Постанова № 22290344, 28.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 лютого 2012 року 11:11 № 2а-19429/11/2670

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будпроектконтракт»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Суддя Смолій І.В.

Секретар с/з Колесник І.Ю.

представники :

від позивача : ОСОБА_2 п/к (дов.від 07.10.11р. № 1)

від відповідача : ОСОБА_3 п/к (дов.від 07.04.11р. № 36)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 28.02.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою суду від 03.01.12р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті на 02.02.12р.

В судовому засіданні 02.02.12р. оголошувалось перерву до 28.02.12р. у звязку із необхідністю отримання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 28.02.12р. зявились сторони, представником позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав. В обґрунтування позовних вимог зіслався на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов та в акті перевірки.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженої відповідальністю «Будпроектконтракт»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Дніпросервіс 2006»та ТОВ «Будмонополія»за серпень 2010року. За результатами перевірко складено акт від 19.07.11р. за № 8083/22-01/35008464 (надалі акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2010року в сумі 3750,00 грн., а також порушення п. 5.1., пп.п5.3.9 п. 5.3. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»що призвело до заниження податку на прибуток підприємств в 3-му кварталі 2010року на загальну суму 38130,00 грн.

У звязку із встановленням допущення позивачем вказаних порушень Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м. Києва 11.08.11р. винесено податкові повідомлення-рішення:

№0000292201 яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 4687,00 грн. в тому числі 3750,00грн. за основним платежем та 938,00грн. штрафних санкцій

№ 0000302201 яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток підприємств в сумі 47663,00грн. в тому числі 38130,00грн. за основним платежем та 9533,00грн. штрафних санкцій.

Позивач не погоджується з такими рішеннями податкового органу у звязку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем за результатами взаємовідносин з ТОВ «Дніпросервіс 2006» та ТОВ «Будмонополія»за перевіряє мий період віднесено до валових витрат на загальну суму 152520,00грн. та до податкового кредиту коштів в сумі 25420,00грн. При цьому у лютому 2011року позивачем суму податку на додану вартість було зменшено на 21670,00грн. розрахунком коригування № 433500 від 14.02.11р.

Враховуючи норми чинного на час правовідносин законодавства, зокрема п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Що ж стосовно валових витрат, то це у відповідності до п. 5.1. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума будь-яких витрат у грошовій, матеріальній або здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. При цьому не включаються до складу валових витрату відповідності до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 цього ж Закону витрати на виплату винагород або інших видів заохочень повязаним з таким платком податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час).

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 8 цього Закону бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з ч.7 ст.8 зазначеного Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Таким чином, субєкт господарювання зобовязаний обліковувати всі здійснені ним господарські операції відповідно первинних документів.

Згідно з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Відповідно до п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Водночас статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З акту перевірки вбачається, що податковим органом зроблено висновки щодо недійсності договорів укладених між позивачем, ТОВ «Дніпросервіс 2006»та ТОВ «Буд монополія», та відповідно неможливості настання за такими реальних наслідків, на підставі актів проведених перевірок таких контрагентів позивача.

Так зокрема на підставі акту перевірки господарської діяльності ТОВ «Дніпросервіс 2006», проведеної ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 29.04.11р. за № 1380/23-1/34499610, відповідачем зроблено висновки щодо вчинення таким правочинів не спрямованих на реальне настання наслідків за такими правочинами у серпні 2010року при придбанні та продажу товарів.

Крім того з акту перевірки господарської діяльності ТОВ «Буд монополія»проведеної ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 26.01.11р. № 77/23-3/34825017, відповідачем встановлено, що останнє у своїй господарській діяльності мало взаємовідносини з ТОВ «Е-Восток» та ТОВ «Елфра Дисплей»у звязку із чим зроблено висновки щодо вчинення правочинів що не спрямовані на реальне настання наслідків правочинів здійснених по ланцюгу купівлі-постачання. Також акт перевірки містить міркування щодо відсутності інформації з приводу наявності будь-яких матеріально-технічних засобів необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Вказані акти проведених перевірок, на які як доказову базу містяться посилання у акті перевірки позивача, не заважаючи на вимоги суду відповідачем не надано.

Натомість з аналізу акту перевірки проведеної відповідачем та відповідно наданих заперечень щодо позову судом встановлено, що до перевірки надавалась первинна документація, в тому числі договори, податкові накладні та акти виконаних робіт, такі були досліджені перевіряючими, однак взяті до уваги не були, у звязку із висновками щодо відсутності можливостей щодо настання реальних наслідків за правочинами укладеними позивачем з ТОВ «Дніпросервіс 2006»та ТОВ «Будмонополія», при цьому можливість настання таких наслідків податковим органом не досліджувалась, усі висновки зроблені лише на підставі даних баз співставлень та актів перевірок інших податкових інспекцій.

Суд оцінюючи доводи відповідача про недійсність укладених позивачем з ТОВ «Дніпросервіс 2006»та ТОВ «Будмонополія»правочинів приходить до висновку, що вони не ґрунтуються на приписах Цивільного кодексу України.

З огляду на положення ст.228 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час правовідносин), відповідач не надав суду доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, встановлення особи чи осіб, що мали таку мету, а також не доведено в чому саме має місце порушення публічного порядку.

Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Натомість дана обставина відповідачем досліджена не була, будь яких доказів щодо наявності обвинувальних вироків ні стосовно контрагентів позивача ні стосовно контрагентів останніх за ланцюгом.

При цьому, суд звертає увагу, що наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок передбачені в статті 216 Цивільного кодексу України. Разом з тим, оскільки укладені позивачем правочини є господарським договором, то при визнанні їх недійсним наслідки, що підлягають застосуванню передбачені у ст. 208 Господарського кодексу України.

Зазначені в цій статті наслідки визнаного недійсним господарського зобовязання є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються до субєкта господарювання за вчинення господарських правопорушень. З огляду на це, при встановлені у визначеному законом порядку факту недійсності господарського договору до субєкта/субєктів господарювання, що його вчинили, має бути застосована адміністративно-господарська санкція, передбачена ст. 208 Господарського кодексу України. Натомість доказів щодо вжиття передбачених законодавством заходів відповідачем не надано.

Також слід зауважити, що фіктивним відповідно до ст. 234 ЦК України є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідачем не доведено безтоварності правочинів укладених позивачем з ТОВ «Дніпросервіс 2006»та ТОВ «Будмонополія», більш того товарність таких правочинів, як про це свідчить акт перевірки, податковим органом не досліджувалась.

Натомість Листом ВАСУ від 02.06.11р. судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності у правочинів наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Аналогічна позиція також викладено у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема : Постанова від 22.06.11р. № К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. № К 9991/14602/11 та ін.

Судом на відміну від податкового органу з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність правочин укладених позивачем з ТОВ «Дніпросервіс 2006»та ТОВ «Будмонополія»та реальність настання їх умов.

Так зокрема судом встановлено, що позивач займається будівництвом при наявності відповідної ліцензії, дана обставина зокрема підтверджується наявною у матеріалах справи роздруківкою з офіційного сайту ДП «Інформаційно-ресурсний центр»(а.с.88).

В рамках своєї господарської діяльності між позивачем та ТОВ «АОА-Інжинірінг»01.04.10р. було укладено договір № 0104-2 про надання послуг, відповідно до умов якого позивач зобовязувався надавати послуги з нагляду за безпечним технічним станом будівлі торгово-офісного центру «Арена Сіті»на постійній основі. В підтвердження виконання своїх зобовязань за вказаним договором у серпні 2010року позивачем надано акт № 10п-08-10 приймання-передачі наданих робіт.

При цьому судом встановлено, що саме з метою виконання своїх зобовязань за зазначеним вище договором позивачем 28.07.10р. укладено договір №36 з ТОВ «Дніпросервіс 2006», відповідно до умов якого останній зобовязувався надати послуги з нагляду за безпечним технічним станом будівлі торгово-офісного центру «Арена Сіті».

В підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано Акт прийому-передачі наданих робіт від 31.08.10р. та відповідно виписану податкову накладну № 260802 від 26.08.10р.

Крім того судом встановлено, що договір субпідряду № 46 укладений позивачем з ТОВ «Будмонополія»є таким що вчинено з метою виконання своїх зобовязань за договором № 28 від 05.07.10р. укладеним позивачем з ТОВ «Нерухомість-Центр»на виконання підрядних будівельних робіт, а саме на будівельному обєкті «Цех регенерації сірковуглецю»у м. Черкаси», в підтвердження виконання умов даного договору (№28 від 05.07.10р.) позивачем надано копію. Довідки про вартість виконаних будівельних робіт від 30.09.10р. та відповідно копію акту на виконання підрядних робіт №03/10 від 30.09.10р.

Враховуючи що жодним нормативним актом не заборонено залучення для виконання робіт інших субєктів господарювання, а наведеними вище договорами, де позивач виступає в якості «виконавця»прямо передбачено право останнього на залучення інших осіб для надання послуг за такими договорами, при цьому в матеріалах справи наявна відповідна первинна документація в підтвердження виконання позивачем як «виконавцем»своїх зобовязань, у суду не виникає сумніву щодо настання реальних наслідків і за договорами укладеними позивачем з ТОВ «Дніпросервіс 2006»та ТОВ «Будмонополія».

Таким чином наведені фактичні обставини справи свідчать про реальність настання наслідків за правочинами укладеними позивачем з ТОВ «Дніпросервіс 2006»та ТОВ «Будмонополія», а тому надана підтверджувальна документація в повній мірі відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»та є первинною, а отже і достатньою правовою підставою для формування, на її підставі, даних податкового обліку.

Враховуючи наведені обставини суд приходить до переконання щодо підставності позовних вимог у звязку з чим спірні податкові повідомлення-рішення винесені ДПІ у Соломянському районі м. Києва підлягають скасуванню.

Відповідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва № 0000292201 від 11.08.11р. та № 0000302201 від 11.08.11р.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Смолій І.В.