Постанова № 22288929, 29.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 лютого 2012 року № 2а-15103/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Добрівської Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Автопартнерс»

провизнання недійсними установчих документів, запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи, - В С Т А Н О В И В:

24 жовтня 2011 року Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва (далі по тексту позивач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопартнерс»(далі по тексту відповідач, ТОВ «Автопартнерс») про визнання недійсними статуту відповідача, запису про проведення його державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи які не можна усунути та припинення юридичної особи.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на постанову Оболонського районного суду м. Києва від 18.03.2019 року №1-385/11, якою визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.205, ч.2 ст.358 КК України та установлено, що зазначеною особою за грошову винагороду було зареєстровано ТОВ «Автопартнерс», фактично ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства ОСОБА_1 не мав, а діяльність товариства спрямована на нанесення шкоди економічним інтересам держави. Отже, за висновками позивача статут та реєстраційні документи ТОВ «Автопартнерс»містять неправдиві данні, а при створення підприємства була відсутня дійсна воля і волевиявлення осіб, імя яких зазначено в реєстраційних та установчих документах, що є підставою для визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

На підставі зазначеного, з посиланням на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України, статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», а також статей 551 та 239 Господарського кодексу України, позивач вважає фіктивним правочин у формі створення установчих документів, а державну реєстрацію такою, що проведена щодо субєкта господарювання, який створений з порушення закону та зазначає, що відповідно до п.п.20.1.12 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України орган державної податкової служби має право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів субєктів господарювання.

Виходячи з цього та, враховуючи приписи статті 110 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», позивач вважає, що існують правові підстави для ухвалення рішення суду про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів ТОВ «Автопартнерс»та припинення юридичної особи.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2011року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадженні і призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Судове засідання неодноразово відкладалось судом у звязку з неможливістю надання позивачем документів, на які він посилається в обґрунтування свого позову.

Ухвалами суду від 19 грудня 2011 року та від 23 січня 2012 року з Печерської районної у місті Києві державної адміністрації були витребувані належним чином завірені копії установчих (засновницьких) документів ТОВ «Автопартнерс», що надійшли до суду 13 лютого 2012 року.

В судовому засіданні 01 лютого 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Протягом розгляду справи ні предмет ні підстави позову представником не змінювались.

Відповідач про день, час і місце проведення судового засідання повідомлявся у відповідності із вимогами статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, проте, кореспонденція суду повернулась не врученою з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». В силу положень частини 11 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

З огляду на зазначене, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст.71, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України розглядає справу у порядку письмового провадження на основі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ «Автопартнерс»(ідентифікаційний код 37001806), місцезнаходження: 01103, м. Київ, Печерський район, вул. Кіквідзе, 123-А, нежиле приміщення 31 зареєстроване 27 лютого 2010 року Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією. Керівником підприємства зазначений ОСОБА_1

У відповідності до положень статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»від 15.05.2003р. № 755-IV (далі по тексту Закон № 755-IV), встановлюється, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб підприємців.

Враховуючи зазначене та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що розглядуваний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до статті 5 названого Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи підприємця.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців визначений вищевказаним законом та включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці, та перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

При цьому, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обовязків іншим юридичним особам правонаступникам або в результаті ліквідації (ст. 104 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.2 ст.38 Закону №755-IV підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не повязано з банкрутством юридичної особи, є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням.

Проте, наполягаючи в обґрунтування позову на наявності підстав для визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, позивач не врахував, що за змістом пункту 2 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом, а частиною 2 статті 110 ЦК України обумовлено, що вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті, може бути предявлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Як встановлено судом, позивач не є засновником відповідача, а також не належить до органів, які здійснюють державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності. Таким чином, позивача не можна визнати особою, наділеною повноваженнями щодо ініціації припинення юридичної особи з підстав визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути. Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем нормативно не обґрунтовано підстав для задоволення позову виходячи з існуючого субєктного складу сторін у справі та визначених позивачем підстав і предмету позову.

Окрім того, наведені позивачем обставини щодо державної реєстрації підприємства на особу, яка, за твердженням податкової інспекції, не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю, не могли бути свого часу підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, оскільки вичерпний перелік таких підстав визначений у частині 1 статті 27 Закону №755-IV та до нього не включено обставини, про які згадує позивач.

У свою чергу, частиною 1 зазначеної статті передбачено, що відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

Згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом з тим, позивачем не доведено суду, що на момент розгляду справи є обвинувальний вирок суду у відношенні ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.205, ч.2 ст.358 КК України.

Докази того, що при реєстрації відповідача відбулись порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, податковий орган також суду не надав, а тому підстави для задоволення позову в частині визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації ТОВ «Автопартнерс»від 27.02.2010 року відсутні.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено обовязок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 12 статті 92 основного закону України встановлено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

При цьому, Конституція України не передбачає право центральних органів виконавчої влади застосовувати аналогію права або закону при вирішенні будь-яких питань, що належать до їх компетенції, а вимагає діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на приписи статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990р. № 509-XII (далі по тексту Закон України від 04.12.1990р. № 509-XII), відповідно до яких одним із завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обовязкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі податки, інші платежі).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990р. № 509-XII до функцій органів державної податкової служби належить контроль за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, повязаних з обчисленням податків, інших платежів.

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обовязки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обовязки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 20.1.12 Податкового кодексу України закріплено право органів державної податкової служби у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів субєктів господарювання.

Виходячи з положень статей 20, 21 Податкового кодексу України стосовно контролюючих функцій податкової служби в кореспонденції з положеннями частини 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення юридичної особи не в усіх випадках, визначених статтею 38 зазначеного закону, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції.

Крім того, суд бере до уваги, що положення Податкового кодексу України та інших законодавчих актів з цих питань, що набрали чинності з 01.01.2011 року поширюються на правовідносини, що виникли після набрання чинності цими актами та не поширюються на минуле.

Таким чином, оскільки позивач не вправі виходити за межі наданих йому законом повноважень, до яких не віднесено контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі щодо дотримання порядку реєстрації, а вимога про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації може бути предявлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію або учасником юридичної особи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в цій частині виходять за межі повноважень органів державної податкової служби, а отже підстав для задоволення позову в цій частині не має.

Оцінюючи доводи позивача щодо нікчемності установчих документів, як правочину, та застосування у звязку з цим наслідків недійсного правочину у вигляді визнання недійсним запису про державну реєстрацію, суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки установчі документи не є правочином (договором) в розумінні ЦК України, що вбачається зокрема з положень статей 36, 41, 42, 59 Закону України «Про господарські товариства», ст.626 ЦК України та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Наведені позивачем норми ЦК України не регулюють правовідносини щодо припинення юридичної особи, а позивач не є субєктом цих правовідносин. А відтак доводи позивача з їх обґрунтуванням положеннями статей 202, 203, 215, 236, ч.5 ст.216 ЦК України є юридично безпідставними.

Підсумовуючи вищевикладене слід зазначити, що органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення субєктів господарювання не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону № 755-IV, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції. Тому органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення субєктів господарювання лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким субєктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Згідно з пунктом 8.6 Порядку обліку платників податків, зборів (обовязкових платежів), затвердженого Наказом ДПА України від 19.02.1998р. № 80 (в редакції наказу ДПА України від 17.11.1998р. № 552), якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі неподання протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності, керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи чи підприємницької фізичної особи підприємця.

Статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991р. № 1251-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обовязок платників податків і зборів (обовязкових платежів): вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, повязані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обовязкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлені законами терміни; допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи повязані з утриманням обєктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Обовязок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, повязані з обчисленням і сплатою податків та зборів також було закріплено і в Податковому кодексі України (п.п.16.1.3 п.16.1 ст.16), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Разом з тим, в порушення вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач не надав суду доказів на підтвердження неподання відповідачем протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

За таких підстав, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність правових підстав для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи ТОВ «Автопартнерс».

Щодо позовних вимог про визнання недійсним статуту відповідача, Окружний адміністративний суд м. Києва зважає на таке.

Відповідно до пункту 4 частини 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням субєктів владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Статтею 104 КАС України передбачено, що субєкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

При цьому, п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України встановлено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх обєднання, юридичні особи, які не є субєктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом субєкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

При розгляді вимог позивача про визнання недійсним установчих документів ТОВ «Автопартнерс», необхідно виходити з того, що такі вимоги не можуть бути самостійними позовними вимогами, оскільки в силу приписів ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», установчі документи субєкта господарювання підлягають правовій оцінці лише з іншими вимогами, зокрема, у справі про припинення юридичної особи, що не повязане з банкрутством такої юридичної особи. Тобто, вказані вимоги не є самостійними, оскільки визнання зазначених документів нечинними законом не вимагається, а тому висновок суду про невідповідність цих документів вимогам чинного законодавства має міститись у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог про припинення юридичної особи, а також враховуючи те, що відповідно до частини 2 статті 157 КАС України, суд закриваючи провадження у справі, повинен розяснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про необхідність постановлення рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.69-71, 94, ч.6 ст.128, ст.ст.158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені позову Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопартнерс»про визнання недійсними установчих документів, запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 КАС України.

СуддяН.А. Добрівська