Ухвала суду № 22326686, 20.03.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/13525/11

Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П.

Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Сапальової Т.В.

суддів: Смілянця Е. С. Ватаманюка Р.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

в листопаді 2011 року управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому (Позивач) звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (Відповідач) про стягнення заборгованості по страхових внесках в сумі 1756,80 грн. за липень-грудень 2010 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до повідомлення-розрахунку за Відповідачем рахується заборгованість зі сплати страхових внесків за липень-грудень 2010 року в сумі 1756,80 грн. (а. с. 3).

06 червня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому виставлено вимогу про сплату боргу №Ф-2623 (а. с. 4).

Вказана вимога надсилалась Відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, однак поштове відправлення не було вручено із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання» (а. с. 4).

Відповідно до п. 8.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року N 21-1 вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення за порядком оформлення зазначених поштових відправлень, установленим Кабінетом Міністрів України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява субєкта владних повноважень ґрунтується на Законі, він діяв в межах повноважень і у спосіб передбачений Законом і вона підтверджена доказами, які перевірено судом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Преамбула Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV), розробленого відповідно до Конституції України та Основ законодавства України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахування і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Роботодавцями згідно з п. 1 ст. 14 цього Закону є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань, громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1,10, 15 статті 11 цього Закону.

Статтею 15 Закону №1058-IV передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону №1058-IV страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки в повному обсязі страхові внески.

В розумінні зазначених вище правових приписів Закону №1058-IV ОСОБА_2 є страхувальником, а тому зобовязаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст. 18 Закону №1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Страхові внески не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів, не підлягають вилученню з Пенсійного фонду або з Накопичувального фонду і не можуть використовуватися на цілі, не передбачені цим Законом. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Частина 6 ст. 20 цього Закону передбачає, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників (фізичних осіб - підприємців) які обрали особливий спосіб оподаткування є квартал.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 8 липня 2010 року N 2461-VI внесено зміни до підпункту 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким визначено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Таким чином, правовідносини, що виникають між субєктами системи державного пенсійного страхування, регулюються виключно Законом України від 09.07.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 5 цього Закону дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених зазначеним Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообовязкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які йому підлягають; перелік платників страхових внесків, їх права та обовязки; порядок нарахування, обчислення, сплати цих внесків і стягнення заборгованості за ними.

Виходячи з положень Закону № 1058-IV іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування або звільнення від їх сплати.

Вказаний Закон передбачає обовязок підприємця, що обрав особливий спосіб оподаткування, сплатити нараховані у порядку, визначеному пп. 4 п. 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, страхові внески за липень - грудень 2010 року, а тому вимога управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому №Ф2623 від 06 червня 2011 року про сплату боргу в сумі 1756,80 грн. відповідає критеріям правомірності, визначеним у ч. 3 ст. 2 КАС України, тобто прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки обовязок сплачувати страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку як субєкта підприємницької діяльності, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому не є субєктом владних повноважень та не має права на звернення до суду з позовом до стягнення страхових внесків, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 384/2011 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.

П. 7 Положення про Пенсійний фонд України визначено, що Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до 01 січня 2011 року) у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

При цьому, згідно з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Таким чином, управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому є субєктом владних повноважень в розумінні КАС України та наділене правом на звернення до суду з позовом про стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків.

Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що складення повідомлення-розрахунку Відповідачем без заяви Позивача не мало жодних встановлених законодавством підстав, виходячи з наступного.

П. 15 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1 встановлює порядок здійснення доплати до мінімального розміру страхового внеску відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Таким чином, положення п. 15 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України стосуються виключно добровільної сплати більшого розміру внеску у випадку неповно відпрацьованого місяця з метою зарахування повного місяця до страхового стажу та не поширюються на спірні правовідносини.

Що стосується інших доводів апеляційної скарги, на думку колегії суддів, вони не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовуються встановленими по справі обставинами.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року є законною та обґрунтованою, відповідає матеріалам справи і чинному законодавству, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості без змін.

Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Головуючий /підпис/ Сапальова Т.В.

Судді/підпис/ Смілянець Е. С.

/підпис/ Ватаманюк Р.В.

З оригіналом згідно:

секретар