскарженого рішення, не вбачається того, що висновків про безпідставність віднесення позивачем до валових витрат вартості транспортних послуг, податковий орган дійшов з огляду на не надання позивачем доказів оплати цих послуг. На ці обставини податковий орган в Акті перевірки не посилався. З огляду на такі висновки суду першої інстанції, позивачем, при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, надано платіжні доручення, копії яких долучено до матеріалів справи (т.3 а.с.10-62), які свідчать про факт оплати позивачем транспортних послуг.

Отже, встановлені обставини справи свідчать про факт придбавання позивачем транспортних послуг, які підтверджені відповідними первинним документами та які свідчать про правомірність віднесення позивачем вартості транспортних послуг до валових витрат підприємства.

Висновки ДПІ про необґрунтованість віднесення позивачем до валових витрат вартості транспортних послуг з огляду на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна дійсно є тим документом, який стверджує факт надання транспортних послуг, але не єдиним первинним документом, на підставі якого можливо дійти висновку про фактичне надання таких послуг і відповідно висновку про документальне підтвердження понесених платником витрат. Зазначені вище документи, у своїй сукупності, безперечно свідчать про понесені позивачем витрати по оплаті вартості транспортних послуг, які були використанні у господарській діяльності позивача.

Згідно з наданого розрахунку податкового повідомлення рішення, ДПІ, з огляду на вказані обставини, визначено податкові зобовязання у сумі 141474,0грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 70737,0грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення ДПІ в частині донарахування податкових зобовязань у сумі 141474,0грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 70737,0 не ґрунтується на нормах чинного законодавства, у звязку з чим підлягає скасуванню як протиправне.

Щодо безнадійної заборгованості.

В акті перевірки зазначено, що на порушення п.1.32 ст.1, п.5.1, п.5.2 пп.5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємством було завищено валові витрати на загальну суму 794262,0грн. Згідно даних бухгалтерського обліку позивач має дебіторську заборгованість по розрахункам з нижченаведеними підприємствами, яка станом на 31.12.2008р. складає 954903,31грн, з урахуванням ПДВ: ВКФ «Аніка»на суму 31310грн., з урахуванням ПДВ, ТОВ «Укрсібресурс»на суму 86604грн., з урахуванням ПДВ, Міськвиконком 835200грн., з урахуванням ПДВ. На початок перевіряємого періоду за даними бухгалтерського обліку на бухгалтерських рахунках 63, 68 обліковувалась дебіторська заборгованості відповідно 119702грн. та 835200грн. У періоді з 01.01.2006р. по 31.12.2008р. взаєморозрахунки між вищезазначеними підприємствами постачальниками не відбувалися.

З цих підстав податковий орган, вказуючи на те, що раніше відображені валові витрати, щодо здійсненої попередньої оплати, необхідно сторнувати в момент закінчення строку позовної давності, дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 794262,0грн.

З такими висновками ДПІ колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.

Відповідно до п. 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних доментальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання додаткового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДІІА України від 10.08.2005 р. № 327, який був чинним на час проведення перевірки та складення акту, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Як вбачається з Акту, податковим органом зроблено висновок про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 794262,00грн. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що станом на 31.12.2008р., згідно даних бухгалтерського обліку, підприємство має дебіторську заборгованість у сумі 954903,31грн.(стор.10 Акту перевірки). Між тим, сама наявність відображеної в бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості, не свідчить про те, що позивачем завищено валові витрати, які вплинули на розрахунок податкових зобовязань з податку на прибуток. Акт перевірки не містить у собі даних у яких періодах та які суми витрат віднесено позивачем до складу валових витрат підприємства, які не визнаються податковим органом. Не зазначено ДПІ в Акті перевірки на підставі якої податкової звітності зроблено висновок про віднесення спірних сум до складу валових витрат. Отже, Акт перевірки не свідчить про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 794262грн, як про те зазначав податковий орган.

Крім цього, колегія суддів не може прийняти як встановлений факт період виникнення дебіторської заборгованості. Як зазначено в Акті перевірки (стор.11 Акту) датою виникнення дебіторської заборгованості є: по підприємству ВКФ «Аніка»- червень 2003р., по підприємству ТОВ «Укрсібресурс»- березень 2005р., по підприємству міськвиконком вересень 2005р. Такі висновки ДПІ зроблено з посиланням на Акт попередньої перевірки від 23.06.2006р. №11/08/-7/22128249 за період з 01.01.2004р. по 31.12.2005р. Між тим, і вказаний Акт не містить у собі достовірних даних, які б безперечно свідчили про дату виникнення дебіторської заборгованості. Вказані обставини позбавляють можливості визначитись з правомірністю донарахувань податкових зобовязань, з огляду на вимоги Закону №2181 в частині строків, у які податковий орган може самостійно визначити платнику податкове зобовязання.

Натомість, позивач заперечує доводи ДПІ про час виникнення дебіторської заборгованості, зокрема, вказує на те, що така заборгованість виникла до 2003р. Як на обґрунтування таких доводів позивач посилався на те, акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ «ЗППЗМР «Ресурс-Інвест»та ПКФ «Аніка»від березня 2003 року (т.3 а.с.147) та ухвали суду з приводу заявленого позову про стягнення з ВКФ «Аніка»заборгованості (т.3 а.с.143-146).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обовязок доказування прийнятого рішення, не доведено правомірності донарахування податкових зобовязань в частині безнадійної заборгованості.

Аналогічних висновків дійшов і Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у постанові від 27.04.2011р., яку прийнято за результатами розгляду позову ТОВ «ЗППЗМР «Ресурс-Інвест»про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкових зобовязань з податку на додану вартість. Спірне податкове зобовязання визначено у звязку з не відкоригуванням (не зменшення) податкового кредиту на суму безнадійної заборгованості по ТОВ «ВКФ «Аніка»та Міськвиконкому.

Згідно розрахунків оскарженого податкового повідомлення-рішення ДПІ, з огляду на вказані обставини, визначено податкові зобовязання у сумі 179086,0грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 89543,0грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення ДПІ в частині донарахування податкових зобовязань у сумі 179086,0грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 89543,0 не ґрунтується на нормах чинного законодавства, у звязку з чим підлягає скасуванню як протиправне.

В той же час, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірного нараховування позивачем сум амортизаційних відрахувань з основних фондів, з огляду на невірне віднесення паливно-роздатних колонок до 2 групи основних фондів.

За наслідками перегляду судового рішення колегією суддів встановлено, що фактично спірні правовідносини між сторонами, в цій частині заявлених вимог, полягають у віднесені паливно-роздатних колонок, до тієї чи іншої групи основних фондів, що має значення для правильного нарахування норми їх амортизації та, як наслідок, визначення сум витрат відповідного податкового періоду. Так, позивачем вказані паливно-роздатні колонки, цільове призначення яких є заправка автомобілів карбюраторним та дизельним паливом на стаціонарних та контейнерних автозаправних станціях, віднесено до 2 групи основних фондів. Податковий орган вказував на те, що вказані основні фонди, з метою нарахування амортизаційних відрахувань, мають бути віднесені до 3 групи.

З метою зясування правильності відображення в податковому обліку валових витрат, з огляду на віднесення паливно-роздатних колонок до 2 групи основних фондів, позивачем було заявлено клопотання про призначення відповідної судової експертизи.

Відповідно до ч.1 ст.81 КАС України для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.

Отже, судова експертиза може бути призначена за наявності потреб у спеціальних знаннях відповідних фахівців.

Розподіл основних фондів по групам визначено пп..8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, з огляду на те, що розподіл основних фондів по групам законодавчо визначений, колегією суддів було відмолено позивачу у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, у звязку з відсутністю потреби у спеціальних знаннях.

У п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вказано, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Крім вказаної норми права, розподіл основних фондів по групах визначався Державним класифікатором України ДК 013-97 "Класифікація основних фондів", затвердженим Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 507 від 19.08.1997 р., який був чинним до 11.05.2006р.

Згідно з вказаним Класифікатором затверджені наступні переліки основних фондів:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

- група 2 - транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичного оброблення інформації;

- група 3 - інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.

До суду позивачем надані: Паспорт ПРК (номер серії 970 КО 2481), витяг з Короткого технічного опису та інструкції з експлуатації для ПРК типових конструкцій 2390 і MZ 6000.

Відповідно до вказаних документів, паливо-роздаточні колонки використовуються для заправки автомобілів карбюраторним та дизельним паливом на стаціонарних та контейнерних автозаправних станціях та є обладнанням з видачі палива.

Паливо-роздаточні колонки за своїми технічними характеристиками не відносяться до автомобільного транспорту та вузлів (запасних частин) до нього; меблів; побутових електронних, оптичних, електромеханічних приладів та інструментів, іншого конторського (офісного) обладнання, устаткування та приладдя до них, тобто до основних фондів групи 2, що зазначені у п.п. 8.2.2 п.8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а отже мають бути віднесені до 3 групи основних фондів, як будь-які інші основні фонди, що не включені до груп 1, 2 і 4.

За змістом групи 1 і 4 основних фондів, зазначених у п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", паливо-роздаточні колонки не можуть бути віднесені також і до цих груп.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що паливо-роздаточні колонки, з метою нарахування амортизаційних відрахувань, мають відноситься до групи 3 основних фондів.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, а саме визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.06.2009р. №0000882305/0 в частині визначення податкових зобовязань у сумі 320560,0грн. (141474,0грн. + 179086,0грн. = 320560,0грн.) та застосування штрафних санкцій у розмірі 160280,0грн. (70737,0грн. + 89543,0грн. = 160280,0грн.).

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст. 202, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами «Ресурс-Інвест»- задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19 квітня 2010 року по справі №2а-722/10/0870 скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Податкове повідомлення-рішення від 18.06.2009р. №0000882305/0 в частині визначення податкових зобовязань у сумі 320560,0грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 160280,0грн. визнати протиправним та скасувати.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:Я.В. Семененко

Суддя:І.Ю. Добродняк

Суддя:Н.А. Бишевська