Ухвала суду № 22295458, 02.12.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Старосуд М.І.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2010 року справа №2а-20577/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Старосуда М.І.

суддів: Юрченко В.П., Чебанова О.О.

при секретарі судового засідання Літвіновій Л.О.

за участю представників сторін

від позивача Башкатова С.С.

від відповідача Чайкіної К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 27 жовтня 2010 року

по адміністративній справі № 2а-20577/10/0570

за позовом приватного підприємства «АП-ГРУП»

до державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2010 р. № 0000052304/0, -

ВСТАНОВИЛА:

25 серпня 2010 року приватне підприємство «АП-ГРУП» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.07.2010 року № 0000052304/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.07.2010 року ДПІ у Іллічівському районі м. Маріуполя була проведена позапланова виїзна перевірка ПП «АП-ГРУП» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника податку у банку за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року.

За результатами перевірки було складено Акт № 306/23-5/36319142 від 07.07.2010 року, згідно якого у порушення п. 1.8, п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ПП «АП-ГРУПП» завищило заявлену суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року на суму 210 982,73 грн. у звязку з декларуванням сум податкового кредиту з ПДВ за операціями з контрагентом - ПП «РЕГІОНИ».

На підставі вказаного акту відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2010 року № 0000052304/0, яким зменшив ПП «АП-ГРУП» суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року у розмірі 210 982,73 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач зазначив, що у березні 2010 року він у рамках договору №16 від 25 лютого 2010 року придбав у ПП «РЕГІОНИ» соняшник у кількості 379,024 т та сплатив за нього 1265003,70 грн., відобразивши ці операції у декларації з ПДВ за березень, квітень 2010 року. Зазначає, що дії ПП «АП-ГРУПП» щодо визначення податкового кредиту за березень 2010 року відповідають вимогам п.п 7.2.3.-7.2.6 п. 7.2 ст. 7 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Посилаючись на Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про систему оподаткування» вважає, що сама по собі несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та на суму відшкодування податку.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року у справі № 2а-20577/10/0570 позов задоволено, визнано неправомірним та скасовано прийняте Державною податковою інспекцією у Іллічівському районі м. Маріуполя податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2010 року № 0000052304/0, яким зменшено ПП «АП-ГРУП» суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року у розмірі 210982,73 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не правильно застосовані норми матеріального права, що призвело до необґрунтованого та не вірного рішення.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не надано критичної оцінки наступним фактичним обставинам, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи по суті на підставі всебічного та системного аналізу, а саме:

по-перше, ПП «Регіони» не знаходиться за юридичною адресою, що підтверджується актом ДПІ у Київському районі м. Донецька від 26.08.2010 р. № 3221/23-3/36695721 про неможливість проведення перевірки контрагента ПП1 „Регіони" з питань підтвердження отриманих від платника податків ПП „АП-ГРУП" відомостей за період з 01.02.2010 р. по 31.03.2010 р. у зв'язку з тим, що підприємство не знаходиться за своєю адресою, основні фонди, складські приміщення та виробничі потужності відсутні, недостатній технічний персонал;

по-друге, відповідно до бази даних „Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, за березень 2010 року у ПП „АП-ГРУП" не підтверджено податковий кредит по взаємовідносинам з ПП „Регіони" у сумі податку на додану вартість 210 982,73 грн. Відповідно п.п. 4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" - податкова декларація, яка заповнена всупереч правилам, не може бути визнана як податкова звітність. Отже, подана ПП „Регіони" декларація з ПДВ за березень 2010 р. прийнята „до відома», а тому не є податковою звітністю, а ПП „Регіони" таке рішення податкового органу не оскаржувало;

по-третє, у ПП «Регіони» відсутні складські приміщення (власні або орендовані), основні фонди, виробничі активи, про що свідчить декларація з податку на прибуток, яка була надана ДПІ у Київському районі м. Донецька (додаток К/1);

по-четверте, суд зазначає, що згідно договору поставки від 25.02.2010р. № 16, укладеного між ПП „АП-ГРУП" та ПП „Регіони", постачання соняшника позивачу відбувалося за рахунок постачальника та супроводжувалося наступними документами: податковою накладною, товарно-транспортною накладною та накладною. При цьому, на думку скаржника, судом першої інстанції не було надано оцінки тому факту, що позивачем взагалі не надані довіреності на осіб, які здійснювали доставку ТМЦ (соняшника).

Враховуючи, що ПП «Регіони» не відобразило податкові зобов'язання в бюджет за березень 2010 року та не сплатило податкові зобов'язання до бюджету, згідно встановленого Законом порядку, тому ПП «АП-ГРУП» не мало право на формування податкового кредиту за березень 2010 року по взаємовідносинам з підприємством ПП «Регіони», та відповідно не мало права бюджетного відшкодування в сумі 210 982,73 грн.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Приватне підприємство «АП-ГРУП» є суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою, код ЄДРПОУ 36319142, перебуває на обліку як платник податків в ДПІ у Іллічівськом районі м. Маріуполя.

Державною податковою інспекцією у Іллічівському районі м. Маріуполя проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на банківський рахунок за квітень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувався за період з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт №306/23-5/36319142 від 07.07.2010 року.

В Акті перевірки зазначено, що у додатку 5 до декларації позивача з ПДВ за березень 2010 року, позивач відобразив суми податкового кредиту за операціями з ПП «Регіони» у розмірі 210 982, 73 грн., але це підприємство не надало до податкового органу декларації з ПДВ за березень 2010 року. Відповідач зазначає, що відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення ПДВ, яка надмірно сплачена у випадках, передбачених Законом «Про ПДВ». ПП «Регіони» не сплатило в бюджет податкові зобов'язання за березень 2010 року у встановленому законом порядку, тому на суму, яка відповідає сформованому за результатами взаємовідносин з цим підприємством податковому кредиту, має бути зменшена сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню позивачеві.

Згідно вказаного акту, у порушення п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем завищено заявлену до бюджетного відшкодування суму на 210 982, 73 грн. за квітень 2010 року і на підставі цього акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 липня 2010 року № 0000052304/0, яким зменшено ПП «АП-ГРУП» суму бюджетного відшкодування за квітень 2010 року у розмірі 210 982,73 грн.

Колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження податкових органів визначені Законом України “Про державну податкову службу в Україні ”, у тому числі ст. 10 визначені функції державних податкових інспекцій щодо забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження податків, платежів.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування ”, платники податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування відповідно до законів України.

П.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду. Тобто цією нормою встановлений порядок формування податкового кредиту з сум, які складаються з нарахованого або сплаченого податку.

П.п. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків (відповідає сплаті податку);

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (відповідає нарахуванню податку).

Таким чином, податковий кредит складається з сум нарахованого податку (за першою подією отримання податкової накладної) або сплаченого податку (за першою подією списання коштів). При цьому для формування кредиту у другому випадку в силу п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 наведеного Закону також необхідним є отримання податкової накладної.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом

Отже, право платника податку на податковий кредит по суті є дозволом зменшити податкові зобовязання з вказівкою на подію, з настанням якої цей дозвіл можливо реалізувати (перша з подій, що наведені у п.п. 7.5.1) та умов такої реалізації (наявність податкової накладної).

Пунктом 7.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, наявність фактичної сплати ПП «АП-ГРУП» податку на додану вартість у складі ціни за отриманий товар (послуги) підтверджується наступними документами.

Згідно договору постачання №16 від 25 лютого 2010 року, копій видаткових накладних, накладних, товарно-транспортних накладних та податкових накладних, ПП «АП-ГРУП» у березні 2010 року придбало у ПП «РЕГІОНИ» соняшник у кількості 379,024 т та сплатило за нього ПП «Регіони» 1265003,71 грн., у тому числі ПДВ у сумі 210982,73 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Згідно з рядком 8 розділу 2 додатка 5 до наданої ПП «АП-ГРУП» декларації з ПДВ за березень 2010 року (Розшифровка податкового кредиту у розрізі контрагентів), позивачем до складу податкового кредиту включений ПДВ у розмірі 210982,73 грн. за операціями з постачальником ПП «Регіони».

Як вбачається з матеріалів справи, на вимогу суду першої інстанції, ДПІ у Київському районі м. Донецька надала копію поданої ПП «Регіони» засобами електронного зв'язку декларації з ПДВ за березень 2010 року разом з додатками і в додатку 5 до цієї декларації (Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів) ПП «Регіони» відобразило у складі податкових зобов'язань суми ПДВ, які виникли за операціями з позивачем у розмірі 210 982,73 грн.

Але ДПІ у Київському районі м. Донецька не визнала подану ПП «Регіони» декларацію з ПДВ за березень 2010 року як податкову звітність у звязку з відсутністю обов'язкових додатків до декларації, тому відповідач посилається на неможливість підтвердити суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зв'язку з відсутністю відповідних даних по направленим запитам по ланцюгу до виробника.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем у березні 2010 року сплачено на користь ПП «Регіони» 1265003,71 грн., у тому числі ПДВ у сумі 210 982,73 грн., тому вказана сума ПДВ фактично сплаченого позивачем постачальникам товарів - ПП «Регіони», за приписами пункту 7.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підлягає бюджетному відшкодуванню.

Отже, відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Однак, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така ж правова позиція викладена у постанові у справі № 10/82 Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 1 червня 2010 року, в якій зазначено, що вказана Судова палата вже неодноразово висловлювала правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування. Зокрема, у постановах від 26 грудня 2006 року у справі №21-262 во 06, від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500 во 08, від 11 жовтня 2006 року у справі № 21-593 во 06 викладено висновок, що Законом № 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної. Сума податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування позивачем формується правильно, якщо ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

У правових позиціях, що містяться у згаданих вище постановах Верховного Суду України, звернуто увагу на юридичні підстави для зменшення суми бюджетного зобов'язання, тобто, на необхідність доведення податковим органом недійсності відомостей, наведених у податкових накладних, наприклад, у випадку, коли власне самі операції не проводилися.

Як убачається зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що висновок податкового органу, що відшкодуванню ПДВ підлягають лише суми, сплачені до бюджету, є помилковим.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта, що спірні операції не мають реального товарного характеру і є нікчемними, тому що актом ДПІ у Київському районі м. Донецька від 26.08.2010 р. №3221/23-3/36695721 встановлено, що ПП «Регіони» не знаходиться за юридичною адресою, не має достатніх складських приміщень, основних фондів, технічного персоналу для виконання операцій з позивачем, оскільки ці обставини не встановлені під час перевірки, за наслідками якої відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення і, як у акті перевірки, так і у спірному повідомленні-рішенні у якості порушень наведені п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7, п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», які не пов'язані з нікчемністю угод з придбанням товарів та їх наслідками.

Але з вказаного акту ДПІ у Київському районі м. Донецька вбачається, що ПП «Регіони» зареєстроване як платник ПДВ з 23.11.2009 р. по час складання акту, вид діяльності - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, а згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 14.10.2010 року, у ЄДР відсутні відомості: про незнаходження ПП «Регіони» за юридичною адресою; дані про перебування юридичної особи в процесі припинення, які відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» мають бути зазначені в Єдиному державному реєстрі.

А згідно частини 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Крім того, як зазначалось раніше, реальність господарських операцій ПП «АП-ГРУП» з ПП «Регіони» та належне виконання умов вказаного договору від 25.02.2010 року № 16 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: накладних, товарно-транспортних накладних та податкових накладних.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження податкового органу про відсутність права у позивача на відшкодування бюджетного ПДВ за податковою декларацією за квітень 2010 року суму на 210 982, 73 грн. є помилковим.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Іллічівському районі м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року у справі № 2а-20577/10/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року у справі № 2а-20577/10/0570 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі з 03.12.2010 року.

ГоловуючийМ.І. Старосуд

СуддіВ.П. Юрченко

О.О. Чебанов