Ухвала суду № 22240992, 01.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9844/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" березня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Губської О.А., Данилової М.В.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року у справі за позовом представництва "Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед " до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва з вимогою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва №0000272210 від 08 червня 2011 року та №0000571750 від 08 червня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію, позивач є представництвом фірми & Johnson Medical Limited»(«Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед»), зареєстрованої у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до офіційної довідки Податкової служби Великобританії (№ 397 від 10 травня 2011 року), основною діяльністю компанії ohnson & Johnson Medical Limited»відповідно до коду SIC 3310 є виробництво та збут виробів медичного призначення на території Великобританії та за кордоном.

В період з період з 04.11.2008 по 31.12.2010 позивачем було ініційовано реєстрацію виробів медичного призначення на території України.

24 травня 2011 року Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва було проведено планову виїзну перевірку представництва з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.11.2008 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт № 43/22-10/26608041 від 24.05.2011.

На підставі акта перевірки від 24.05.2011 № 43/22-10/26608041 Державною податковою інспекцією в Подільському районі м. Києва було винесено податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 0000272210 про визначення податкового зобовязання зі сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 3 221231,25 грн. за порушення абз.1 п.13.8 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР та податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 0000571750 про визначення податкового зобовязання зі сплати податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 121 460,48 грн. за порушення пп.4.2.1, пп.4.2.9 ст.4, п.7.3 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003р. №889-VI «Про податок з доходів фізичних осіб».

З матеріалів справи вбачається, що позивач, не погодившись з висновками, викладеними в акті, надав контролюючому органу заперечення до акта перевірки.

Заперечення позивача було розглянуто на засіданні комісії щодо розгляду спірних питань, які виникли за результатами перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.11.2008 по 31.12.2010 р.

Згідно з рішенням комісії заперечення позивача було залишено без задоволення.

У зв'язку з цим, позивач, вважаючи спірні податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення відповідача, виходив з того, що позивачем при здійсненні діяльності представництва компанії & Johnson Medical Limited»на території України не порушено абз.1 п.13.8 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР та пп.4.2.1, пп.4.2.9 ст.4, п.7.3 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003р. №889-VI «Про податок з доходів фізичних осіб»в період, що перевірявся контролюючим органом, внаслідок чого у відповідача відсутні підстави для донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток, а також податку на доходи фізичних осіб та нарахування штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 0000272210 про визначення податкового зобовязання зі сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб на загальну суму 3 221231,25 грн. прийняте відповідачем за порушення абз.1 п.13.8 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР.

Згідно з п. 13.8 Закону від 28.12.1994 року №334/94-ВР суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент здійснює свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що проводиться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва.

Визначення поняття постійного представництва наведено в п. 1.17 ст.1 Закону Закону від 28.12.1994 року №334/94-ВР, згідно з яким постійне представництво нерезидента в Україні (далі - постійне представництво) - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України.

Відповідно до п. 4е ст. 5 Конвенції між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна (далі - Конвенція), утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої діяльності підготовчого або допоміжного характеру не вважається постійним представництвом.

Пунктом 1 ст. 5 вказаної Конвенції встановлено, що термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке підприємство повністю або частково здійснює свою комерційну діяльність, що відповідає визначенню, яке міститься у ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на який посилається відповідач в обґрунтування свого рішення про нарахування податкових зобовязань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, здійснює на території України реєстрацію виробів медичного призначення, при цьому не здійснюючи їх виробництва чи реалізації.

Абзацом 3 п. 1 Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2004 р. N 1497 передбачено, що ввезення на митну територію, реалізація та застосування в Україні медичних виробів дозволяється тільки після їх державної реєстрації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державна реєстрація виробів медичного призначення сама по собі не є ані виробництвом, ані продажем виробів медичного призначення на території України, та не може бути підтвердженням отримання доходу на території України.

Відповідно до п. 23 та 24 офіційного Коментаря до Модельної Конвенції ОЕСР, на основі якої підписано Конвенцію між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, діяльність представництва може вважатись основною діяльністю материнської компанії, а не такою, що має допоміжний характер, якщо воно переважно здійснює такі ж функції, що і материнська компанія.

З цього вбачається, що вказана діяльність позивача має підготовчий та допоміжний характер відносно діяльності материнської компанії, основним видом діяльності якої є виробництво та збут медичних виробів.

Відповідачем не надано доказів отримання позивачем від здійснення діяльності з реєстрації медичних виробів доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Виходячи з цього, в силу положень ст. 5 Конвенції діяльність позивача не вважається постійним представництвом в розумінні Конвенції, а тому у відповідача відсутні правові підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань на підставі порушення ним п. 13.8 Закону від 28.12.1994 року №334/94-ВР.

Стосовно визначення відповідності вимогам закону податкового повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 0000571750 про визначення податкового зобовязання зі сплати податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 121 460,48 грн. за порушення пп.4.2.1, пп.4.2.9 ст.4, п.7.3 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003р. №889-VI «Про податок з доходів фізичних осіб»колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для встановлення контролюючим органом порушення позивачем пп. 4.2.1, пп. 4.2.9 ст. 4, п. 7.3 ст.7, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст.8, п. 19.2 ст. 19 Закону України від 22.05.2003р. №889-VI «Про податок з доходів фізичних осіб»став висновок відповідача про нікчемність договорів, укладених представництвом "Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед " з субєктом господарської діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено договори №0212/09 від 14.12.2009р., №0312/09 від 14.12.2009р., 0412/09 від 17.12.2009р., №0512/09 від 17.12.2009р. та №0612/09 від 17.12.2009р. про надання консультаційних послуг з організації державної реєстрації виробів медичного призначення.

З матеріалів справи вбачається, що контрагент позивача фізична особа-підприємець на момент укладання вказаних договорів про надання консультаційних послуг була зареєстрована як фізична особа - підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та платником єдиного податку.

Виконання умов зазначених договорів підтверджується наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що грошові кошти за виконання зазначених договорів на загальну суму 481 210,00 грн. було перераховано позивачем на рахунок ФОП ОСОБА_3, реквізити якого вказані у вищезазначених договорах про надання консультаційних послуг, що підтверджується випискою з рахунка позивача.

Про виконання договорів свідчать також і акти виконаних робіт, підписані сторонами, та сплата єдиного податку ФОП ОСОБА_3

Результатом використання позивачем отриманих від ФОП ОСОБА_3 консультаційних послуг стало отримання в подальшому реєстраційних свідоцтв на медичні вироби.

Стосовно висновку контролюючого органу про нікчемності договорів, укладених позивачем з ФОП ОСОБА_3, колегія суддів виходить з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Разом з тим, доводи, якими відповідач, обґрунтовує порушення позивачем публічного порядку, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначені норми недійсність господарського зобовязання повязують з наступним:

1)невідповідністю вимогам закону;

2)вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3)укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності);

4)відсутність наміру створення правових насідків

Жодна з цих обставин відповідачем не доведена.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Доказів, які б свідчили про наявність у позивача чи його контрагентів наміру на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, позивачем не доведено.

Виходячи з цього, в суду відсутні правові підстави вважати, що отримані ФОП ОСОБА_3 за вказаними вище договорами грошові кошти в сумі 481 210,00 гривень є доходом фізичної особи, отриманим не в межах підприємницької діяльності. Таким чином, в контролюючого органу відсутні правові підстави для нарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 72 181,50 грн.

Стосовно визначення правомірності висновку податкового органу про донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 24 986,88 грн., колегія суддів виходить з такого.

При перевірці правильності оподаткування додаткових благ відповідачем встановлено, що представництвом були перераховані кошти за проживання в готелі фізичних осіб, які не є його працівниками, а також сплачені кошти фізичні особі ОСОБА_4, який також не є працівником позивача, за послуги оренди конференц-залу. Контролюючий орган прийшов до висновку, що ці кошти податком з доходів фізичних осіб не обкладались, що є порушенням Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", внаслідок чого відповідач визначив позивачу податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 24 986,88 гривень.

Відповідно п.1.15. ст.1 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” позивач є податковим агентом, тобто юридичною особою яка зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Вказана норма визначає лише поняття податкового агента, але не містить норм щодо обовязку податкового агента утримувати податок з доходів в усіх, без винятку, випадках виплати такого доходу фізичним особам.

Відповідно пп.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Порядок оподаткування подарунків визначається статтею 14 вказаного вище закону, відповідно пункту 14.1 якої кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими цим Законом для оподаткування спадщини.

Оподаткування спадщини визначається статтею 13 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, пунктом 13.4 якої встановлено, що особами, відповідальними за сплату податку до бюджету є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається до складу загального річного доходу платника податку і відображається ним у річній податковій декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2005 року №67 “Про реалізацію статті 13 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” також встановлено, що дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає обкладенню податком з доходів фізичних осіб згідно із статтею 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", включається до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб і відображається ним у річній декларації про майновий стан і доходи (податкова декларація).

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не зобов'язаний утримувати податок з наданих ним додаткових благ, оскільки відповідно п.п.13.4, 13.5. ст.13, п.14.1. ст.14 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” сплата податку з додаткових благ є обовязок фізичної особи, яка отримала ці блага.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 0000571750 винесене з порушенням Закону, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Подільському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч. 5 ст.254 КАС України) та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Губська О.А. Данилова М. В.