Ухвала суду № 22334184, 15.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2012 року м. КиївК-20924/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСтепашка О.І.

СуддівФедорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009

у справі № А36/517-07(17/293)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Лаура»

до1.Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

2.Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області

третя особа1.Державна податкова адміністрація у Дніпропетровській області

2.Відкрите акціонерне товариство «Дніпроважпапірмаш ім. Артема»

провизнання недійсними рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лаура»(далі по тексту позивач, ТОВ «Лаура») звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі по тексту відповідач 1, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська), Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області (далі по тексту відповідач 2, ГУ ДКУ у Дніпропетровській області), третя особа Державна податкова адміністрація у Дніпропетровській області, Відкрите акціонерне товариство «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» про визнання недійсним рішення від 10.01.2002 № 25/26/30695910/382 про застосування та стягнення сум штрафних санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 25000,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 6250,00 грн.; визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 31.07.2002 № 0001822600/0; стягнення з відповідачів суми 58769,52 грн., у т.ч. 31250,00 грн. шкоди (грошові кошти, вилучені відповідачем-1), суми 21100,00 грн. збитків від інфляції за період незаконного користування грошовими коштами позивача, суми 5419,52 грн. 3-х % річних за незаконне користування грошовими коштами (відповідно до уточнених позовних вимог).

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009, позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення від 10.01.2002 № 25/26/30695910/382 про застосування та стягнення сум штрафних санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) та пені за порушення податкового та іншого законодавства в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 25000,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 6250,00 грн. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 31.07.2002 № 0001822600/0. В решті позову відмовлено.

В касаційних скаргах ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та ДПА у Дніпропетровській області просять скасувати постанову та ухвалу судів попередніх інстанцій і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2000 по 01.07.2001, за результатами якої складено акт перевірки від 25.12.2001 № 004220.

В акті перевірки зазначено, що у червні 2000 року позивач шляхом індосаменту за актом прийому-передачі векселів від 24.06.2000 передав ВАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема»прості векселі від 03.03.2000 №65305299422434, №65305299422435, №65305299422436 зі строком оплати за пред'явленням, де векселедавець ВАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема», номінальною вартістю 50000,00 грн. кожен на загальну суму 150000,00 грн.

Позивачем дані векселі були отримані від ВАТ «ЕК «Дніпрообленерго»як оплата за спецодяг.

В оплату за отримані векселі ВАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» розрахувалося зустрічними поставками продукції. Суми ПДВ від операцій по отриманню товарів позивачем віднесені до складу податкового кредиту.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 1 прийнято рішення від 10.01.2002 №25/26/30695910/382, яким донараховано позивачу податок на додану вартість в сумі 25000,00 грн. та штрафні санкції в сумі 6250,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 31.07.2002 №0001822600/0, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 31250,00 грн., у т.ч. 25000,00 грн. - основний платіж, 6250,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач не погоджується із висновком відповідача 1 про визначення вищевказаної суми податкового зобов'язання, посилаючись на те, що у правовідносинах між ВАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема»мав місце розрахунок векселями як грошовою формою розрахунку, а не бартер, у зв'язку з чим до господарської операції не повинні застосовуватися норми Закону України «Про податок на додану вартість», що регулюють бартерні відносини, а отже, у податкового органу відсутні підстави для донарахування податку на додану вартість і застосування штрафних санкцій.

Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами встановлено, що векселі передані шляхом індосаменту (тобто не емісія та не погашення векселів) підпадають під визначення «товарів», а операція з розрахунків за векселі зустрічними поставками під визначення «бартеру».

У відповідності з п.1.19 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, датою виникнення податкових зобов'язань під час здійснення бартерних (товарообмінних) операцій вважається будь-яка з подій, що настала раніше: або дата відвантаження платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт отримання платником податку результатів робіт (послуг).

На думку податкового органу, між позивачем і ВАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема»відбулась бартерна операція, у зв'язку з чим позивач безпідставно не відніс до складу податкових зобов'язань ПДВ у розмірі 25000,00 грн. від операції з продажу векселів.

В той же час, позивач наполягає на тому, що між суб'єктами господарювання мав місце розрахунок векселями як грошовою формою розрахунку, що передбачена чинною на час здійснення спірних господарських операцій Інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженою Правлінням НБУ постановою № 204 від 02.08.1996, і згідно до якої вексель є однією із форм розрахункових документів.

Для з'ясування питання про те, яким саме чином господарська операція відображена у бухгалтерському обліку позивачем і ВАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема»- як засіб платежу за поставлену продукцію, або як операція купівлі-продажу цінних паперів, судом першої інстанції було залучено до участі у справі ВАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема»та витребувані відповідні пояснення та документи бухгалтерського обліку стосовно застосування вексельної форми розрахунків за господарською операцією.

Проте, відповідні документи товариство не надало, у зв'язку з тим, що документи бухгалтерського обліку (журнал обліку векселів та документи обліку операцій векселів) знищені за спливом строку зберігання, на підтвердження чого наданий акт від 25.12.2003.

Позивач також не надав відповідні документи, оскільки вони були у нього вилучені правоохоронними органами, на підтвердження чого надав копії протоколів виїмки від 12.11.2001 та 16.11.2001.

Отже, сторонами, не надано суду документів, на підставі яких є можливим встановити, яким чином суб'єкти господарювання обліковували отримання та передачу векселів в своєму бухгалтерському обліку і чи були нараховані податкові зобов'язання, а також чи використовувався податковий кредит за цими вексельними операціями.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем 1 не було доведено факт того, що позивач не відніс до складу податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 25000,00 грн. від операції з продажу векселів, тому позов підлягає частковому задоволенню, визнавши недійсним рішення від 10.01.2002 №25/26/30695910/382 та податкове повідомлення-рішення від 31.07.2002 № 0001822600/0.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином зясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)М.О. Федоров (підпис)Т.М. Шипуліна

З оригіналом згідно

Помічник судді О.Я. Меньшикова Суддя О.І. Степашко