Постанова № 22290339, 29.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 лютого 2012 року 14:30 № 2а-307/12/2670

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Старком-Трейд»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення.

Суддя Смолій І.В.

Секретар с/з Колесник І.Ю.

представники :

від позивача : ОСОБА_2 п/к (дов.від 10.01.12р. № 1-1001),

ОСОБА_3 п/к (дов.від 10.02.12р. № 1-1002)

від відповідача : ОСОБА_4 п/к (дов.від 20.09.11р. № 115)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 29.02.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 31.01.12р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 14.02.12р.

В судовому засіданні 14.02.12р. оголошувалось перерву до 29.02.12р. у звязку із необхідністю отримання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 29.02.12р. зявились сторони, представником позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав. В обґрунтування позовних вимог зіслався на обставини викладені в позовній заяві та додаткових письмових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов та в акті перевірки.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженої відповідальністю «Старком-Трейд»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ПП «ЮСТ_А»за період з 01.08.10р. по 30.09.10р. За результатами перевірко складено акт від 10.06.11р. за № 6926/23-08/35489960 (надалі акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість в перевіряємий період на суму 4300,00грн.

У звязку із встановленням допущення позивачем вказаних порушень Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м. Києва 24.06.11р. винесено податкове повідомлення-рішення № 000227/2308/0 яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 5375,00 грн. в тому числі 4300,00грн. за основним платежем та 1075,00грн. штрафних санкцій.

Позивач не погоджується з таким рішенням податкового органу у звязку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що між позивачем та Приватним підприємством «ЮСТ-А»укладено договір за № 0108-01 від 01.08.10р. відповідно до умов якого останній зобовязувався надати позивачу послуги з маркетингу, а саме здійснити дослідження ринку продажу (купівлі) комутаційних шаф та мережевого обладнання в асортименті. Копія вказаного договору наявна в матеріалах справи (а.с. 24).

Виконання сторонами умов даного позивач підтверджує актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжним дорученням від 04.10.10р. № 309 відповідно до якого позивачем перераховано ПП «ЮСТ-А»кошти в сумі 25800,00грн., податковою накладеною від 31.08.10р. за № 4773108 виписаною ПП «ЮСТ-А»на загальну суму 25800,00грн. в тому числі ПДВ в сумі 4300,00грн. та відповідно результатами маркетингового дослідження. Копії вказаних документів та результати дослідження наявні в матеріалах справи (а.с. 27-29, 31-56).

З наявних матеріалів справи, зокрема акту перевірки, та пояснень відповідача судом встановлено, що податковим органом зроблено висновки щодо недійсності такого правочину. Підставою для таких висновків відповідача слугували результати перевірки ПП «ЮСТ-А»якими встановлено взаємовідносини такого з ТОВ «Ельфа Дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна»у період з 01.03.10р. по 01.09.10р. які в свою чергу мають ознаки фіктивності та створені без мети зайняття господарською діяльністю, ці обставини відповідач підтверджує висновками ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та поясненнями свідка ОСОБА_5 директора ТОВ «Ельфа Дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна».

Так зокрема в підтвердження фіктивності ТОВ «Ельфа Дисплей»податковий орган посилається на пояснення гр. ОСОБА_5 як засновника ТОВ «Ельфа Дисплей», наданих ним 06.10.10р. ОВС УОСРП УПМ ДПА у м. Києві. Так в акті перевірки зазначено, що ОСОБА_5. пояснив, що жодного відношення як до створення та і до діяльності ТОВ «Ельфа Дисплей»не має, документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності він не підписував та не уповноважував на це будь-яких осіб. Підприємство було зареєстроване на його імя за пропозицією знайомого за грошову винагороду, який пообіцяв, що підприємство буде використано для конвертації діяльності та ніяких документів підписувати не потрібно.

Фіктивність ТОВ «Е-Восток Україна»податковим органом визначена у звязку із реєстрацією даного підприємства за адресою масової реєстрації підприємства, відсутність ТОВ «Е-Восток Україна»за місцем реєстрації, не поданням податкової звітності. Пояснень у засновників даного підприємства, як вказано в акті перевірки, не відібрано оскільки не виявилось можливим встановити їх місце знаходження.

Податковий орган встановивши наведеними вище методами фіктивність ТОВ «Ельфа Дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна»прийшов до висновку і про фіктивність ПП «ЮСТ-А»у звязку, як зазначалось вище, із встановленнями господарських взаємовідносин з цими підприємствами.

Таким чином відповідач по даній справі взявши за основу висновки проведених перевірок щодо дотримання податкового законодавства ТОВ «Ельфа Дисплей», ТОВ «Е-Восток Україна»та ПП «ЮСТ-А», а також протоколи допитів гр. ОСОБА_5 як засновника ТОВ «Ельфа Дисплей», зроблено висновок щодо нікчемності договору № 0108-01 від 01.08.10р. укладеного між позивачем та ПП «ЮСТ-А», у звязку з чим зроблено висновки щодо неправомірності дій позивача при віднесенні до податкового кредиту сплачений ПДВ на підставі виписаної ПП «ЮСТ-А» податкової накладної.

Суд оцінюючи доводи відповідача про фіктивність укладеного позивачем з ПП «ЮСТ-А»договору приходить до висновку, що вони не ґрунтуються на приписах ст.234 Цивільного кодексу України, оскільки згідно з цією статтею фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідачем не доведено безтоварності правочину позивач з ПП «ЮСТ-А»та не надано відповідних судових рішень, якими укладений позивачем з ПП «ЮСТ-А»договір визнано недійсними.

З огляду на положення ст.228 Цивільного кодексу України, відповідач не надав суду доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, встановлення особи чи осіб, що мали таку мету, а також не доведено в чому саме має місце порушення публічного порядку.

Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Беручи до уваги вищевикладене, суд не приймає посилання представника відповідача на Акт перевірки, оскільки в ньому викладено зміст актів перевірок підприємств які жодним чином не стосуються ні позивача ні договору укладеного позивачем з ПП «ЮСТ-А», крім того не надано жодного підтвердження наявності обвинувального вироку винесеного відносно директора ПП «ЮСТ-А»щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, доводи на які посилається податковий орган підлягають доведенню в судовому засіданні по відповідній кримінальній справі з дотриманням вимог ч.2 ст.2 Кримінального кодексу України і, до набрання законної сили вироком, не мають юридичної сили.

Більш того відповідачем як в акті перевірки так і в письмових запереченнях на позов не наведено жодних доказів про порушення кримінальної стосовно посадових осіб ПП «ЮСТ-А», чи навіть його контрагентів ТОВ «Ельфа Дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна».

При цьому, суд звертає увагу, що наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок передбачені в статті 216 Цивільного кодексу України. Разом з тим, оскільки укладений позивачем з ПП «ЮСТ-А»правочини є господарським договором, то при визнанні його недійсним наслідки, що підлягають застосуванню передбачені у ст. 208 Господарського кодексу України. Зазначені в цій статті наслідки визнаного недійсним господарського зобовязання є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються до субєкта господарювання за вчинення господарських правопорушень. З огляду на це, при встановлені у визначеному законом порядку факту недійсності господарського договору до субєкта/субєктів господарювання, що його вчинили, має бути застосована адміністративно-господарська санкція, передбачена ст. 208 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, встановивши під час проведення перевірки, що вчинений позивачем правочини з ПП «ЮСТ-А»має ознаки фіктивного та/або нікчемного правочину, не вжив передбачених чинним законодавством заходів не звернувся до суду про визнання таких правочинів недійсними (у разі його фіктивності) та не звернувся до суду про застосування наслідків нікчемного правочину.

З огляду на вище викладене, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які були покладені ним в основу висновків про заниження позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 8 цього Закону бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з ч.7 ст.8 зазначеного Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Таким чином, субєкт господарювання зобовязаний обліковувати всі здійснені ним господарські операції відповідно первинних документів.

Згідно з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Відповідно до п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про суперечність первинних документів податкових накладних, отриманих позивачем від ПП «ЮСТ-А»нормативно-правовим актам, крім того податковим органом також і не досліджувалось можливість настання реальних наслідків за таким правочином.

При цьому Листом ВАСУ від 02.06.11р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності у правочинів наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Аналогічна позиція також викладено у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема : Постанова від 22.06.11р. № К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. № К 9991/14602/11 та ін.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність такої угоди та реальність настання її умов.

Так зокрема в результаті судового розгляду встановлено, що позивач на всій території України являється єдиним офіційним представником (дистриб'ютором) фірми Triton Pardubice. Spol. S.r.o, яка виробляє продукцію для мережевого обладнання.

Відповідно до п. 14 ст. 3 Контракту про торгову співпрацю № TS-150110 від 15.01.2010 p., укладеного між позивачем та Triton Pardubice. Spol S.r.o (копія витягу наявна в матеріалах справи на а.с. 151-155), передбачений обов'язок позивача регулярно інформувати Постачальника (Triton) про його товари, зокрема про ціни, а також про товари конкурентів, що продають подібний товар на території України. Крім того п. 18 ст. 3 вказаного Контракту на позивача покладено обов'язок щодо організації стратегії дистрибюторної програми та раз на рік погоджувати її із Triton Pardubice. Spol. S.r.o.

Наведені вище обставини свідчать про необхідність проведення маркетингового дослідження щодо ринку продажу (купівлі) комутаційних шаф, мережевого обладнання в асортименті для виконання позивачем зобов'язань за контрактом.

Крім того як вже зазначалось вище позивачем як до перевірки так і до суду надано результати таких досліджень проведених ПП «ЮСТ-А».

Враховуючи наведені обставини у суду не виникає сумнівів щодо настання реальних наслідків за договором укладеним позивачем з ПП «ЮСТ-А»та відповідно достовірності наданої первинної документації.

З огляду на це, у позивача не було жодних правових підстав порушувати порядок ведення бухгалтерського обліку та не приймати до виконання податкові накладні від ПП «ЮСТ-А».

Згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював нараховування податкового кредиту з дати отримання ним податкової накладної, що цілком узгоджується з зазначеними вище вимогами Закону України «Про податок а додану вартість».

З огляду на це, відсутні підстави для донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 4300,00грн. та застосування відповідних штрафних фінансових санкцій в розмірі 1075,00грн.

Враховуючи наведені обставини суд приходить до переконання щодо підставності позовних вимог у звязку з чим податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Соломянському районі м. Києва від 24.06.11р. за №000227/2308/0 підлягає скасуванню.

Відповідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва від 24.06.11р. за №000227/2308/0

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Смолій І.В.