Постанова № 22293465, 16.02.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2012 р.справа № 2а-4002/10/0470 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді:Семененка Я.В.

суддів: Добродняк І.Ю Бишевської Н.А.

за участю секретаря судового засідання:Ліпіній О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу комунального підприємства «Житлове-експлуатаційна організація №14»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року у справі №2а-4002/10/1170 за позовом комунального підприємства «Житлове-експлуатаційна організація №14»до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и В :

Комунальне підприємство «Житлове-експлуатаційна організація №14»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Північної МДПІ у м. Кривому Розі від 09.03.2010р. №0000192301/0 на суму 289802 грн., від 09.03.2010р. №0000202301/0 на суму 3060 грн., від 09.03.2010 р. №0000212301 на суму 510 грн., від 09.03.2010р. №0000222301/0 на суму3 135068,40 грн.,від 09.03.2010р. №0000182301/ на суму 81073,62 грн., від 09.03.2010р. №0000411701/0 на суму 2060,61 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на те, що підставою для прийняття оскаржених податкового повідомлення-рішення стали безпідставні висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року у задоволені позову відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені відповідачем правомірно у відповідності до норм діючого законодавства, з урахуванням встановлених перевіркою порушень.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Комунальне підприємство «Житлове-експлуатаційна організація №14»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, не повне зясування судом обставин справи, просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не зявились, у звязку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Перевіривши, в межах доводів апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача за період з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 30.09.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006р. по 30.09.2009р., відповідачем складено акт №10/231/20282526 від 26.02.2009р.

В зазначеному акті зроблено висновок про порушення КП «Житлове-експлуатаційна організація №14»вимог:

- п.4.1.6 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 241502,00 грн.,

- пп.6.3.3 п. 6.3 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 686,87 грн.,

- п.7.8.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем не надано МДПІ розрахунки частини прибутку,

- п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.10.1 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем несвоєчасно сплачено до бюджету узгоджені податкові зобовязання з податку на прибуток та податок на додану вартість.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення:

-від 09.03.2010р. №0000192301/0, яким визначено податкові зобовязання з податку на прибуток у сумі 289802грн., у тому числі штрафні (фінансові) санкції у розмірі 48300,грн..;

-від 09.03.2010р. №0000202301/0 на суму 3060 грн. (ПДВ);

-від 09.03.2010 р. №0000212301 на суму 510 грн. (штрафні санкції по частині прибутку (доходу) державних підприємств);

-від 09.03.2010р. №0000222301/0 на суму 135068,40 грн. (штрафні санкції за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань за платежем податок на прибуток);

-від 09.03.2010р. №0000182301/ на суму 81073,62грн. (штрафні санкції за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань за платежем податок на додану вартість);

-від 09.03.2010р. №0000411701/0 на суму 2060,61 грн. (податок з доходів найманих працівників).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача про визначення податкових зобовязань та штрафних (фінансових) санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача, з огляду на порушення вимог податкового законодавства, які відображено в Акті перевірки, є правомірними та обґрунтованими, у звязку з чим підстав для їх скасування не існує.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції, в повній мірі, не може погодитись за наступних підстав.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 09.03.2010р. №0000192301/0, яким визначено податкові зобовязання з податку на прибуток у сумі 289802грн., у тому числі штрафні (фінансові) санкції у розмірі 48300,грн.

Проведеною перевіркою встановлено, що між комунальним підприємством «Кривбасводоканал»та КЖП №14 укладено договір №133 від 01.08.2003р. про надання послуг з централізованого питного водопостачання і водовідведення. Пунктом 1.1 зазначеного договору визначено, що КП «Кривбасводоканал»зобовязується надати питну воду та забезпечити відведення стічних вод, а КЖП №14 прийняти та оплатити послуги водопостачання та водовідведення.

Станом на 01.10.2006р. КП «ЖЕО №14»має прострочену кредиторську заборгованість перед КП «Кривбасводоканал»в сумі 966011,87грн. З 01.10.2006р. по 30.09.2009р. перерахування грошових коштів на рахунок КП «Кривбасводоканал»від КП «ЖЕО №14»не здійснювались.

На підставі встановлених обставин, ДПІ дійшла висновку про те, що КП «ЖЕО №14»порушено п.4.1.6 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме не включено до валового доходу суму простроченої кредиторської заборгованості по КП «Кривбасводоканал»у розмірі 966911,87грн. (понад 1095 днів), як безоплатні надані послуги.

Тобто, згідно з Актом перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, ДПІ визначає прострочену кредиторську заборгованість як безоплатно надані послуги, що мають бути відображені платником у складі валового доходу.

З такими доводами податкового органу суд апеляційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до п.1.23 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безоплатно надані товари (роботи, послуги) це:

товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод;

роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості;

товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Оскільки договір, який укладено між КП «Кривбасводоканал»та КЖЕП №14, передбачає оплату послуг з водопостачання та водовідведення, то такі послуги не можуть вважатися безоплатно наданим.

Таким чином, податковим органом безпідставно визначено послуги, отримані від КП «Кривбасводоканал», як безоплатно надані.

Вказані суми кредиторської заборгованості можуть бути визнані безповоротною фінансовою допомогою, але після закінчення строку позовної давності для її стягнення (п.1.22.1 ст.1 Закону) і у такому випадку позивач буде зобовязаний збільшити валовий дохід на суму отриманої безповоротної фінансової допомоги.

Відповідно до ст..256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст..257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання свого боргу або іншого обовязку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між КП «ЖЕО №14»та КП «Кривбасводоканал»15.10.2009р. підписано акт звірки взаєморозрахунків, що знайшло своє відображення в Акті перевірки ДПІ (п.3.1.1 Акту). Тобто, КП «ЖЕО №14»вчинено дії, які свідчать про визнання свого боргу, у звязку з чим, з дати підписання такого акту, строк позовної дати переривається.

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про необґрунтовані висновки ДПІ щодо обовязку позивача збільшити валові доходи на суму простроченої заборгованості, яку ДПІ визначає як безоплатні надані послуги.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», у звязку з чим підлягає скасуванню як протиправне.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 09.03.2010р. №0000182301/0 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 81073,62грн. за порушення строків сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Позиція позивача ґрунтується на вимогах Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, відповідно до яких податковий орган не наділений повноваженнями самостійно змінювати призначення платежів.

Позиція податкового органу у спірних правовідносинах полягає у наступному.

Відповідно до п.7.7 ст.7 Закону України №2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях.

На думку податкового органу, незважаючи на бажання платника податків спрямовувати кошти на сплату поточних зобовязань, ДПІ має правові підстави здійснювати зарахування таких платежів у рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів.

Факт зміни призначення платежів, які визначалися позивачем, що стало підставою для висновків ДПІ про порушення граничних строків сплати узгоджених зобовязань та вплинуло на розрахунок штрафних санкцій, податковим органом не заперечувався (а.с. 67-68, 125-128).

Суд апеляційної інстанції, з огляду на позиція податкового органу у спірних правовідносинах, вважає неправомірним визначення штрафних санкцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.2 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податкове зобов'язання платника податків - зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Пунктом 7.7 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) у рівних пропорціях.

В той же час, згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/89/76 кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, право визначати призначення платежу, відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику і податковий орган не може самостійно змінювати призначення такого платежу.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами МДПІ про те, що функцію контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, покладено на органи державної податкової служби.

В той же час, суд зауважує, що, на період виникнення спірних правовідносин між сторонами, податкові органи не були наділені повноваженнями щодо зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків. Вичерпний перелік заходів, які вживаються податковим органом з метою виконання зазначених функцій, визначено Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був спеціальним законом з питань оподаткування і установлював порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо неправомірності дій відповідача стосовно зарахування сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу, які не вказані у призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, у зв'язку з чим є протиправним і рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яке прийнято внаслідок неправомірних дій ДПІ щодо зміни цільового призначення платежу.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в постанові від 20.06.2011р., яку прийнято за результатами розгляду справи за позовом ДП «Харківський завод транспортного устаткування».

З огляду на викладені обставини справи, суд вважає, що заявлені вимоги, в цій частині, підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 09.03.2010р. №0000182301/0 скасуванню, як протиправне.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 09.03.2010р. №0000222301/0, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 135068,40грн. за порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на прибутку.

Позиція позивача є аналогічній тій, яка вище розглянута, а саме те, що податковий орган не мав права самостійно змінювати призначення платежів, у звязку з чим необґрунтовано застосував штрафні санкції у вказаному розмірі.

Позиція суду, з цього приводу, вищевикладена та зводиться до того, що податкові органи не були наділені повноваженнями щодо зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

В той же час, встановлені обставини справи свідчать про те, що у цьому випадку ДПІ не змінювала призначення платежів, оскільки в платіжних дорученнях при сплаті податку на прибуток КП «ЖЕО №14»не зазначало за який період сплачуються податкові зобовязання з податку на прибуток, у звязку з чим, з урахуванням вимог пп7.7 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ДПІ мала право здійснювати зарахування таких платежів у рахунок погашення податкового боргу попередніх періодів.

Вказані обставини доводами апеляційної скарги не спростовуються, позивачем, в обґрунтування своєї позиції, не зазначено доказів які б свідчили про те, що ДПІ самостійно змінювала призначення платежів.

За таких обставин, враховуючи відсутність порушень законодавства відповідачем, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог, в цій частині, що є підставою для відмови у їх задоволенні.

Не підлягають задоволенню і вимоги щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 09.03.2010р. №0000202301/0 на суму 3060 грн. (ПДВ), від 09.03.2010 р. №0000212301 на суму 510 грн. (штрафні санкції по частині прибутку (доходу) державних підприємств), від 09.03.2010р. №0000411701/0 на суму 2060,61 грн. (податок з доходів найманих працівників). Вказані вимоги взагалі не обґрунтовувались позивачем у поданому позові. Не містить у собі таких доводів і апеляційна скарга та доповнення до неї. В той же час, як вбачається з матеріалів справи, вказані рішення відповідача прийнято на підставі акту перевірки, в якому відображено суть порушень вимог податкового законодавства, у звязку з чим ДПІ були визначені податкові зобовязання та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись п.3 ч.1 ст. 198, ст.ст.202, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №14»задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року у справі №2а-4002/10/1170 скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №14».

Податкові повідомлення-рішення від 09.03.2010р. №0000192301/0 та від 09.03.2010р. №0000182301/0, які прийняті Північною міжрайонною державною податковою інспекцією у м.Кривому Розі Дніпропетровської області визнати протиправними та скасувати.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст постанови виготовлено 21.02.2012р.)

Головуючий:Я.В. Семененко

Суддя:І.Ю. Добродняк

Суддя:Н.А. Бишевська