Ухвала суду № 22302605, 13.07.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - Білак С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2011 року справа №2а-3699/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Білак С.В.

суддів Гаврищук Т.Г. , Сухарька М.Г.

при секретарі Костроміної Г.С.

з участю представника відповідача Іваненко С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 червня 2011 року у справі № 2а-3699/11/1270 за позовом публічного акціонерного товариства «Луганський хіміко-фармацевтичний завод» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську, Головного управління державного казначейства України в Луганській області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач публічне акціонерне товариство «Луганський хіміко-фармацевтичний завод» звернувся в суд з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську, Головного управління державного казначейства України в Луганській області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в розмірі 904294.00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03 червня 2011 року позов було задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Луганський хіміко-фармацевтичний завод» суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальному розмірі 904294,00 грн., в тому числі за вересень 2010 року в розмірі 346677,00 грн. , за жовтень 2010 року в розмірі 163846,00 грн., за листопад 2010 року в розмірі 205797,00 грн., за грудень 2010 року в розмірі 187974,00 грн.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права.

Перевірками встановлено розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобовязаннями його контрагентів.

Факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов»язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про відшкодування ПДВ з державного бюджету.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача та відповідача Головного управління державного казначейства України в Луганській області до судового засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги представника відповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в жовтні 2010 січні 2011 позивачем до Ленінської МДПІ було надано податкові декларації за періоди вересень грудень 2010 року із заявами про бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість в загальному розмірі 904294,00 грн., в тому числі за вересень 2010 року - 346677,00 грн. , за жовтень 2010 року - 163846,00 грн., за листопад 2010 року - 205797,00 грн., за грудень 2010 року - 187974,00 грн.( т.1 а.с. 18-30, 113-125, 199-218, т.2 а.с.90-105).

Відповідачем - Ленінською МДПІ проведено позапланові виїзні перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ.

Довідкою № 2283/16/00480796 від 18.11.2010 року підтверджено суму бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за вересень 2010 року розмірі 346677,00 грн.(т.2 а.с.176-183); довідкою № 2550/16/00480796 від 20.12.2010 року підтверджено суму бюджетного відшкодування за жовтень 2010 в розмірі 163846,00 грн. (т.2 а.с.184-193); актом № 70/16/00480796 від 19.01.2011 року підтверджено суму бюджетного відшкодування ПДВ за листопад 2010 року в розмірі 205797,00 грн. (т.2 а.с.193-203).

21.03.2011 року відповідачем проведено невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за квітень грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 106/23/00480796 (т.2 а.с.204-217), відповідно до висновку якого, позивачем порушено п.1.8 ст. 1, пп.7.3.1. п.7.3., пп.7.7.2. п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування, в тому числі, за вересень 2010 року в розмірі 346677,00 грн., за жовтень 2010 року - 163846,00 грн., за листопад 2010 року - 205797,00 грн., за грудень 2010 187974,00 грн. Згідно проведеного аналізу ланцюгів постачання встановлено, що податковий кредит сформовано підприємствами, які мають незадовільні стани (підприємства банкроти, підприємства, які відсутні за місцезнаходженням), а також підприємствами, які мають розбіжності при автоматизованому співставленні податкових зобовязань та податкового кредиту («податкові ями»), тобто суми податку не відображені у податкових зобовязаннях по ланцюгу постачання; згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань контрагентів на рівні ДПА України по ланцюгам постачання не встановлені підприємства-виробники або імпортери, що унеможливлює підтвердження фактів виникнення податкових зобовязань по ланцюгам постачання до виробника продукції або імпортера, а також факт надмірної сплати суми ПДВ по даному ланцюгу постачання.

На підставі акту перевірки 21.03.2011 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000092360 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ за період з квітня по грудень 2010 року на суму 1679075,00 грн., яке скасоване рішенням Державної податкової адміністрації в Луганській області від 25.05.2011 № 10364/25-08 (т.10 а.с. 124- 126).

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України, разом із нормами Податкового Кодексу України застосуванню підлягають також і норми Закону України «Про податок на додану вартість» ( відносно виявлених перевіркою порушень).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно до пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Виходячи з вимог вказаних норм, Закону єдиною підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобовязання є податкова накладна.

Надані позивачем до матеріалів справи разом із податковими деклараціями за вказані періоди видані та отримані податкові накладні підтверджують правильність формування позивачем податкових зобовязань та податкового кредиту з ПДВ, та відповідно, правильність визначення суми бюджетного відшкодування податку, що не заперечується відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою не встановлено порушень щодо порядку видачі чи отримання податкових накладних, товарність здійснених позивачем операцій та факт сплати позивачем ПДВ податковим органом не оспорюється.

Виходячи з норм вищезазначеного Закону, відшкодуванню підлягають надмірно сплачені суми ПДВ у ціні товару, а не безпосередньо до Державного бюджету України. Відшкодування з бюджету повинно здійснюватися на підставі суми отриманої різниці між податковими зобовязаннями та податковим кредитом, які сформовані на підставі податкових накладних та вказані у податковій декларації.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно зроблено висновок про те що право платника ПДВ на отримання бюджетного відшкодування по ПДВ не є залежним від підтвердження надходження податку по всьому ланцюгу угод, а позивачем виконані всі вимоги Закону щодо нарахування бюджетного відшкодування сум ПДВ.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 3 ст. 24, ст.ст. 160, 167, 184 ч.1, 195, 196, п.1 ч. 1 ст. 198, 200, ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 червня 2011 року у справі № 2а-3699/11/1270 за позовом публічного акціонерного товариства «Луганський хіміко-фармацевтичний завод» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську, Головного управління державного казначейства України в Луганській області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина ухвали складена в нарадчій кімнаті та проголошена в судовому засіданні 13 липня 2011 року, в повному обсязі складена 18 липня 2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складання рішення відповідно до ст.160 КАС України з дня складання рішення в повному обсязі.

Головуючий суддя С.В.Білак

Судді М.Г.Сухарьок

Т.Г.Гаврищук