Постанова № 22309516, 27.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-13621/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.В. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"27" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Межевича М.В., суддів Бєлової Л.В. та Ганечко О.М., за участю секретаря Галай Т.О., представника відповідача Приходько О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд-1»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд-1»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень від 23.03.2011 року №0000892302/0 та №0000882302/0, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 23.03.2011 р. № 0000892302/0 та № 0000882302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2011 року в адміністративному позові відмовлено.

Позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню, з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку що відповідачем було правомірно встановлено факт заниження позивачем податкових зобовязань по податку на додану вартість в розмірі 195457 грн., відповідно до чого визначено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 48864 грн., та з податку на прибуток в розмірі 244321 грн., відповідно до чого визначено штрафні (фінансові) санкції в розмірі 61080 грн.

З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом було проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Рембуд -1»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності формування валових витрат за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 рік при взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», про що складено акт перевірки від 04.03.2011 р. № 2153/23-02/32485208

Під час перевірки були встановлені порушення вимог п.5.1, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За наслідком складення вищезазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000892302/0 від 23.03.2011 р., яким ТОВ «Рембуд - 1»визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 244321,00 грн. (в т.ч. 195 457,00 грн. за основним платежем та 48 864 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та податкове повідомлення-рішення № 0000882302/0 від 23.03.2011 р., яким ТОВ «Рембуд -1»визначено зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 305401 грн. (в т.ч. 244321 грн. за основним платежем та 61080 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Рембуд-1»(генпідрядник) та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»(підрядник) було укладено договір підряду № 2/с від 02.01.2009 р., який підписаний від імені ТОВ «С.Дж.Р.Груп»директором Якимцем А.В.

Суми податку на додану вартість по відповідних податкових накладних відображені у реєстрі отриманих податкових накладних та включені позивачем до податкового кредиту за період з лютого 2009 року по березень 2010 року.

В ході аналізу декларацій з податку на додану вартість підприємства ТОВ «Рембуд-1»за січень 2009 р. по березень 2010 р., поданих до ДПІ у Соломянському районі м. Києва, а саме: додатків № 5 в частині формування податкового кредиту, контролюючим органом встановлено включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сформованих за рахунок ТОВ «С.Дж.Р.Груп»на загальну суму 195 457 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «С.Дж.Р.Груп»станом на 28.10.2010 р. перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва.

При цьому, податковим органом в акті перевірки було зроблено висновок про відсутність у ТОВ «С.Дж.Р.Груп» матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, зокрема для виконання договору генерального підряду, згідно якого ТОВ «С.Дж.Р.Груп»зобов'язувалося виконати загально-будівельні, демонтажні та інші роботи на об'єктах ТОВ «Рембуд-1».

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету на час виникнення правовідносин є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у подальшому Закон України №168).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України №168 визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України №168, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

За змістом підпункту п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір, укладений між позивачем і ТОВ «С.Дж.Р.ГРУП»є нікчемним, виходячи з наступного.

Під господарською діяльністю, відповідно до п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР слід розуміти будь-яку діяльність особи, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобовязання повязує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Фіктивне підприємництво, тобто створення або придбання субєктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, є діянням, відповідальність за яке передбачена статтею 205 Кримінального кодексу України. Таким чином, факт фіктивного підприємництва повинен встановлюватися в порядку кримінального судочинства.

Згідно статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили

Таким чином, доказом наявності ознак фіктивності ТОВ «С.Дж.Р.ГРУП»може бути лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

При цьому, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства.

Податковий орган, в свою чергу, не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його постачальники по другому ланцюгу, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, повязаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Отже, на момент укладання договору та видачі податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник ПДВ, йому було видане відповідне свідоцтво, а тому відсутні підстави для того, щоб вважати податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та є недійсними.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відсутність доказів сплати постачальниками позивача по ланцюгу ПДВ до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні бюджетного відшкодування при відсутності обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника ПДВ.

Доводи податкового органу щодо відсутності у ТОВ «С.Дж.Р.ГРУП»матеріальних та трудових фондів не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги на підтвердження безтоварності угод з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що чинним законодавством України не передбачено, що господарська діяльність може здійснюватись субєктом господарювання лише з використанням власних трудових ресурсів, а також власних основних фондів та інших матеріальних активів.

Враховуючи характер здійснюваних між сторонами операцій виконання будівельних робіт виконання такого договору не вимагає спеціального технічного обладнання та/або наявності основних фондів, адже існує можливість субпідряду, як це передбачено ст. 838 ЦК України, згідно якої підрядник виступає перед замовником, як генеральний підрядник, а перед субпідрядником як замовник.

Відповідачем не було надано беззаперечних доказів, які б підтверджували, що відсутність персоналу або відсутність власних основних фондів на підприємстві унеможливлювала виконання останнім цивільно-правових зобовязань або що наявність основних фондів найманого персоналу є необхідною умовою для здійснення постачання товарів.

Таким чином, доводи податкового органу в даній частині ґрунтуються лише на припущеннях, які, за відсутності інших обставин, які вказують на безтоварність господарських операцій, не можуть бути самостійною підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави колегії суддів дійти висновку, що прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, оскільки висновки відповідача про фіктивність ТОВ «С.Дж.Р.ГРУП»не ґрунтуються на відповідних доказах та не підтверджені належним чином.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з постановленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд-1»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 жовтня 2011 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембуд-1»задовольнити.

Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.03.2011 року № 0000892302/0 та № 0000882302/0.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Бєлова Л.В.

Ганечко О.М.