Ухвала суду № 22241991, 01.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6754/10/2370 Головуючий у 1-й інстанції: Чубар Т.М.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" березня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Умань-Рось" до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Умань-Рось» звернулось до суду з позовом до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000832310/0 від 30.06.2010року, № 0000832310/1 від 30.08.2010року та № 0000832310/2 від 11.10.2010року.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Уманської обєднаної державної податкової інспекції Черкаської області № 0000832310/0 від 30.06.2010року, № 0000832310/1 від 30.08.2010року та № 0000832310/2 від 11.10.2010року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Уманською обєднаною державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Умань-Рось»з питань правових відносин з приватним підприємством «Хвиля- V» за серпень 2009 року з питань повноти обчислення та правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.08.2009 року по 31 серпня 2009 року.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 23 червня 2010 року №810/23/21389309.

На підставі Акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2010 року №0000832310/0 про сплату штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3950,00 грн.

Позивач оскаржив вказане рішення в апеляційному порядку до Уманської обєднаної державної податкової інспекції та до Державної податкової адміністрації України, проте скарги залишили без задоволення, а за результатами розгляду скарг прийняті податкове повідомлення-рішення від 30 серпня 2010 року №0000822310/1 та від 11 жовтня 2010 року №0000832310/2.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з приватним підприємство «Хвиля-V»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання згідно спірних повідомлень-рішень № 0000832310/0 від 30.06.2010 року, № 0000832310/1 від 30.08.2010 року та № 0000832310/2 від 11.10.2010 року слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті за результатами невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Умань-Рось», ідентифікаційний код 21389309, свідоцтво платника податку на додану вартість № 32272999, з питань правових відносин з приватним підприємством «Хвиля-V», ідентифікаційний код 24415510, за період серпень 2009 року, з питань повноти обчислення та правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01.08.2009 року по 31.08.2009 року №810/23/21380309 від 23.06.2010 року, про порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р., в результаті чого занижений податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за серпень 2009 року, на суму 2633 грн. за основним платежем та 1317 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідного висновку відповідач дійшов з тих підстав, що перевіркою товариства з обмеженою відповідальністю «Умань-Рось» встановлено взаємовідносини з приватним підприємством «Хвиля-V» за серпень 2009 року на загальну суму 15800 грн. (мішки на суму 5800 грн., набір сит до млина на суму 10000 грн.).

За результатами перевірки державної податкової інспекції у Жашківському районі Черкаської області приватного підприємства «Хвиля-V»встановлено факт отримання товару (мішки на суму 5600 грн., набір сит до млина на суму 9730 грн.) у приватного підприємства «Сав Технології»; за результатами перевірки приватного підприємства «Сав Технології», ідентифікаційний код 36504669 (акт державної податкової інспекції у м. Херсоні № 3556/23-2/36504669 від 20.11.2009 року) встановлено відсутність фінансово-господарської діяльності, операцій з оприбуткування, приймання-передачі товарів та, як наслідок, у ході перевірки не виявлено факту передачі товарів від продавця (приватного підприємства «Сав Технології») до покупця (приватного підприємства «Хвиля-V») у звязку з його відсутністю.

Враховуючи результати перевірки приватного підприємства «Сав Технології», перевіркою приватного підприємства «Хвиля-V» визнано, що взаємовідносини між приватним підприємством «Сав Технології» за серпень 2009 року та його контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків.

Відсутність факту придбання приватним підприємством «Хвиля-V»у приватного підприємства «Сав Технології»у серпні 2009 року товару: мішків на суму 5600 грн., набору сит до млина на суму 9730 грн. унеможливлює факт придбання вказаного товару товариством з обмеженою відповідальністю «Умань-Рось»у приватного підприємства «Хвиля-V».

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон повязує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нормами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства»( ч. 1 ст. 203).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним (ч.5 статті 203).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться належним чином податкові накладні № 334 від 20.08.2009р. та № 348 від 31.08.2009р., виписані позивачу приватним підприємством «Хвиля-V», свідоцтво про реєстрацію платника на додану вартість № 100096924, видане 10.02.2000р., складені у відповідності до вимог п.п. 7.2.1 п.7.2 статті 7 Закону, а також наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення»№ 165 від 30.05.1997р.

Вказані документи підтверджують придбання позивачем у контрагента товару, а саме мішків на суму 5600 грн., набору сит до млина на суму 9730 грн..

Крім того, представниками позивача були надані до суду першої інстанції належним чином засвідчені копії звітів Управляння статистики в Уманській області про виробництво промислової продукції за відповідний період (за 2009 рік фактичне виробництво борошна становить 475 т та за перше півріччя 2010 року - 203,7 т.) факт отримання мішків та сит.

Поряд із цим, матеріали справи місять копію інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей від 31 жовтня 200 року, що підтверджує наявність та використання мішків.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі .

Відповідно до частини 2 статті 215 цього Кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відсутність підстав вважати договір, укладений між позивачем та приватним підприємством «Хвиля-V» нікчемним, як такий, що не спрямований на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції позивача з приватним підприємство «Хвиля-V»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 5.2.1 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Водночас, за змістом абзацу п'ятого підпункту 5.3.9 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що господарські операції позивача з приватним підприємство «Хвиля-V»підтверджуються необхідними документами.

Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3950 грн., суд першої інстанції прийшов до висновку, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів, а тому позивачем правомірно сформовані суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, п/п. 7.4.4. Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Колегія суддів зазначає, що для надання правової оцінки щодо формування платником податку податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість», якими регламентується порядок визначення податкового кредиту.

Зі змісту пункту 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» в цілому та у взаємозвязку з положеннями п/п. 3.1.1, п. 7.2. та п. 7.5. цього закону, а також з урахуванням норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції .

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (Замовника) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: податкових накладних, актів приймання виконаних підрядних робіт, належного відображення вартості підрядних робіт у бухгалтерському обліку, та встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість.

Фактичне використання товарів (мішків та сит) підтверджено матеріалами справи, а саме копіями звітів Управляння статистики в Уманській області про виробництво промислової продукції за відповідний період (за 2009 рік фактичне виробництво борошна становить 475 т та за перше півріччя 2010 року - 203,7 т.), актом на списання товарно-матеріальних цінностей від 31.08.2009р., зокрема набір сит, вартістю 8333 грн. 33 коп.; звіт про виробництво промислової продукції за 2009 рік, зокрема борошна пшеничного в розмірі 475 тон; звітом про виробництво промислової продукції за січень-червень 2010 року, зокрема борошна пшеничного в розмірі 203,7 тон; інвентаризаційний опис товарно-матеріальних цінностей від 31.10.2009р., в тому числі мішки в кількості 1200 шт. та накладні на поставку борошна закритому акціонерному товариству ТК «Умань-хліб»з мішко-тарою 40 шт. (з поверненням) за кожну поставку

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку, що за правилами п.п.7.4.4. України «Про податок на додану вартість»позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 06 березня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Аліменко В.О. Петрик І.Й.