Ухвала суду № 22241986, 01.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7799/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" березня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Електротехнічна Торгівельна Компанія" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Електротехнічна Торгівельна Компанія" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000812320/0 від 18.10.2010 р., № 0000812320/1 від 06.01.2011 р. та № 0000312320 від 12.03.2011 р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2011 року позов задоволено. Визнано нечинним та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000812320/0 від 18 жовтня 2010 року, № 0000812320/1 від 06 січня 2011 року та № 0000312320 від 12 березня 2011 року в частині 255 296,00 грн. податку на додану вартість за травень 2010 року і у відповідній частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 127 648,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 вересня 2010 року посадовою особою Дердавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю “Електробудлогістік” за квітень 2010 року та товариством з обмеженою відповідальністю “Євромістобудмонтаж” за травень 2010 р.

За результатами проведеної документальної невиїзної перевірки позивача було складено Акт № 838/1/23-20-36203984 від 30.09.2010 р.

На підставі Акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000812320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за основним платежем на суму 442514,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 221257,00 грн., що загалом склало 663771,00 грн.

Позивач не погодився з вказаним податковим повідомленням - рішенням № 0000812320/0подав первинну скаргу № 25/10-121 від 25.10.2010 р. на податкове повідомлення-рішення №0000812320/0.

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 27.12.2010 Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишила без змін податкове повідомлення-рішення № 0000812320/0, а скаргу позивача - без задоволення, внаслідок чого відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000812320/1, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за основним платежем на суму 442514,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 221257,00 грн., що загалом склало 663771,00 грн.

Позивач подав до Державної податкової адміністрації у м. Києві повторну скаргу на податкове повідомлення-рішення № 0000812320/0.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 25.02.2011 року Державна податкова адміністрація у м. Києві скасувала податкове повідомлення-рішення № 00008123320/0 в частині 187218,00 грн. податку на додану вартість і у відповідній частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій , а скаргузадоволено частково, внаслідок чого відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000312320, яким позивачу визначено суму грошового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за основним платежем на суму 255296,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 127 648,00 грн., що загалом склало 382944,00 грн.

Позивач подав до Державної податкової адміністрації України повторну скаргу на податкове повідомлення-рішення № 0000812320/0 з урахуванням рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві.

Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 04.05.2011 р Державна податкова адміністрація України залишила без змін ППР № 0000812320/0 з урахуванням рішення Державної податкової адміністрації у м. Києві від 25.02.11 року, а скаргу без задоволення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за травень 2010 року, а висновки Акта № 838/1/23-20-36203984 про порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 382944,00 грн. є протиправним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 05 січня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Євромістобудмонтаж” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “УКРЕЛЕКТРОТЕХТОРГ” (покупець) укладено договір поставки товарів № 3/10, відповідно до якого постачальник зобовязується протягом строку дії цього договору поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобовязується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором. Найменування, одиниця обліку, кількість та асортимент товару вказуються в рахунку-фактурі та накладній, що складається відповідно до заявки покупця. Ціна товару встановлюється постачальником на момент виставлення рахунка-фактури покупцю. Загальна вартість договору визначається, виходячи з цін на товар, асортименту та загальної кількості товару, поставленого у відповідності з умовами договору, та складає 1531775,47 грн., у тому числі ПДВ 255295,91 грн. Згідно пункту 4.1 вказаного договору при отриманні від постачальника партії товару згідно накладної покупець повинен здійснити її повну оплату.

Відповідач вказує, що контрагентами позивача, а саме товариством з обмеженою відповідальністю “Електробудлогістік” за квітень 2010 року та товариством з обмеженою відповідальністю “Євромістобудмонтаж” за травень 2010 року до податкового органу не подавались (відсутні) декларації з податку на додану вартість.

А тому, відповідач прийшов до висновку, що позивачем безпідставно включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у вартості придбаних товарів та виконаних робіт (послуг) у розмірі 442514,00 грн., у звязку з неподанням контрагентами до органу податкової служби декларацій з податку на додану вартість.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про безпідставність включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені необґрунтовані та зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом 5.2.1 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Водночас, за змістом абзацу п'ятого підпункту 5.3.9 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи містяться видаткові накладні № 51 від 05.05.2010 р., № 53 від 14.05.2010 р., № 57 від 21.05.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Євромістобудмонтаж” поставило на адресу позивача товар на загальну суму 1531775,47 грн. та виписало податкові накладні № 51 від 05.05.2010 р., № 53 від 14.05.2010 р., № 57 від 21.05.2010 р. на загальну суму 1531775,47 грн., в тому числі податок на додану вартість 255295,91 грн.

Таким чином, вказані документи підтверджують придбання позивачем у контрагента послуг, а саме виконання ремонтних робіт.

Крім того, в результаті виконання договірних зобов'язань позивач оплатив даний товар згідно виставлених рахунків-фактур № 51 від 05.05.2010 р., № 53 від 14.05.2010 р., № 57 від 21.05.2010 р.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатніми підставами для включення ТОВ “УКРЕЛЕКТРОТЕХТОРГ” до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість всього у розмірі 1531775,47 грн., у тому числі податок на додану вартість 255295,91 грн., на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю “Євромістобудмонтаж”, які сплачені (нараховані) ним, у звязку з придбанням товару.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ “Євромістобудмонтаж” був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів, а тому позивачем правомірно сформовані суми бюджетного відшкодування.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п/п. 3.1.1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Крім того, п/п. 7.4.4. Закону встановлено, що у разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, зі змісту пункту 7.4. Закону України «Про податок на додану вартість» в цілому та у взаємозвязку з положеннями п/п. 3.1.1, п. 7.2. та п. 7.5. цього закону, а також з урахуванням норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції .

За відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (Замовника) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при формуванні податкового кредиту, відсутні підстави для висновку про неправомірне формування податкового кредиту.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, та встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит із сум сплаченого податку на додану вартість.

Факт реальності угод підтверджується пітверджується подальшою реалізацією позивачем отриманого товару іншим субєктам підприємницької діяльності.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що законодавством чинним на момент виникнення спірних правовідносин не було передбачено наявність таких підстав для виключення з податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених покупцем у вартості товару у разі не подання податкової декларації з податку на додану вартість продавцем товарів (робіт, послуг).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів прийшла до висновку, що за правилами п.п.7.4.4. України «Про податок на додану вартість»позивачем правомірно сформовано суму податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в звязку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Аліменко В.О. Петрик І.Й.