Ухвала суду № 22295513, 30.11.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Буряк І.В.

Суддя-доповідач - Блохін А.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2010 року справа №2а-19918/10/0570

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Малашкевича С.А., Гайдар А.В. при секретарі судового засідання Дровниковій К.В., за участю представника позивача Пономаренко І.С., представника відповідача Яковенко О.В., Бистрова М.І., Кравця П.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районіміста Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року у справі № 2а-19918/10/0570 за позовомСубєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_6 до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька провизнання нечинним та скасування податковогоповідомлення-рішення №5698/0000281742/0 від 09.04.2010 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

09 серпня 2010 року СПД ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №5698/0000281742/0 від 09.04.2010р.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року у справі № 2а-19918/10/0570 позов було задоволено, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька № 5698/0000281742/0 від 09.04.2010р.

Не погодившись із зазначеною постановою ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька звернулася до Донецького апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року у справі № 2а-19918/10/0570 скасувати, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог СПД ОСОБА_6 у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги як такої, що є необґрунтованою та безпідставною.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи, викладені у апеляційній скарзі, запереченні на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Згідно Свідоцтва про сплату єдиного податку Серія Д №129991 у 2008 2010 роках позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, види діяльності обслуговування та ремонт авто, роздрібна торгівля непродовольчими та продовольчими товарами, здавання нерухомості в оренду.

З 01.03.2010 року по 10.03.2010 року ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ОСОБА_6 за період з 01.01.2007 року по 21.12.2009 року.

За результатами перевірки відповідачем був складений Акт № 1188/17-1/НОМЕР_1 від 13.03.2010 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки.

Згідно висновків вказаного Акту, перевіркою встановлені порушення Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», а саме позивачем занижено оподатковуваний доход на 40124262,40 грн., у результаті чого податок з доходів фізичних осіб субєктів підприємницької діяльності за 2007 рік 2009 рік занижено на 6018639,36 грн.

На підставі Акту від 13.03.2010р. № 1188/17-1/НОМЕР_1 ДПІ у Куйбишевському районі м.Донецька прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.04.2010 року №5698/0000281742/0, яким, за порушення розділу 4 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», СПД ОСОБА_6 визначено податкове зобовязання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у розмірі 6018639,36 грн.

Відповідно до Акту № 1188/17-1/НОМЕР_1 від 13.03.2010 року, перевіркою встановлено, що за актами приймання-передачі векселів Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель Централь» (ЄДРПОУ 31178655) прийняло від СПД ОСОБА_6 прості векселі на загальну суму 40 069 762,39 грн. Надані до перевірки оригінали платіжних доручень та актів предявлення векселів до сплати свідчать про отримання СПД ОСОБА_6 грошових коштів від ТОВ «Готель Централь» на загальну суму 39 969 262,40 грн.

За таких обставин перевіркою було встановлено отримання СПД ОСОБА_6 від продажу цінних паперів грошових коштів протягом 2007-2009 років на загальну суму 39 969 262,40 грн.

Із наявних у матеріалах справи копій договорів купівлі продажу цінних паперів (векселів) від 15.05.2007р., від 03.10.2008р., від 22.01.2009р. судом вбачається, що СПД ОСОБА_6 мав статус покупця. Натомість, у Акті № 1188/17-1/НОМЕР_1 від 13.03.2010 р. ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька дійшла висновку, що СПД ОСОБА_6 здійснював саме торгівлю цінними паперами без отримання ліцензії на право здійснення діяльності із торгівлі цінними паперами у порушення вимог статей 16, 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

Судом першої інстанції встановлено, що зазначені норми направлені на регулювання саме професійної діяльності на фондовому ринку. Натомість позивач статусу юридичної особи не має, а зареєстрований у встановленому законом порядку як субєкт підприємницької діяльності - фізична особа, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

Абзацом другим частини 1 статті 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено, що обмеження обігу та/або реалізації прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, передбачених законом.

Статтею 3 Закону України «Про обіг векселів в Україні» встановлено, що зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Таким чином, як вірно дійшов висновку суд першої інстанції, зазначені правові норми жодним чином не обмежують можливість обігу векселів між фізичними особами.

Згідно частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1 та 2 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було надано жодного доказу здійснення СПД ОСОБА_6 торгівлі цінними паперами. За таких обставин суд вважає доводи відповідача стосовно здійснення позивачем професійної діяльності на фондовому ринку безпідставними.

Посилання податковим органом на порушення позивачем статті 6 Закону України «Про обіг векселів в Україні» також є помилковим та не приймаються судом з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про обіг векселів в Україні» платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Відповідач неодноразово вказує на те, що саме розрахунки за договорами (а не платіж за векселем) купівлі-продажу цінних паперів (векселів) від 15.05.2007р., від 03.10.2008р., від 22.01.2009р. між позивачем (покупцем) та ОСОБА_8 (продавцем) були здійснені у готівковій формі.

У розумінні Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого Постановою Національного банку України від 16 грудня 2002 року № 508, платіж за векселем це операція, за якої оплату векселя здійснює платник або інша уповноважена особа або в порядку регресу, або в порядку посередництва, або в порядку поручительства. При цьому платником (трасатом) є юридична або фізична особа (боржник, платник), яка зобов'язана(ий) сплатити за переказним векселем (траттою).

Згідно цього ж Положення під погашенням векселя розуміється здійснення платежу за векселем векселедавцем (платником), а пред'явлення векселя для платежу це дія, під час якої векселедержатель (особа з вексельними повноваженнями) пред'являє векселедавцю (акцептанту) вексель до платежу (оплати).

Женевською конвенцією 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, регулюються питання, повязані саме із платежем за векселем.

Наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень підтверджується, що платіж за векселями було здійснено ТОВ «Готель «Централь» на користь позивача у безготівковій формі, як того вимагає ст. 6 Закону України «Про обіг векселів в Україні».

За змістом підпункту 4.2.13. пункту 4.2. статті 4 Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається, зокрема, інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами.

Згідно підпункту 9.6.2. пункту 9.6. статті 9 Закону України «Про прибуток з доходів фізичних осіб» інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.

Підпунктом 9.6.3. пункту 9.6. статті 9 Закону України «Про прибуток з доходів фізичних осіб» встановлено, якщо у результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими підпунктом 9.6.2 цього пункту, виникає від'ємне значення, то воно вважається інвестиційним збитком.

При погашенні векселів ТОВ «Готель «Централь» позивачем було отримано 39969262, 40 грн., а витрачено при купівлі векселів у ОСОБА_8 40069762, 39 грн. Отже, у результаті проведення даної операції Позивачем не отримано інвестиційного прибутку у розумінні підпункту 9.6.2. пункту 9.6. статті 9 Закону України «Про прибуток з доходів фізичних осіб». Натомість інвестиційний збиток склав 100499, 99 грн. Зазначене свідчить про відсутність бази для оподаткування позивача податком з доходів фізичних осіб.

Підпунктом 9.12.2. пункту 9.12. статті 9 Закону України «Про прибуток з доходів фізичних осіб» встановлено, що якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності. Однак, як вбачається із матеріалів справи, база для оподаткування позивача податком з доходів фізичних осіб була відсутня, а тому немає підстав для застосування підпункту 9.12.2. пункту 9.12. статті 9 Закону України «Про прибуток з доходів фізичних осіб» та статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».

На підставі викладеного колегією суддів не приймаються до уваги доводи податкового органу про незастосування судом першої інстанції частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, частин 1, 2 статті 228, статті 236 Цивільного кодексу України, на підставі яких відповідач дійшов висновку про нікчемність договорів купівлі-продажу цінних паперів (векселів) від 15.05.2007р., від 03.10.2008р., від 22.01.2009р.

Як вбачається із пояснень представників податкового органу, відповідач жодним чином не заперечував факту виконання зазначених договорів, натомість у Акті № 1188/17-1/НОМЕР_1 від 13.03.2010 р. прийшов до висновку про їх нікчемність.

За приписами ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Із Акту № 1188/17-1/НОМЕР_1 від 13.03.2010р. вбачається, що ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька посилається на наявність у діях позивача при укладанні договорів купівлі-продажу цінних паперів (векселів) від 15.05.2007р., від 03.10.2008р., від 22.01.2009р. умислу, який полягає в отриманні прибутку від нікчемної угоди та несплаті плати за отримання ліцензії на право здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами, а також ухилення від здійснення розрахунків за отриманими векселями у безготівковій формі. В обґрунтування своїх доводів ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька наводить лише теоретичні положення без посилань на будь-які фактичні дані (докази). У процесі розгляду справи відповідач також не надав судові жодного доказу, який би підтверджував наявність у діях СПД ОСОБА_6 умислу.

За приписами ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Перелік угод, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначено статтею 228 Цивільного кодексу України. Серед них, зокрема:

1) угоди, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) угоди, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Угоди, які є такими, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, можуть вважатисьугоди, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; угоди, що порушують правовий режим вилучених з обороту або обмежених в обігу об'єктів цивільного права і т. п.

Всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Також у згаданому Листі зазначається, що при кваліфікації угоди за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами угоди або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилався як на підставу своїх заперечень проти позову та у апеляційній скарзі, є злочином, відповідальність за який передбачена Кримінальним кодексом України, колегія суддів вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було.

На підставі матеріалів у відношенні СПД ОСОБА_6, які надійшли від ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька, прокуратурою Куйбишевського району м. Донецька проведено дослідчу перевірку. За результатами перевірки, було винесено постанову від 08.06.2010 року про відмову у порушенні кримінальної справи відносно позивача за ознаками злочинів, що передбачені ст.ст. 358, 366 КК України за відсутністю у його діях складу злочину, а отже дії позивача не є такими, що порушують публічний порядок. Також у матеріалах справи мається повідомлення начальника ВПМ у Куйбишевському районі м. Донецька згідно якого, постановою від 14.05.2010 року відмовлено у порушенні кримінальної справи відносно позивача за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 КК України, на підставі частини 2 статті 6 КПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору від 03.01.2006р. №02-001 про надання маркетингових послуг Товариство з обмеженою відповідальністю «Форсаж-Газ», у якості замовника, отримує, а позивач, у якості виконавця, надає послуги з проведення маркетингових досліджень ринку заправок автотранспорту стисненим природним газом, а також послуги з залучення клієнтів-споживачів до діяльності замовника.

Плата згідно п. 5.1 зазначеного договору складає 155 000,00 грн.

У матеріалах справи наявний акт № ОУ-0000011 від 01.09.2006р. приймання-передачі робіт (надання послуг) за договором від 03.01.2006р. №02-001 про надання маркетингових послуг, та відповідний звіт по маркетинговим дослідженням до вказаного договору.

Копії банківських виписок, які наявні у матеріалах справи, підтверджують отримання позивачем 19.03.2009р. 155 000,00 грн. за надання маркетингових послуг.

У відповідності до статті 2 Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва» встановлено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

У матеріалах справи наявні звіти субєкта малого підприємництва фізичної особи платника єдиного податку, у тому числі за перший квартал 2009 року, з яких вбачається, що позивач сплачував єдиний податок за максимальною ставкою.

Приписами статті 6 Указу № 727/98 визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.

Згідно пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727», на суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 не є платниками податку на доходи фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13 «Про прибутковий податок з громадян»(у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до зазначеного Указу).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач на момент надходження на його розрахунковий рахунок 19.03.2009р. 155 000,00 грн. за надання маркетингових послуг знаходився на спрощеній системі оподаткування і сплачував єдиний податок, за таких обставин СПД ОСОБА_6 не може одночасно вважатися платником податку на доходи фізичних осіб у цей період, оскільки сума граничної виручки, отриманої позивачем в цей час, не перевищувала гранично допустимих сум передбачених Указом Президента України від 03 липня 1998 року № 727 ставки єдиного податку, та позивач сплачував максимальну ставку єдиного податку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість посилань відповідача на незастосування судом першої інстанції ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 13 «Про прибутковий податок з громадян» та ст. 6 Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва» при вирішенні справи № 2а-19918/10/0570.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів прийшла до висновку про правомірність висновків суду першої інстанції щодо визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька № 5698/0000281742/0 від 09.04.2010р.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для скасування постанови не має, у звязку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районіміста Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року у справі № 2а-19918/10/0570 за позовомСубєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_6 до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька провизнання нечинним та скасування податковогоповідомлення-рішення №5698/0000281742/0 від 09.04.2010 року залишити без змін. Ухвала прийнята колегією суддів у нарадчій кімнаті. Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені в судовому засіданні 30.11.2010 року. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі. Ухвала складена у повному обсязі 06.12.2010 року.

Головуючий А.А. Блохін

Судді :С.А. Малашкевич

А.В. Гайдар