Постанова № 22253759, 20.03.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 березня 2012 р. № 2-а- 1889/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Міщенко А.П.,

за участю представників сторін:позивач - Павлуненко К.П., Петухова Л.В., відповідач - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропівденатоммонтаж" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0000722302 та № 0000732302 від 08.02.2012 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що оскаржувані податкові повідомлення рішення винесені всупереч законодавчо встановленої презумпції правомірності правочину, на підставі хибних висновків про нікчемність та безтоварність правочину, укладеного позивачем, з огляду на що підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні 20.03.2012 року підтрима свою правову позицію по справі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою в матеріалах справи, причин неприбуття суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав, поважні причини, які перешкоджали виконанню вимог суду не зазначив.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Ці ж наслідки застосовуються у разі повторного неприбуття за таких самих умов відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень.

Враховуючи приписи вищенаведеної норми права, суд дійшов висновку за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі відповідача.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач, ТОВ "Електропівденатоммонтаж", пройшов процедуру державної реєстрації, відтак набув правового статусу субєкта господарювання. Як платник податків, зборів (обовязкових платежів) обліковується ДПІ в Київському районі м. Харкова. Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

ДПІ у Київському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Електропівденатоммонтаж" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ПТО «Технологія»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

Результати перевірки оформлені актом від 28.11.2011 року за № 4181/235/21242894 (а.с. 38-50).

В Акті перевірки від 28.11.2011 року за № 4181/235/21242894 контролюючим органом зроблено висновок про порушення ТОВ "Електропівденатоммонтаж" вимог ст.203, ст.215, п. 1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених TOB «Електропівденатоммонтаж»з TOB «ПТО «Технологія»у періоді березень - червень 2009 року; п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 418985 грн., в тому числі: у 1 кварталі 2009 року на суму 191238 грн.; у кварталі 2010 року на суму 227747 грн.; п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість, встановлено його заниження всього у сумі 335189грн., у тому числі: березень 2009 року - 152990 грн.; квітень 2009 року - 6098 грн.; травень 2009 року - 106609 грн.; червень 2009 року - 9492 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки, ДПІ у Київському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення рішення № 0000722302 та № 0000732302 від 08.02.2012 року.

З дослідженого Акту перевірки від 28.11.2011 року за № 4181/235/21242894, слідує, що фактичною підставою для відображення контролюючим органом порушення вимог вимог ст.203, ст.215, п. 1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України; п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та винесення оскаржуваних податкових повідомленьрішень, слугував висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «ПТО «Технологія».

Перевіряючи ці висновки, а відтак і прийняте на їх підставі спірне податкове повідомленнярішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд приходить до наступного.

Так, аналізуючи характер спірних правовідносин та досліджуючи їх обставини, суд відзначає, що спір склався з приводу формування валових витрат обігу та виробництва.

Отже, при вирішенні спору належить застосувати приписи п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які надають визначення валових витрат, і відповідно до положень яких, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Поняття господарської діяльності визначено п.1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є обєктивно необхідним.

Згідно із приписами п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Щодо правовідносин між TOB «Електропівденатоммонтаж»і TOB «ПТО «Технологія»судом встановлено наступне.

05.03.2009 року між TOB «Електропівденатоммонтаж»(Покупець) і TOB «ПТО «Технологія»(Продавець) укладено договір купівлі продажу № 26/2009, а також додаткові угоди № 1 від 12.05.2009 року та № 2 від 27.07.2009 року до договору № 26/2009 (а.с. 79-80, 82, 84).

За умовами договору продавець зобов'язався на умовах, визначеним договором передати у власність товар, кількість, ціна якого визначається специфікаціями, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити товар.

Відповідно до специфікації № 1А від 12.05.2009 року позивачем придбано обладнання ВЧ звязку ЕТ81/40 с NF8, блок безперебійного живлення UPS 220 XL, загороджувальчи високочастотні В3630-0,5; конденсатори для звязку і відбору напруги, обмежувачі перевантаження; розрядники вентильні, розєднач триполюсний, трансформатори (а.с. 83).

На виконання даного договору TOB «ПТО «Технологія»було поставлено позивачу обладнання.

Поставка товару TOB «ПТО «Технологія»позивачу підтверджується копіями видаткових накладних від 13 травня 2009 року за № 1143, від 15 липня 2009 року за № 2167, від 06.10.2009 року за № 2688 (а.с. 85-87).

TOB «ПТО «Технологія»видані податкові накладні на поставлений товар від 10.04.2009 року № 1109, від 13.05.2009 року № 1498, від 19.05.2009 року № 1564, від 26.06.2009 року № 1948 (а.с. 88-93).

Вартість вказаного вище обладнання була в повному обсязі оплачена покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента, що підтверджується копіями платіжних доручень з відміткою банку (а.с. 95-102).

З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд приходить до висновку, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів від контрагента до позивача, наявності у вказаної особи та позивача спільного інтересу щодо отримання коштів саме (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Частиною 2 ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт” встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Позивачем на підтвердження фактичного отримання обладнання надано товарно-транспортні накладні, які свідчать про переміщення товару, отриманого за договором купівлі продажу.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується подальше використання придбаного обладнання позивачем у власній господарській діяльності, а саме його використання при виконанні монтажних робіт за договором підряду, укладеним з ВАТ «Полтаваобленерго»від 28.03.2008 року.

Так, за умовами п. 3.1 вказаного договору, вартість договору, за явким позивач є підрядником (виконавцем робіт), до ціни договору включається вартість обладнання та матеріалів, які мають бути придбані для виконання робіт по даному договору (а.с. 103-105).

Використання позивачем обладнання придбаного саме у TOB «ПТО «Технологія»підтверджується податковми накладними, виписаними позивачем ВАТ «Полтаваобленерго»(а.с. 119-127), видатковими накладними, за якими ВАТ «Полтаваобленерго»отримало обладнання (а.с. 128-130), актами передання обладнання до монтажу (а.с. 131-136).

Враховуючи встановлені вище обставини, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується реальність укладеного між позивачем та контрагентом правочину купівлі-продажу обладнання.

Також, вивчивши зміст акту перевірки, суд зазначає, що єдиним мотивом винесення спірного податкового повідомлення рішення є судження податкового органу, де на обліку знаходиться контрагент позивача про порушення податкового законодавства TOB «ПТО «Технологія».

Перевіряючи обґрунтованість судження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”(далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9). В силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК). Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Жодна норма діючого законодавства України не встановлює підстави для нікчемності правочину у зв'язку з порушенням іншим платником податку певних норм податкового законодавства. Така ж правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.11 р. "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочину, укладеного між позивачем та контрагентом до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за згаданим вище правочином, фактичного понесення витрат у спірних правовідносинах ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

З огляду на викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень, висновок відповідача про нікчемність правочину слід визнати необґрунтованим. Документи обов'язкової податкової звітності, інші первинні документи платника податків не містять фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави. Спірний правочин не оскаржений в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірного правочину недійсними.

Наявні у справі документи також не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Судом дослідженні усі первинні документи, установлена податкова правосубєктність учасників господарських операцій, досліджено наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Оцінивши наявні в справі докази, суд зазначає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобовязань за вказаним вище договором купівлі-продажу. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів податкових накладних не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Оскільки висновки перевіряючих про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються виключно на судженні про неможливість контрагента позивача здійснювати господарську діяльність у спірному правочині, а обґрунтованість та правомірність згаданого судження не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи, то суд зауважує, що висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень закону мають характер припущень, а відтак, не можуть бути покладені в основу податкового повідомлення - рішення.

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі Закон № 168/97-ВР) визначено, що платники податку зобовязані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є обєктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що усі витрати позивача з оплати придбаного обладнання спрямовані позивачем для забезпечення власної господарської діяльності.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності субєкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

В звязку з вищевикладеним, рішення відповідача не відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропівденатоммонтаж" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0000722302 та № 0000732302 від 08.02.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропівденатоммонтаж" (61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 16, код 21242894) судовий збір в сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 23.03.2012року.

Суддя Горшкова О.О.