Ухвала суду № 22241999, 01.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1030/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" березня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватцентр-Агро" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватцентр-Агро" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 грудня 2010 року №0001372304/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2011 року позов задоволено. Визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 28 грудня 2010 року №0001372304/0.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09 грудня 2010 року відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватцентр-Агро»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват-Агроцентр».

За результатами перевірки складено акт від 09 грудня 2010року №997/1-23-40-34397543 “Про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “Приватцентр-Агро” (код за ЄДРПОУ 34397543) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ “Приват-Агроцентр” (код за ЄДРПОУ 33339496) за червень 2010року”.

На підставі вказаного Акту перевірки винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 28 грудня 2010 року №0001372304/0, яким Товаристу з обмеженою відповідальністю “Приватцентр-Агро” визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 669533,00грн., в тому числі за основним платежем 446355,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 223178,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Приватцентр-Агро” правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2010 року, тому висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими, а визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 466355,00 грн. є протиправним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в акті перевірки зазначено, що за результатами аналізу даних системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України” по декларації Товариства з обмеженою відповідальністю “Приватцентр-Агро” відхилення між задекларованими податковими зобовязаннями та задекларованим податкових кредитом Товариства з обмеженою відповідальністю “Приват-Агроцентр” за червень 2010 року на загальну суму 446355,00 грн., а саме Товариство з обмеженою відповідальністю“Приват-Агроцентр” за червень 2010 року податкові зобовязання у сумі 446355,00 грн. не задекларувало.

А тому, відповідач прийшов до висновку, що позивачем порушено підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 та підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в результаті чого занижено податок на додану вартість у червні 2010 року на загальну суму 466355 грн.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про відсутність підстав для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені позивачем у вартість товару отриманого від Товариства з обмеженою відповідальність “Приват-Агроцентр” у звязку з тим, що останнім за червень 2010 року податкові зобовязання у сумі 446355,00 грн. не задекларувало безпідставні та суперечать чинному законодавству.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, п/п. 7.4.4. Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, зі змісту пункту 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» в цілому та у взаємозвязку з положеннями п/п. 3.1.1, п. 7.2. та п. 7.5. цього закону, а також з урахуванням норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції .

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (Замовника) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: податкових накладних, актів приймання виконаних підрядних робіт, належного відображення вартості підрядних робіт у бухгалтерському обліку, та встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що в червені 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Приватцентр-Агро” мало взаємовідносини з Товариство з обмеженою відповідальністю “Приват-Агроцентр”, а саме останнє поставляло на адресу позивача сільськогосподарську продукцію (цукор та соняшник).

Товариство з обмеженою відповідальністю “Приват-Агроцентр” відповідно до видаткової накладної від 02 червня 2010 року №РН-0000637 поставило позивачу цукор на суму 269185 грн., відповідно до видаткової накладної від 04 червня 2010 року №РН-0000645 цукор на суму 134592 грн. та відповідно до видаткової накладної від 30 червня 2010 року №РН-0000762 соняшник на суму 2136890,34грн.; та виписало наступні податкові накладні: від 02 червня 2010 року №660 на суму 269185,20 грн., в тому числі податок на додану вартість44864,20 грн.; від 04 червня 2010 року №689 на суму 134592,60 грн., в тому числі податок на додану вартість22432,60грн. та від 30 червня 2010 року №834 на суму 2136890,34 грн., в тому числі податок на додану вартість56148,39 грн.

Таким чином, вказані документи підтверджують придбання позивачем у контрагента товарів, а саме цукру та соняшнику.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 5.2.1 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Крім того, в результаті виконання договірних зобов'язань, відповідно до протоколу №1 про залік взаємних вимог, складеного 30 грудня 2010року, Товариство з обмеженою відповідальністю “Приватцентр-Агро” та Товариство з обмеженою відповідальністю “Приват-Агроцентр” домовилися про залік взаємних вимог на суму 1437277,02 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій.

З матеріалів справи також вбачається, що контрагент позивача Товариство з обмеженою відповідальністю “Приват-Агроцентр” на момент складання податкових накладних був зареєстрований як платник податку на додану вартість; свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Щодо реальності проведених операцій, судом першої інстанції також встановлено, що на підставі копій документів, наданих позивачем, придбаний товар в подальшому був реалізований ним іншому субєкту підприємницької діяльності Товариству з обмеженою відповідальністю “Сервіс-Агроцентр” (а.с.80).

Крім того, ні в суду першої інстанції, ні в суду апеляційної інстанції відповідачем не заперечується реальність здійснених господарських операцій та використання придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що регулює питання складання податкової накладної, оскільки в межах спірних правовідносин позивач податкових накладних не складав.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку, що за правилами п.п.7.4.4. України «Про податок на додану вартість»позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 06 березня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Аліменко В.О. Петрик І.Й.