Ухвала суду № 22325139, 06.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2012 р.Справа № 2а-9138/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О. Лаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2011р. по справі№2а-9138/11/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка", Приватного акціонерного товариства Харківська книжкова фабрика "Глобус" Корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія"

за участю Прокуратура Київського району м. Харкова

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка", Приватного акціонерного товариства Харківська книжкова фабрика "Глобус" Корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія", в якому просив суд стягнути з ТОВ «Побутелектротехніка» (відповідач-1) на користь ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» (відповідача-2) все отримане по угоді, а саме грошові кошти у розмірі 11 522 530,50 грн.; стягнути з ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» на користь держави грошові кошти у розмірі 11 522 530,50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що правочин укладений ТОВ «Побутелектротехніка» з ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» не спричиняє реального настання правових наслідків та суперечить інтересам держави та суспільства. Вказаний факт був встановлений позивачем під час проведення невиїзної документальної позапланової перевірки ТОВ «Побутелектротехніка» з питань правильності визначення податку на прибуток та податку на додану вартість за період 01.04.2010-31.01.2011, про що складений акт перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939. Таким чином, позивач вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України усе одержане ТОВ «Побутелектротехніка» по угоді, а саме грошові кошти в розмірі 11 522 530,50 грн., повинно бути повернено ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія», а одержане останнім повинно бути стягнено в доход держави.

Представник відповідача ТОВ «Побутелектротехніка», подав письмові заперечення проти позову разом із копіями документів в їх підтвердження та зазначив, що не погоджується з вимогами адміністративного позову і просив суд повністю відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ПАТ ХКФ «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» проти заявлених позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що вимоги позивача є незаконними та безпідставними, оскільки в позовній заяві не зазначено угоду, яка, на думку позивача, не спричинила реального настання правових наслідків, не наведено розрахунок суми стягнення в розмірі 11 522 530,50 грн., акт перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 складено позивачем з порушенням вимог закону. Повідомляє, що посадові особи відповідачів ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправної угоди з метою ухилитися від сплати податків або отримати необгрунтовану податкову вигоду з бюджету не притягались.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2011 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ч.1 ст.203, ст.215, п. 1 ст.216 , ст.228 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції від 28.02.2012 року представник відповідачів, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання 06.03.2012 року сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що підставою для подання позову були висновки акту № 717/23-5/24136939 від 09.03.2011 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Побутелектротехніка» (а.с. 8-55).

У висновках вказаного акту зазначено, що позивачем під час перевірки ТОВ «Побутелектротехніка» були встановлені порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню та реалізації товарів, робіт, послуг за період з 01.04.2010 по 31.01.2011, відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР та порушення ст.3, ст.4, п.7.3., п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року зі змінами та доповненнями (в редакції, що діяла на момент вчинення порушення) та ст. ст. 185, 188, 192 Податкового Кодексу України. Вказані порушення виникли у зв'язку з неможливістю реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ «Побутелектротехніка». За висновками вказаного акту, що підтверджено представником позивача в судовому засіданні, податкові повідомлення-рішення щодо нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій ТОВ «Побутелектротехніка» податковим органом не приймались.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що у позивача були відсутні законні підстави для призначення позапланової невиїзної документальної перевірки, а тому висновки акту перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 є такими, що одержані з порушенням закону. Позивач не надав суду доказів того, що посадові особи відповідачів притягались до кримінальної або до адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправного правочину з метою ухилитися від сплати податків або отримати безпідставну податкову вигоду з бюджету, а також доказів визнання недійсними укладених угод між відповідачами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки встановлені в ст. 79 Податкового кодексу України. За вказаною статтею документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Однією з обставин згідно з п.п. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України, при наявності якої може проводитися документальна позапланова невиїзна перевірка, є те, що платник податків не надає пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 42.1 та п. 41.2 ст. 42 наведеного Кодексу, документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та завірені печаткою відповідних органів. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем направлявся запит №3909/10/18-018 від 25.02.2011 року про надання пояснень та їх документального підтвердження, приєднаний до матеріалів справи, який було повернуто 09.03.2011 року у зв'язку із неможливістю його вручення адресату. Разом тим, вказаний запит надсилався не рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а за допомогою кур'єра ФОП ОСОБА_1, який повідомив позивача листом від 28.02.2011 року про неможливість доставки з причини відсутності отримувача за вказаною адресою, який приєднаний до матеріалів справи.

Відповідно до записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців №8 від 23.12.2010 року та №9 від 03.03.2011 року, що підтверджено довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АЄ №149748, приєднаною до матеріалів справи, ТОВ «Побутелектротехніка» зареєстровано за адресою: 61024, місто Харків, вул. Ольмінського, буд. 17, кв. 2.

При цьому, згідно із вимогами Правил надання поштового зв'язку, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року, у разі коли адресат не з'явився за одержанням рекомендованих поштових відправлень, вказані відправлення вкладаються відповідно до картотеки «До запитання» або до абонементної скриньки адресата та повинні зберігатися на поштовому відділені протягом 30 днів (п. 110 та п. 116 Правил надання поштового зв'язку, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначений запит не був вручений ТОВ «Побутелектротехніка» у встановленому порядку, відповідно у відповідача не було обов'язку відповідати на цей запит протягом 10 робочих днів, як того вимагає підпункт 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України.

Так само колегія суддів зазначає, що навіть з моменту складання запиту 25.02.2011 року станом на день призначення перевірки 09.03.2011 року минуло лише п'ять робочих днів.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача законних підстав для призначення позапланової невиїзної документальної перевірки, тому вважає, що висновки акту перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 є такими, що одержані з порушенням закону.

Аналогічну правову оцінку акту перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 надано і в постанові Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 року у справі № 2а-3961/11/2070 та в постанові Київського районного суду м. Харкова від 17.06.2011 року у справі № 3-3456/11/17, які набрали законної сили, в яких зокрема зазначено, що: рішення про проведення перевірки ТОВ «Побутелектротехніка» було прийнято ДПІ у Київському районі м. Харкова за відсутності передбачених законом підстав; реалізація управлінської функції ДПІ у Київському районі м. Харкова відбулась за відсутності законних підстав; спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах ДПІ у Київському районі м. Харкова та в документах обов'язкової податкової звітності; відомості первинних документів ТОВ «Побутелектротехніка», а також дані розрахункових документів ТОВ «Побутелектротехніка», ДПІ у Київському районі м. Харкова в ході проведення документальної невиїзної перевірки не досліджувались; правомірність та обґрунтованість суджень ДПІ у Київському районі м. Харкова, які викладені в акті перевірки № 717/23-5/24136939 від 09.03.2011 року, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду; акт перевірки № 717/23-5/24136939 від 09.03.2011 року не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діях ТОВ «Побутелектротехніка» обставин, котрі передбачені ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ № 9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Щодо висновків акту перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 про порушення ТОВ «Побутелектротехніка» ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до абзацу 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачені правовідносини з приводу нікчемності правочинів, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги правові позиції Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Колегія суддів зазначає, що з акту перевірки № 717/23-5/24136939 від 09.03.2011 року вбачається, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності відповідачів обставин, котрі передбачені ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Позивачем не надано доказів наявності вини у відповідачів, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, в ході перевірки для доведення нікчемності укладених угод ТОВ «Побутелектротехніка» використовувалася виключно інформація баз даних ДПС. Інших обставин, які б додатково свідчили б про наявність делікту (безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, протиправний характер діяльності відповідачів, що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо) під час перевірки, яку проводили представники позивача, встановлено не було, тому надати суду будь-які інші докази, що свідчили про те, що угоди, які вчиняли відповідачі не спричиняють реального настання правових наслідків, суперечать інтересам держави та суспільства він не може.

Отже, позивач свої позовні вимоги обґрунтовує виключно висновками акту перевірки від 09.03.2011 року № 717/23-5/24136939 та не надає суду інших доказів, які б свідчили про правомірність заявлених позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів суду обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги.

Крім того, представник позивача не зміг надати інформацію саме який правочин або правочини, на думку ДПІ, є нікчемними. Отже, позивач не лише не довів нікчемності угоди як підстави для стягнення в дохід держави всього отриманого за нею, а ще і не зазначив ані дати такої угоди, ані її сторін, ані її характеру, предмету та умов, обставин укладення, тощо.

Фактично позивач просить застосувати наслідки нікчемності не до конкретних правочинів, а стягнути в дохід держави суму загального обсягу господарських операцій, які були здійснені відповідачами за певний проміжок часу, при цьому не конкретизуючи зміст їхніх господарських зобов'язань.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок - застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно- правового делікту. Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов'язкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного діяння, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник.

Позивач не надав суду доказів того, що посадові особи відповідачів притягались до кримінальної або до адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправного правочину з метою ухилитися від сплати податків або отримати безпідставну податкову вигоду з бюджету, а також доказів визнання недійсними укладених угод між відповідачами.

Отже, позивач не довів наявність умислу у діях відповідачів на отримання незаконного результату, а також протиріччя правочину публічно-правовим актам держави.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2011 року по справі№2а-9138/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено. Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.12.2011р. по справі №2а-9138/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя(підпис)Калиновський В.А.

Судді(підпис)

(підпис)Бенедик А.П. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 12.03.2012 р.