Ухвала суду № 22295288, 25.11.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Твердохліб Р.С.

Суддя-доповідач - Ястребова Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2010 року справа №2а-6668/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:

судді - доповідача: Ястребової Л.В.

суддів: Ляшенка Д.В., Чумака С.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року по справі № 2а-6668/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Армус” до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0030951600/0 від 25.08.2010 за формою “Р” про донарахування податку на додану вартість в сумі 3741,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 187,00 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом в обґрунтування якого вказав, що на підставі акту перевірки № 1594/16 від 04.08.2010 року “Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ “Армус””, 25.08.2010 року відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесено безпідставно, всупереч вимогам діючого податкового законодавства України.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення вимог норм матеріального та процесуального права.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Армус" (далі ТОВ “Армус”) зареєстровано Виконавчим комітетом Луганської міської ради 26 січня 2008 року про що внесено запис до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, ідентифікаційний код 35707196.

Ленінською міжрайонної державною податковою інспекцією у м. Луганську (далі - Ленінська МДПІ у м. Луганську) проведено невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ „Армус", за результатами якої було складено Акт перевірки №1594/16 від 04.08.2010 року „Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ „Армус”.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 25.08.2010 року № 0030951600/0, відповідно до якого ТОВ „Армус" за порушення порушення п.п. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п. 9.8 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168 та п.п. 17.1.4 п.17.1 ст.17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-111 визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3928,00 грн. з яких: 3741,00 грн. - за основним платежем, 187,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

У листопаді 2008 року ТОВ „Армус" було придбано товар у ЧП „ВКФ „Стальдизайнмодерн" на загальну суму 22447,20 грн. у тому числі податок на додану вартість у сумі 3741,00 грн., що підтверджується податковою накладною № 490 від 28.11.2008 року, рахунком-фактурою № 365 від 10.11.2008 року, рахунком-фактурою № 489 від 26.11.2008 року, видатковою накладною № 491 від 02.12.2008 року та видатковою накладною № 492 від 02.12.2008 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01.06.2009 року у справі № 2а-21337/09/1270 визнано недійсним запис про державну реєстрацію та припинено юридичну особу ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн", а також визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн" з моменту його видачі.

Актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість № 273 від 28 травня 2010 року анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість ПП „ВКФ „Стальдизайнмодерн", датою анулювання реєстрації зазначено 30 листопада 2006 року.

Згідно з п.п. 7.2.4. Закону України „Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.п. 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Таким чином, на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 року встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах „а", „в", „г", „д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Крім того необхідно зазначити, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір та інші угоди, передбачені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірний правочин, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав.

Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу під час укладення угоди при здійсненні ними підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства та свідоцтва платника податку не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Із врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що санкції, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України поставлено в залежність стягнення отриманого за договором зі сторони зобов'язання, яка не мала протиправного умислу, саме після того, як усе одержане за договором буде повернуто останній стороною, протиправний умисел якої буде встановлено.

Відповідно до вимог частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд визначаючи характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень вчиняв дії щодо з'ясування, які у сторін є докази на підтвердження зазначених фактів.

При розгляді даної справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету, натомість Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності, суду не надано.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення без порушенням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 статті 198, ст.ст. 200, 205, 206, 211, 212, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2010 року по справі № 2а-6668/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Армус” до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0030951600/0 від 25.08.2010 за формою “Р” про донарахування податку на додану вартість в сумі 3741,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 187,00 грн. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя:Л.В. Ястребова

Судді: Д.В.Ляшенко

С.Ю.Чумак