Ухвала суду № 22295475, 03.12.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Череповський Є.В.

Суддя-доповідач - Радіонова О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2010 року справа №2а-21376/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:Радіонової О.О.

суддів:Нікуліна О.А., Жаботинської С.В.

при секретарі судового засіданняІванченко О.В.

за участю представників від:

позивача: ОСОБА_2, представник за дов. від 01.09.2010р.

відповідача: не зявився, повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовомуСловянської обєднаної державної податкової

засіданні апеляційну скаргу інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від02 листопада 2010 року

по адміністративній справі № 2а-21376/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Будматеріали»

до Словянської обєднаної державної податкової

інспекції Донецької області

про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будматеріали»звернулось Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Словянської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкового повідомлення рішення № 0000132342/0 від 17 серпня 2010 року (арк. спр. 4-6).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду області від 08 вересня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (арк. спр. 1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року позов задоволено повністю, скасоване податкове повідомлення рішення Словянської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області від 17 серпня 2010 року №0000132342/0 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 50976 грн. (арк. спр. 73-77).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що спірна господарська операція здійснена та відображена в бухгалтерському обліку позивачем правильно. Рахунки фактури, видаткові та податкові накладні, які видані позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»фіксують факт здійснення господарських операцій, а саме факт придбання позивачем товару.

Словянська обєднана державна податкова інспекція подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року та винести нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (арк. спр. 78-79).

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що за даними системи автоматизованого співставлення зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України виявлено розбіжності по взаємовідносинам між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будматеріали».

Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»не надано документів, підтверджуючих виникнення податкових зобовязань, а саме: головні книги, журнали ордери та картки рахунків № 311, тому було зроблено висновок про завищення Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»податкових зобовязань.

Позивач у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив суд залишити без змін постанову суду першої інстанції, надав заперечення на апеляційну скаргу.

Відповідач у судове засідання не з»явився, звернувся до суду з клопотанням від 03.12.2010р., в якому просив розглянути справу без участі його представника.

Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами по справі:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будматеріали»є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 06959732, знаходиться на податковому обліку в Словянській обєднаній державній податковій інспекції Донецької області, є платником податку на додану вартість з 31 грудня 2008 року, свідоцтво № 100158270 (арк. спр. 33-34).

З 20 по 26 липня 2010 року відповідачем була здійснена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс», за квітень, травень, липень 2009 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 29 липня 2010 року № 5124/23-4/06959732( арк. спр. 7-20)

В акті перевірки зазначено, що 19 листопада 2009 року до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську надійшла постанова господарського суду Луганської області по справі № 22/84б від 16 листопада 2009 року щодо визнання Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»банкрутом. Згідно акту про встановлення фактичного місцезнаходження платника податків від 17 лютого 2010 року № 121, місцезнаходження ТОВ «Спецмегасервіс»за юридичною адресою не встановлено. Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Спецмегасервіс»анульовано 05 лютого 2010 року. Крім того, на запит Ленінської МДПІ Луганської області про надання документів фінансово господарської діяльності, адресованого арбітражному керуючому Синьому М.О., відповіді так і не надійшла.

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 17 серпня 2010 року було прийняте спірне податкове повідомлення рішення згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181ІІІ, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 50976 грн., з яких 33984 грн. за основним платежем, 16992 грн. за штрафними санкціями (арк. спр. 21).

Також, судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»був укладений договір від 01 квітня 2009 року б/н (арк. спр. 22), відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»зобовязується передати у власність покупця, а покупець (позивач) зобовязується прийняти та оплатити товар згідно рахунків фактур. Вартість та кількість товарів визначається за домовленістю сторін згідно рахунків фактур та видаткових накладних, які виписуються продавцем на кожну окрему поставку товарів.

Так на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»було здійснено поставку товарів, що підтверджуються: рахунком фактури № СФ-10.04-02 від 10 квітня 2009 року, до якої було видано видаткову накладну № РН-10.04-01 від 10 квітня 2009 року та податкову накладну № 10.04-00005 від 10 квітня 2009 року на суму 86400 грн., рахунком фактури № СФ-21.05-03 від 25 травня 2009 року, до якої було видано видаткову накладну № РН-21.05-04 від 25 травня 2009 року та податкову накладну № 21.05-00003 від 21 травня 2009 року на суму 57 120 грн., рахунком фактури № СФ-27.07-01 від 27 липня 2009 року, до якої було видано видаткову накладну № РН-27.07-01 від 27 липня 2009 року та податкову накладну № 27.07-00001 від 27 липня 2009 року на суму 60384 грн. (арк. спр. 23-31). Всі видаткові накладні підписані обома сторонами договору та відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Спірна господарська операція здійснена та відображена в бухгалтерському обліку позивачем правильно.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість з підстав не врахування податкових накладних, виданих контрагентами, постачальники яких ліквідовані.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон №168) та Законом України від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»(надалі Закон №509).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоду у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, законодавець не ставить в залежність формування податкового кредиту покупцем товару від несплати податку продавцем, оскільки за загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за №250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації.

Пунктом 3.4 Порядку передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовуються грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судова колегія не приймає доводи апелянта щодо недійсності податкових накладних, виданих контрагентами з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо порушення кримінальної справи відносно директора вказаного підприємства в частині підроблення та використання завідомо підроблених документів або докази визнання недійсними податкових накладних в установленому законом порядку з підстав недійсності підпису.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, виписані позивачу постачальником придбаних ним товарів (робіт, послуг) складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону №168 та наказу Державної податкової адміністрації України № 165.

Доказів визнання недійсними вказаних податкових накладних суду не надано.

Крім того, судова колегія зазначає, що рахунки фактури, видаткові та податкові накладна, які видані позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»фіксують факти здійснення господарських операцій, а саме факт придбання позивачем товару.

Також, колегія суддів зазначає, що до суду попередньої інстанції не було надано доказів визнання недійсною угоди, укладеної позивачем та його контрагентами або анулювання виданих цим підприємством свідоцтв платника податку на додану вартість на час господарських відносин із позивачем.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168).

Судом першої інстанції встановлено та не спростовується доводами, викладеними в апеляційній скарзі, що податкові накладні, видані позивачу вищезазначеними субєктами господарювання містять всі необхідні реквізити, передбачені законодавством України.

Перевіркою встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем включено до податкового кредиту фактично сплачений ним в ціні послуг податок на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від постачальника послуг, який зареєстрований платником податку на додану вартість.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на не знаходження постачальника за місцезнаходженням або на його ліквідацію, оскільки на час здійснення господарських операцій постачальник був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавче не встановлено, а тому посилання державної податкової служби на факт не підтвердження сплати податкового зобов'язання по податку на додану вартість непрямими контрагентами, судом першої інстанції вірно не оцінені як суттєві.

Згідно з статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тому, колегія суддів зазначає, що несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум податку на додану вартість не може впливати на результати діяльності підприємства позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді зменшення належної позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість або донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон №168, не встановлює обов'язки покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Колегія суддів зазначає, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за угодами.

Невиконання контрагентами зобов'язань зі сплати податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо документального підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, відповідальність за порушення податкового законодавства настає за порушення встановлених нормами законодавства вимог і має індивідуальний характер, а відтак платник податків не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків.

Відповідно до статті 10 Закону №168 та статей 1, 4 Закону №2181 ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на нікчемність правочину з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з вимогами статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 вказано на такий порядок: при кваліфікації правочину, зокрема, за статтею 228 Цивільного кодексу України враховується вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією з сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення майна, пошкодження майна, незаконного заволодіння майном, тощо.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем у акті перевірки позивача не зазначено, яким саме чином вищевказані договори поставки були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують, зокрема, функцію подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Судом першої інстанції встановлено та не оскаржується апелянтом, що відповідач не звертався до суду з позовом щодо визнання вищевказаних угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що також свідчить про недоведеність підстав нікчемності договорів поставки.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на те, що підставами визнання нікчемним вищенаведеного правочину є порушення справи про банкрутство, анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість та відсутність за місцезнаходженням Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс», оскільки справа про банкрутство № 22/84 б порушена судом 16 листопада 2009 року (арк. спр. 53), анулювання свідоцтва реєстрації платником податку на додану вартість Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмегасервіс»відбулося 05 лютого 2010 року (арк. спр. 54-55), наведені обставини відбулися пізніше, ніж здійснювались поставки товару за спірним договором. Крім того, порушення справи про банкрутство не є підставою для визнання договору нікчемним.

З приводу визначених податковим органом порушень, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки та в матеріалах справи відсутні докази несплати всіма переліченими постачальниками по ланцюгу податку на додану вартість до бюджету, не надані докази визнання недійсними угод укладених між позивачем та його постачальниками, й між постачальниками за ланцюгом, при цьому, незнаходження підприємства за юридичною адресою не є ознакою несплати податків.

Податковий орган, посилаючись на факт порушення постачальниками по ланцюгу вимог податкового законодавства щодо внесення податку на додану вартість до бюджету в порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надає до справи жодного доказу недотримання визначеними в акті перевірки підприємствами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

До того ж, Законом України «Про податок на додану вартість»право платника податку на бюджетне відшкодування не поставлене в залежність від неможливості підтвердити правові відносини постачальників по всьому ланцюгу до кінцевого продавця товарів (послуг), тому колегія суддів не приймає доводи апелянта про правомірність зменшення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача.

На думку колегії суддів, наявність у позивача податкових накладних, виданих особами, які після здійснення господарських операцій були ліквідовані, за умови встановлення судом факту здійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для не віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Словянської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року у адміністративній справі № 2а-21376/10/0570 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2010 року у адміністративній справі № 2а-21376/10/0570 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будматеріали»до Словянської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області про скасування податкового повідомлення рішення № 0000132342/0 від 17 серпня 2010 року залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали проголошена у судовому засіданні 03 грудня 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі складена та підписана колегією суддів 06 грудня 2010 року.

Головуючий суддя О.О.Радіонова

Судді О.А. Нікулін

С.В. Жаботинська