Ухвала суду № 22326704, 20.03.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/13110/11

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сапальової Т.В.

суддів: Смілянця Е. С. Ватаманюка Р.В.

при секретарі: Погребняк О.Ю.

за участю представників сторін:

представника позивача: ОСОБА_2,

представник відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до управління Пенсійного фоду України у м. Хмельницькому про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2011 року ОСОБА_3 (Позивач) звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому (Відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу №Ф3542 від 06 червня 2011 року, визнання протиправними дій працівників управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому щодо стягнення коштів згідно з вимогою №Ф3542 від 06 червня 2011 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Представник Позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому як особа, що обрала особливий спосіб оподаткування.

06 червня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому винесено вимогу №Ф3542 про сплату боргу в сумі 1756,80 грн. (а. с. 7).

Не погодившись із вказаною вимогою, Позивач оскаржувала її в адміністративному порядку до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та Пенсійного фонду України. За результатами розгляду скарг вимоги про сплату боргу залишено без змін (а. с. 8-13).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому при винесенні вимоги про сплату боргу №Ф3542 від 06 червня 2011 року діяло на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Преамбула Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV), розробленого відповідно до Конституції України та Основ законодавства України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахування і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Роботодавцями згідно з п. 1 ст. 14 цього Закону є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань, громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Статтею 15 Закону №1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону №1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки в повному обсязі страхові внески.

В розумінні зазначених вище правових приписів Закону №1058-IV ОСОБА_3 є страхувальником, а тому зобовязана нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст. 18 Закону №1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Частина 6 ст. 20 цього Закону передбачає, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників (фізичних осіб - підприємців), які обрали особливий спосіб оподаткування, є квартал.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 8 липня 2010 року N 2461-VI внесено зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким визначено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Таким чином, правовідносини, що виникають між субєктами системи державного пенсійного страхування, регулюються виключно Законом України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 5 цього Закону дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обовязки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Виходячи з положень Закону № 1058-IV, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування або звільнення від їх сплати.

Вказаний Закон передбачає обовязок підприємця, що обрала особливий спосіб оподаткування, сплатити нараховані у порядку, визначеному пп. 4 п. 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, страхові внески за липень-грудень 2010 року, а тому вимога управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому №Ф3542 від 06 червня 2011 року про сплату боргу в сумі 1756,80 грн. відповідає критеріям правомірності, визначеним у ч. 3 ст. 2 КАС України, тобто прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки обовязок сплачувати страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку як субєкта підприємницької діяльності, тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що Пенсійний фонд України та його територіальні органи грунтують свою вимогу на Законі, який не має права на існування, оскільки постановою окружного адмніністративного суду м. Києва від 18 січня 2011 року у справі №2а-14832/10/2670 визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України при підготовці проекту Закону про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування" щодо недотримання вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" в частині оприлюднення проекту вищевказаного регуляторного акту.

Станом на час винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу Закон України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був чинний та відповідно підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

Оціюючи пояснення представника Позивача, надані ним в судовому засіданні суду апеляційної інстанції щодо відсутності станом на час винесення оскаржуваної вимоги чинного законодавства України, яке передбачало б право органів Пенсійного фонду України на стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за липень-грудень 2010 року, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до 01 січня 2011 року) у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

При цьому, згідно з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Таким чином, станом на час винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу управління Пенсійного фонду було наділене повноваженнями на стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків, які діяли до 01 січня 2011 року.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта, викладені нею в додаткових поясненнях, в частині, що складення повідомлення-розрахунку Відповідачем без заяви Позивача не мало жодних встановлених законодавством підстав, виходячи з наступного.

П. 15 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1 встановлює порядок здійснення доплати до мінімального розміру страхового внеску відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Таким чином, положення п. 15 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України стосуються виключно добровільної сплати більшого розміру внеску у випадку неповно відпрацьованого місяця з метою зарахування повного місяця до страхового стажу та не поширюються на спірні правовідносини.

Що стосується інших доводів апелянта, вони, на думку колегії суддів, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовуються встановленими по справі обставинами.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року є законною та обґрунтованою, відповідає матеріалам справи і чинному законодавству, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому про визнання протиправною та скасування вимоги без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 23 березня 2012 року .

Головуючий /підпис/ Сапальова Т.В.

Судді/підпис/ Смілянець Е. С.

/підпис/ Ватаманюк Р.В.

З оригіналом згідно:

секретар