Ухвала суду № 22313583, 21.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3444/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

"21" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіМацедонської В.Е.,

суддівГрищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретаріГринчуку В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним і нечинним податкового повідомлення-рішення №0000332301 від 04 липня 2011 року,-

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним і нечинним податкового повідомлення-рішення №0000332301 від 04 липня 2011 року задоволено, визнано протиправним і нечинним податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2011 року №0000332301.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що угода між позивачем та його контрагентом ПП «Ріст»не спрямована на реальне настання правових наслідків та є нікчемною, а тому сума податку на додану вартість за зазначеною угодою включена до складу податкового кредиту безпідставно.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 08 червня 2011 року по 15 червня 2011 року ДПІ у Миронівському районі Київської області проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Ріст» за період вересень, жовтень 2010 року, за результатами якої складено акт про результати позапланової невиїзної документальної перевірки №284/23-011/00951770 від 16 червня 2011 року, в якому встановлено порушення позивачем п.п.1.7, 1.8 ст.1, пп.пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України), в результаті чого завищено суму податкового кредиту за вересень 2010 року в сумі 904799,00 грн., за жовтень 2010 року в сумі 163621,03 грн., за листопад 2010 року в сумі 428271,53 грн.

Як вбачається з акту перевірки, висновки відповідача ґрунтуються на тому, що на виконання угоди, укладеної між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та ПП «Ріст», позивач в період вересень-жовтень 2010 року отримав від ПП «Ріст»товари продуктової групи (соняшник). Актом перевірки Західно-Донбаської ОДПІ №293-23/3-34671871 від 20 травня 2011 року встановлено, що в вересні-жовтні 2010 року ПП «Ріст» сформовано податковий кредит та податкові зобовязання по ланцюгах постачання від підприємств з ознаками «фіктивності», а також приймаючи до уваги, що ПП «Ріст» не має власних вантажних транспортних засобів, трудових ресурсів, виробничих потужностей та іншого майна, яке економічно необхідне для виконання таких робіт, відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено п.п.1.7, 1.8 ст.1, пп.пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого завищено податковий кредит за вересень 2010 року в сумі 904799,00 грн., за жовтень 2010 року в сумі 163621,03 грн., за листопад 2010 року в сумі 428271,53 грн.

На підставі акту перевірки №284/23-011/00951770 від 16 червня 2011 року ДПІ у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2011 року №0000332301, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 1496692,00 грн., в тому числі за жовтень 2010 року 904799,00 грн., за листопад 2010 року в сумі 163621,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 428272,00 грн.

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем підтверджено факт сплати податку на додану вартість постачальнику в складі ціни товару, податковий кредит за перевірений період вересень-жовтень 2010 року по взаємовідносинах з ПП «Ріст»сформований позивачем за наслідками фактичного проведення господарської операції, що є обєктом оподаткування податком на додану вартість, на підставі первинних бухгалтерських документів, податкових накладних, виданих платником податку, який поставляв товари, у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин). Платник податку, який включив суми сплаченого податку на додану вартість, не може нести відповідальність за дії третіх осіб (постачальників та їх контрагентів) щодо дотримання ними порядку звітування та сплати ними своїх зобовязань перед бюджетом. Зазначена функція на платника податку чинним законодавством не покладена, що унеможливлює зменшення позивачу суми податкового кредиту у випадку недотримання його контрагентами та їх постачальниками обовязків перед бюджетом по сплаті податку на додану вартість. Водночас, право позивача на включення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджено належними та допустимими доказами, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідач вважає угоду, укладену між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та ПП «Ріст» нікчемною, як таку, що укладена з порушенням вимог ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, оскільки вказаний правочин був вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків.

У відповідності до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема, однією з вимог чинності правочину є спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст203 ЦК України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, реальність вчинення угоди між позивачем та ПП «Ріст»підтверджується належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, рахунками на оплату товару, видатковими накладними на товар, товарно-транспортними накладними на перевезення придбаного товару (в тому числі товарно-транспортними накладними на перевезення придбаного товару від ПП «Ріст»до ЗАТ з ІІ «Оріль-Лідер», який згідно договору №1016-Г від 27 серпня 2010 року здійнював надання послуг позивачу з приймання, сушки, очистки, зберігання та відванатаження зернових і олійних культур, а також товарно-транспортними накладними на перевезення придбаного товару від ЗАТ з ІІ «Оріль-Лідер»до позивача), податковими накладними, банківськими виписками про перерахування коштів в оплату за товар, витягом з журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах за період з 01 вересня 2010 року по 31 жовтня 2010 року, отриманих від ПП «Ріст», витягом із книги кількісно-якісного обліку за цей же період.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позивачем у відповідності до положень п.1.7 ст.1, пп.пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від ПП «Ріст», встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарської операції, наявності поставленого товару та проведення оплати за нього, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 04 липня 2011 року №0000332301 про зменшення бюджетного відшкодування в розмірі 1496692,00 грн., не доведено факт безтоварності господарських операцій між позивачем та ПП «Ріст»з придбання товарів продуктової групи (соняшника), не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірного відображення в податковому обліку позивача операцій з придбання товару.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 28 лютого 2012 року.

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Грищенко Т.М. Лічевецький І.О.